20 квітня «Громадское на русском» присвятило випуск переслідуванню ЛГБТ-спільноти на пострадянському просторі. Приводом для обговорення цієї теми стала інформація про вбивства геїв у Чечні, яка вперше з’явилася 1 квітня в російському виданні «Новая газета».

Це розслідування насправді стосувалося переслідування не тільки гомосексуалів, а всіх, хто не вписується в консервативне (тоталітарне, традиційне) суспільство. Українське — порівняно консервативне — суспільство зазвичай небайдуже до тем, пов’язаних із ЛГБТ, але події за межами України, надто в географічно далекій Чечні, українців обходять мало. Тому українські ЗМІ, крім «Громадського», цією темою переважно не зацікавилися.

Ведуча Ксенія Туркова запросила до розмови на цю тему координатора розвитку регіонів Amnesty International в Україні Сольдаду Ковалісіді та виконавчу директорку «Гей-альянсу України» Анну Леонову, а також людей із Росії, Франції та Азербайджану, чиї коментарі лунали в ефірі через скайп або були записані на відео заздалегідь.

Одразу скажу: за враженнями учасників програми Україна — порівняно з іншими пострадянськими державами — найбільш толерантна до сексуальних меншин. Сольдаду Ковалісіді, який позиціює себе як трансгендера й через неприйняття подібних до нього людей у Росії торік переїхав звідти до України, розповів, що досі шокований минулорічним київським прайдом. Не може повірити, що представників ЛГБТ-спільноти на вулицях Києва поліція не била й не тягнула до відділку, а навпаки — охороняла від можливих нападів так званих радикалів. У Росії цього уявити неможливо.

Ведучій «Громадского на русском» Ксенії Турковій, яка чесно показала, як на теренах колишнього Радянського Союзу людей переслідують за сексуальну орієнтацію, можна лише подякувати. Не кожен журналіст в Україні наважиться обговорювати тему, щодо якої в суспільстві ще немає консенсусу.

Якщо, звісно, не вважати консенсусом звичку до тотального замовчування проблем ЛГБТ. Ну не вписується ця тема в порядок денний жодного з українських телеканалів. Із різних причин. Деякі бояться втратити аудиторію, яка складається з глядачів, законсервованих у минулому. Хтось заграє із релігійним електоратом, який уважає, що біблійна притча про Содом і Гоморру є забороною одностатевого кохання. Хоча з цим не згодна більшість сучасних дослідників Біблії.

Анна Леонова в ефірі «Громадского на русском» погодилася з думкою Сольдаду Ковалісіді, що в Україні права сексуальних меншин загалом захищені. Вона ж розповіла, звідки пішла сучасна нетерпимість до людей іншої сексуальної орієнтації. Це, на її думку, почалося у 30-х роках минулого століття: за допомогою статті про мужолозтво у кримінальному кодексі всесильний КДБ міг збирати компромат, отримуючи інструменти впливу на дисидентів. За словами Анни Леонової, архівні справи щодо людей, завербованих КДБ за допомогою шантажу щодо гомосексуалізму, досі засекречені. Тож українська держава поки що не може — чи не хоче? — покаятися за злочини радянської влади проти власних громадян. Наприклад, Сергія Параджанова, якого свого часу посадили за гомосексуалізм, адже саджати за політичними статтями влада уникала.

Те, що розповіла авторка публікації в «Новой газете» Єлєна Мілашина, є справжнім шоком для людини, звиклої до реалій толерантного європейського суспільства. Вона підтвердила, що в Чечні так звана нетрадиційна сексуальна орієнтація вважається ганьбою, яку родина звинуваченого може змити лише кров’ю. Тобто вбивши нечестивця, який зганьбив рід своїми сексуальними вподобаннями. Із проханням допомогти виїхати з Чечні, щоби врятуватися від репресій, до правозахисників звернулися понад півсотні чеченських геїв (відтоді їхня кількість зросла до 75 осіб). Завдяки «Новой газете» кількадесят гомосексуалів із Чечні змогли сховатися там, де «рука Кадирова» їх не дістане.

Про те, як ведеться представникам Лname="_GoBack">ГБТ-спільноти в Киргизстані та Азербайджані, розповіли киргизстанська правозахисниця Гульнара Курманова, яка живе у Франції, та редакторка азербайджанського онлайн-журналу про проблеми сексуальних меншин Minoriti Гульнара Мехдієва. Сюжети, продемонстровані в ефірі, засвідчили, що в Туркменістані, Узбекистані, Казахстані, Азербайджані та Киргизстані сексуальні меншини переслідуються так само, як у Чечні.

Приклад — сповідь художника з Азербайджану, який вижив лише завдяки маскулінній зовнішності: гомосексуалами там заведено вважати чоловіків, схожих на жінок, які фарбують губи й поводяться манірно. Коли чоловік зрозумів, що рано чи пізно його знищить власна рідня, він емігрував до Франції.

Ще одна азербайджанська історія — про те, як хлопчик у три роки відчув себе дівчинкою в чужому тілі. Традиційна мусульманська родина, помітивши, що малий цікавиться дівочими ляльками й косметикою, намагалася виховати його «справжнім чоловіком», але марно. Усупереч бажанню родини, що хотіла бачити сина військовим, він (чи вона) вступив(ла) до Медичної академії, роками приховуючи свою справжню суть. Коли правда відкрилася, студента почали переслідувати. Мріючи про операцію зі зміни статі, жінка в чоловічому тілі втекла до Німеччини. Але й там, розмовляючи з журналістом, він (поки що не вона) ховає обличчя, щоби не бути впізнаним ортодоксальними родичами: вони, щоби «прикрити ганьбу родини», спершу хотіли запроторити ізгоя до психлікарні, а коли не вийшло — просто вбити.

Звісно, добре, що в Україні закон не забороняє одностатевого кохання, а родичі не вбивають за сексуальну орієнтацію. Але щоби донести до загалу просту істину про, що всі громадяни з усіма своїми особливостями мають рівні права, тему прав меншин — сексуальних, національних, релігійних і будь-яких інших — необхідно регулярно обговорювати в різних медіа, зокрема й на телебаченні. Тож, сподіваюсь, естафету «Громадского на русском» підхоплять загальнонаціональні канали.

Фото: скріншот з YouTube «Громадского на русском»