Річниця трагедії в Одесі: як казати, щоб нічого не сказати
2 травня 2017 року. Сюжети випусків новин.
«Новини», «UA: Перший». Чесно: це був шок. Позитивний шок. Настільки, з одного боку, інформативного, а з іншого — зваженого сюжету особисто я не очікував. Із цього сюжету почався випуск. Хронологію подій було викладено максимально неупереджено й досить детально. Був навіть синхрон жінки, яка під час трагедії перебувала в Будинку профспілок! Можна сперечатися на що завгодно: сам по собі цей факт неодмінно стане для цієї жінки та всіх, кому вона розповість про свій синхрон, дуже потужним імпульсом ставитися до України не вороже, не непримиренно. І хай вона й надалі залишиться опонентом — але не ворогом. Як і чимало хто з тих, хто цей синхрон побачить. Так, ця жінка розповідала лише про те, як вона вибиралася з охопленої полум’ям будівлі — але в даному разі й цього було досить. І — зовсім уже неочікуване: було сказано, що звинувачення висунуто представникам обох сторін.
Можна, звісно, відшукати в сюжеті й речі, що викликають запитання. Скажімо, було сказано про одного загиблого учасника проукраїнського маршу футбольних фанатів, тимчасом як загальнопоширеною є інформація про двох загиблих. Версію генпрокуратури про те, що будинок не підпалювали, а зайнялося зсередини, бо антимайданівці хотіли створити вогняну завісу на вході до будівлі (синхрон першого заступника генпрокурора Володимира Гузиря), було подано як безальтернативну, тоді як це — лише одна з версій. Так само як і відсутність сліду іноземних спецслужб. Але на тлі матеріалів інших каналів сюжет «UA: Першого» є мало не взірцевим.
«ТСН», «1+1». Два найперших сюжети випуску було присвячено Одесі. Перший — про заходи з ушанування пам'яті загиблих та ситуацію в місті. Другий — про самі події трирічної давнини. Здебільшого об'єктивно, без очевидних замовчувань та вилучень. Хоча подеколи не було зрозуміло, що йдеться про версії, а не про доведені факти. Скажімо, синхрон Віталія Яреми, що горів якийсь невідомий газ. І слова кореспондента, що з даху будівлі стріляли.
Синхрони членів «Групи 2 травня»: «Распланировать и отрежиссировать такое без репетиции, причем ... Это было, на мой взгляд, это было глупостью». Або: «Прошла настоящая вообщем война. Остановить людей, которые шли сжигать палатки никто бы уже не смог». Але в тому ж і річ, що правоохоронці мусили зупинити, але не зупинили!
І — третій сюжет, підводка ведучої: «Ще одна поминальна акція триває в Одесі: там згадують не лише тих патріотів, які віддали свої життя за українську Одесу 2 травня 2014 року, а й всіх загиблих внаслідок російської агресії в Україні». Зважаючи на тональність попередніх сюжетів, можна було зробити два висновки: або що всі загиблі в Одесі були патріотами України, або ж що «недостатні патріоти», які загинули (а це здебільшого були мирні люди, а не «тітушки»), вшанування не варті.
«Факти», ICTV. Перший сюжет випуску. Спочатку — про вшанування двох загиблих проукраїнських активістів на вулиці Преображенській. Із розлогими синхронами матері одного з них та учасниці поминальних заходів. Це — майже половина хронометражу сюжету. Друга половина — репортаж із Куликового поля. В основному — про заходи безпеки, про дзвінок про буцімто замінування, про дії поліції. Слова кореспондентки про понад тисячу поліцейських. Синхрон патрульного поліцейського: «Культурно, вежливо». Синхрон радника ГУ Нацполіції в Одеській області Романа Форостяка: «Поступил сигнал, люди были оттеснены и достаточно оперативно — у нас есть оперативные резервы. Взрывоопасных предметов не было обнаружено, людей обратно запустили». І коротенький синхрон матері одного з загиблих — але скорботно-поетичний, а не інформативний. Про саме вшанування пам'яті понад сорока загиблих — майже нічого. Про те, як і за яких обставин вони загинули — теж нічого, лише з картинки можна було щось побачити. Навіть кількості загиблих — і тієї не назвали.
Другий сюжет — про розслідування подій трирічної давнини, які названо «трагедією у Будинку профспілок». Жодних не те що деталей — жодного слова про те, що саме сталося. Натомість у сюжеті було про те, що «тим часом учасники та очевидці трагічних подій висувають свої версії того, що сталося. Світлана Підпалій та десять її однодумців провели громадське розслідування протягом року і похвилинно відтворили всі події другого травня, починаючи від зіткнень на Грецькій і закінчуючи пожежею на Куликовому полі. У них не було великих експертно-технічних можливостей, проте їм довіряли свідки. Люди зробили те, що наразі не під силу правоохоронцям». І — синхрон колишнього учасника самооборони Одеси Віталія Устименка. Можна скільки завгодно довіряти йому, можна вірити в його щирість і бажання бути об'єктивним, але в даному разі «Самооборона Одеси» — аж ніяк не нейтральна сторона. Та й слова Устименка: «І ми хотіли, щоби їх затримали, щоби їх, щоб вони понесли всю відповідальність», — вони можуть свідчити про те, що їхній автор вважає свою переконаність не версією, а доконаним фактом. Тим паче, що ці слова було вочевидь висмикнуто з довшої репліки, бо кого колишній самооборонівець мав на увазі, хто такі ці «їх», так і не пролунало.
