Спочатку було Святого Валентина. І не важливо, що не того Валентина, який шлюбив закоханих, а, здається, Трофима мученика. Головне, що то було 14 лютого і свято, яке пропонує усім купувати в магазинах подарунки і витрачати гроші. Для магазинів такий запозичений у західного світу день – дійсно свято, бо забезпечує високий рівень прибутків. Так само, як карнавал для Бразилії. Однак, про це на нашому ТБ не дуже й говорять. Переважають історії про кохання (аж надто вимушені) та про кількість безкоштовно поширених протягом карнавалу презервативів. Що, звісно, теж цікаво. Хоч і несе на собі відбиток не зна звідки узятої необхідності.

Цього року телеканалами прокотився “попелюшний” сюжет про колишнього прибиральника, який взявся танцювати і тепер карнавалить яко представник школи самби. Ба навіть щось виграє, у той час як його екс-колеги прибирають вулиці від зужитих презервативів, серпантину, конфеті і наслідків святкувань. Йому так добре танцювалося, що він погано виконував свою роботу. Його звільнили. Тепер-от він повернувся. Він – король. Прибирання – момент прощання зі святом – лише зрідка виходить на перший план. Про прибирання частіше за все не думають – у будь-якому житті, не тільки цього молодика. Прибирання намагаються оминати. Воно невідворотне, як похмілля, про яке ніхто під час карнавалу не згадує. Аж надто багато інших забав, щоб забивати собі макітру прагматичними міркуваннями. Власне, під час карнавалу ніхто не дивиться на світ тверезо.

Нині Майдан Незалежності порожній. Навіть надто порожній. Там, де раніше стояли палатки і варили кутю на вогні, снують автомобілі. Замість рівної шеренги біотуалетів коло оперної студії Консерваторії – кучугури снігу. Лише графіті на Головпоштамті нагадують про революційні звитяги. Та й вони будуть існувати недовго. По НТН повідомили, що Київська міська адміністрація вже розмірковує, як їх зі стін будівлі вивести, щоб при цьому не знищити традиційного тону облицювальної плитки. Головпоштамт скориться будь-якому рішенню. Люди теж, загалом, не проти. “І правильно, – заявляє журналісту київська юнка, – най почистять усе. А то нам нема де малювать нові написи”.

Завершення карнавалу не є поверненням до усталених норм життя. Певний час обличчя без маски зберігає її відбиток. Цілком мирні риси поєднуються з нещодавньою агресією. Висловлювання несуть в собі революційні штампи, в той час як теми лежать у мирній площині. Привиди минулого з’являються в сучасності, викликаючи якщо й не дежа вю, то відчуття дуже неприємне. Історії останнього тижня просякнуті як пост- так і дореволюційною риторикою.

Готуються реприватизаційні списки, “чорні списки” негідних чиновників, проекти законів про люстрацію. Кількість підозрілих підприємств коливається від двадцяти трьох-тридцяти до трьох тисяч. Людину до “чорного списку” можна занести Інтернетом. Закони люстрації суперечать конституції. Про очищення розмовляли в програмі Ганни Безулик “Я так думаю” на „1+1”, у той час, коли на НТВ представник Уряду Російської Федерації у Верховному, Конституційному і Вищому апеляційному судах Михайло Борщевський викликав “до бар’єра” народного депутата РФ і журналіста Хінштейна через те, що той використав проект свого поганенького і непрофесійного закону про відновлення у карному кодексі статті про конфіскацію – для власного піару. І переміг. Про істинні мотиви люстраційних і чорносписочних процесів дещо говорили і на “1+1”.

Нові державні посадовці вражають як сказаним, так і замовчаним. Їхні прес-конференції дозволяють кожному віднайти щось своє-рідне. Головною метою України цього року є… не отримання статусу країни з ринковою економікою, не вступ до Світової організації торгівлі – про що б ми могли подумати, а… проведення Євробачення, не жартома (жартома віце-прем’єри не говорять) заявляє Олег Рибачук. І для цього 30 мільйонів гривень, закладених у бюджеті, буде малувато. Бюджет конкурсу буде збільшено на порядок, підтримує Микола Томенко. Про “євробачний” пріоритет говорила і міністр культури і мистецтв Оксана Білозір одразу після свого призначення. Тепер про це заговорили віце-прем’єри.

Якщо оминути таємничу (ба, навіть містичну) історію з міністром юстиції Романом Зваричем, його дружиною, нафтовим бізнесом і нібито незаконним рішенням Кабінету Міністрів, то до Євробачення-мети-України може добутися лише оригінальний проект віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань Миколи Томенка: поповнення державного бюджету за допомогою українських спортивних клубів. “Динамо” і “Шахтарю”, які купують за великі гроші бразильських футболістів, непогано було б доплатити у державний бюджет за бренд, висловив він свою думку.

Нарешті, добулися до футболу.

Президент “Динамо” Київ Ігор Суркіс, який напередодні презентував новачка клубу – центрального захисника бразильця Родріго, висловив щире сподівання, що пан віце-прем’єр просто не розібрався із ситуацією, бо нинішнє керівництво “Динамо” клуб не приватизовувало. А якщо це такі нові порядки, то це напевно “бєспрєдєл”.

Слід відзначити, що про “Дніпро”, третю команду, яка грала минулого тижня у футбол (власне, грав у футбол лише “Шахтар”, бо “Динамо” місило багнюку, а “Дніпро” їздив по снігу), Микола Томенко не прохопився ані словом. Зважаючи, мабуть, на те, що дніпропетровський клуб бразильских футболістів не купує. Ба, навіть навпаки – повертає українських виконавців із Росії. Щоправда, за це йому ніхто вигод пропонувати не збирається.

Власне, можна піти далі у вишукуванні джерел наповнення бюджету за рахунок українського професійного спорту. За невдалі виступи українських клубів у європейських турнірах їх слід штрафувати – як суб’єктів, що погіршують імідж України та дискредитують роками плеканий бренд – або на чітко визначену суму з шістьма нулями умовних одиниць, або на фіксований процент від трансферних витрат на бразильців. Треба ж і в невдачах шукати щось корисне, позитивне і правильне.

А головне – ставитися до всіх із любов’ю.