Можливо, це слово не дуже пасує в даному разі, але воно так і крутиться в голові: паркет. Бо саме за законами паркету, тобто висвітлення суто формально-протокольного боку подій, обидва сюжети й було зведено.
«Сегодня», «Україна». Перші три сюжети було присвячено подіям в Одесі: перший — відзначенню річниці (з геть неінформативним синхроном нардепа Вадима Новинського про те, що «пам'ятаємо й молимося»), третій — про розслідування подій, а точніше, про відсутність результатів. А між ними був коротенький сюжет про те, що в місті затримали групу людей, що планували диверсії й провокації — й: «Помимо этого в городе с самого утра проводят обыски. Служба безопасности проверяет квартиры и дома членов движения "Куликовое поле" и Антимайдана». Враження — що обшуки тотальні. У першому сюжеті пролунала цифра 48 загиблих у пожежі, у третьому — 42 загиблих у Будинку профспілок та ще четверо — в сутичках у центрі міста. Навіть якщо вважати слова про 48 загиблих саме в пожежі обмовкою, сума однаково, як бачимо, не збігається — навіть в одному й тому самому випуску новин. Протягом сюжетів, змінюючи одне одного, часто лунали назви: Будинок профспілок, Грецька площа — але ж це зовсім різні місця, й події в кожному з них, хоч і були взаємопов'язані, мали різний характер! Це були різні юридичні факти! Із сюжетів того було не зрозуміти.
У третьому сюжеті — слова матері одного з загиблих у Будинку профспілок: «Ему друзья говорили: Игорь, не иди, не беги, не надо идти в Дом профсоюзов. А он говорит: как же я не пойду, там горе, там беда может быть». Як їх можна зрозуміти? Здається, в один-єдиний спосіб: ті, хто був у Будинку профспілок, чітко знали, що їхні супротивники — жорстокі й безпощадні. Хто був у Будинку профспілок, і хто були їхні супротивники — того не називають, але ж цільова аудиторія саме цього каналу має наперед визначене розуміння цього, чи не так?
«Подробности», «Інтер». Із підводки ведучої : «В Доме профсоюзов на Куликовом поле вспыхнул пожар. Он унес жизни сорока восьми человек». Та сама маніпуляція, що її використовує російська пропаганда — всіх загиблих, зокрема й євромайданівців, приписано до Будинку профспілок. Ще звідти ж: «И третий год — Одесса в этот день охвачена конфликтами и беспорядками». Тобто, брешуть усі інші канали, повідомляючи про те, що вдалося дотримати громадський спокій? Адже «беспорядки» — це коли протистояння зайшло вже дуже далеко! І знову пригадується російська пропаганда, яка ставить знак рівності між поняттями «протести» та «заворушення».
Синхрон учасниці жалобного мітингу на Дерибасівській: «Перші загинувші були з нашого боку. Це був порятунок Одеси від розвитку донецького сценарію». В чому саме полягав порятунок, від якого саме сценарію — все надто вже туманно. Ані тут, ані в репортажі з Куликового поля кореспондент не називав, які сторони де були, й які сторони представляли ті або інші «синхронодавці». Лише за українськими прапорцями можна було зрозуміти, що на Дерибасівській — проукраїнський мітинг.
Репортаж із Куликового поля: «Здесь тоже проходит панихида, людей гораздо больше, чем на Дерибасовской, их проверяют с помощью рамок-металлоискателей». У кадрі — зняті зі спини поліцейські, їх дуже багато, таке враження, що місто просто-таки окуповане поліцією. Про металошукачі на Дерибасівській — ані слова, глядачі мають відчути різне ставлення до різних сторін? Синхрон чоловіка, титрованого як «житель Одеси»: «Нельзя убивать людей кто бы они ни были: сепаратисты, аквалангисты, филателисты — это люди. А их убивали, а власти наши поддерживают это». Про те, як саме й чим саме влада буцімто підтримує вбивство людей, ані слова. І сам кореспондент жодного разу нічого подібного не казав, навіть близько — «глас народу», та й годі!
Кореспондент: «А одного пенсионера даже с дракой задерживают — якобы за неповиновение правоохранителям», на екрані — досить крупним планом кілька поліцейських нахилилися над кимось, хто, мабуть, лежить на землі, й щось із ним роблять, мабуть, б’ють. Тільки поліцейські — зі спини, й над ким вони нахилилися й що роблять, не видно — можна тільки здогадуватися. Біля металошукачів поліцейський розмовляє українською, одесити — російською, теж вельми змістовне послання аудиторії. Російськомовних поліцейських в Одесі, ймовірно, немає.
І — сюжет про те, що пом’янути загиблих приїхали народні депутати. Сюжет мало не хронометражніший за попередній, народні депутати — це Юрій Бойко та Вадим Новинський, вони — й у кореспондентських переказуваннях їхніх слів, і в синхронах, Бойка, звісно ж, більше. Кореспондент: «Еще одна инициатива оппозиционеров — строительство возле одесского Дома профсоюзов мемориала погибшим». Бойко: «Заблокировала власть, не дали установить знак, вообще. Мы уже привезли его, была договоренность, он (Геннадій Труханов. — Б.Б.) мне лично обещал. Он обещал мне, что этот памятный знак будет установлен и сам инициировал решение сессии, чтобы его не ставить. Считаю, что это просто двурушническая позиция и мер Одессы обманул людей, которые ему доверяли». Отут стежимо за руками: коли кажуть «власть» без жодних уточнень, без конкретизації — мають на увазі державну владу, саме так це слово сприймається. Труханов — міський голова, обраний самими одеситами, й до державної влади він стосунку не має: вона його не призначала, й він представляє зовсім іншу політичну силу. Але для Бойка (й для кореспондента з редакторами каналу) це — дрібниці. Як і те, що подібні звинувачення вимагають права на відповідь, якої в сюжеті не було.
«Новини 112» — канал обмежився змалюванням ситуації в місті та на Куликовому полі, без екскурсів у передісторію. Синхрон жінки, що несла квіти: «Віддати шану людям, які в такий страшний спосіб загинули. Я хочу проживати в країні, де можна висловити спокійно свою громадянську позицію і не заплатити за це життям». З одного боку, все правильно. З іншого — за відсутності змалювання подій трирічної давнини це навіює, що сьогоднішня Україна такою не є. «Висловити громадянську позицію» — в тому ж і трагедія, що більшість людей у Будинку профспілок саме це й робили, але були й не просто «висловлювачі позиції» — й із іншого боку те саме! Тут — півтони, відтінки, нюанси, й нехтування ними викривлює картину.
Перш ніж підбивати підсумки, зазначу: висвітлення трагедії в Одесі є дуже важливим. Із власного досвіду знаю: намагання розмовляти з представниками «тієї сторони» й росіянами, доводити, що Майдан був зовсім не «проплаченим збіговиськом агресивної банди», всі аргументи розбиваються об залізобетонний контраргумент: «А ви це родичам 48 загиблих в Одесі розкажіть». Доводилося чути навіть таке: «Та лише за Одесу вашу владу закатати в мавзолей треба».
І всі спроби замовчувати характер подій в Одесі три роки тому, всі спроби покладати провину виключно на «ту сторону», мовчання про роль в тих подіях місцевих органів правопорядку, всі намагання не казати, яку позицію представляли загиблі в Будинку профспілок — лише переконують опонентів у їхній правоті.
Замовчування й апріорне виправдання «своїх», покладання всієї провини на «ту сторону» в медійних матеріалах про одеську трагедію лише переконує «ту сторону» в тому, що «своїм» в Україні буцімто надано карт-бланш, індульгенцію на будь-що, зокрема й на вбивство інакодумців. А «своїх» радикалів та екстремістів переконує в тому ж самому — що їм надано право судити й карати. Нагадаю: так, імовірно, в Будинку профспілок були вбивці учасників промайданівського маршу. Але більшість загиблих там були мирними людьми — можливо, обдуреними російською пропагандою, можливо, недалекими, неосвіченими й не надто інтелектуальними, але це ж не злочин!
А тим часом лише «UA: Перший» був дуже близьким до об’єктивності, десь у далекому наближенні до неї був «1+1». Продукцію решти каналів не назвати інакше, як аудіовізуальною абстракцією, з якої навіть за найбільшого бажання неможливо було відновити картину тих подій — не кажучи вже про те, щоб її зрозуміти. І так буває щороку.
Й от же що характерно. Найнезграбніші замовчування, що просто лізуть в очі, є характерними саме для тих каналів, які мають репутацію проросійських. Мимоволі напрошується підозра, що вони або роблять усе, щоб їх зайвого разу не звинуватили у проросійськості — за відомим методом «як би чого не вийшло», або ж навмисне створюють картинку для російських моніторників, щоб ті мали підстави демонструвати, як в Україні одеську трагедію замовчують та перекручують, і як в Україні буцімто буяє цензура. Втім, може, й не лише для російських моніторників, а передусім для власної цільової аудиторії, серед якої надто багато антимайданівськи й проросійськи налаштованих людей, які, подивившись ці сюжети, зайвого разу скажуть: «В Україні правди не дізнаєшся, всі телеканали підім’яла під себе влада».
Фото: стопкадр «Фактів» ICTV