Її повернення тривало недовго. Вклалося у “три напружені сети” проти більш ніж невідомої німкені Марлене Вайнгартнер і завершилося поразкою. Мартіна Гінгіс обмежилася першим колом і тисячею доларів призових (що, в принципі, теж непогано). Дива не сталося.

Турнір проходив у Тайландській Патайї. Популярний серед європейських туристів курорт не постраждав від знаменних землетрусу і цунамі, які припали на голосування другого туру українських виборів. Перед змаганнями колишня тенісистка отримала символічний ключ від Патайї, відвідала дитячий притулок та з’їздила на острів Пхукет, який став жертвою безжальної стихії, -підтримати занепалих духом. Пообіцяла, що завойовані призові віддасть на благодійність. Вона і раніше брала участь в подібних акціях, інспірованих ООН. Боролася з бідністю, поліомієлітом.

Потім – трохи пограла в теніс.

Вольво Воменз Оупен – турнір далеко не найвищої категорії. На ньому рідко коли побачиш зірок світового масштабу. Малі призовий та очково-рейтинговий фонди не приваблюють лідерів. Ті в цей час грають у Японії – на престижному токійському Пан Пасифік Оупен. Турнірі, який Мартіна Гінгіс вигравала чотири рази і в якому ще двічі програвала у фіналах Ліндсей Девенпорт. Коли професійно займалася тенісом.

Останнього разу це було в жовтні 2002-го року.

Коротке, ледь не одноденне, повернення у професію не дало журналістам змоги довго поговорити про швейцарську тенісистку. Два останні роки у новинах її майже не було чути. Була заява про завершення кар’єри. Була якась справа з судом із постачальником спортивної форми, якого Гінгіс звинувачувала у своїй травмі. Наприкінці минулого року, здається, було згадано, що вона, мовляв, бажає знов спробувати свої сили на корті. І просить її сильно не критикувати.

Ніхто й не критикував.

Ледь згадали.

Кар’єра Мартіни Гінгіс була короткою. Вона дебютувала в дорослому тенісі у віці чотирнадцяти років – наприкінці 1994-ого, щоб вже через вісім сезонів завершити свої виступи через травму. Вона виграла 40 титулів в одиночному розряді та 36 у парному. Вона у шістнадцять років стала наймолодшим першим номером жіночого тенісного рейтингу. Вона заробила більше вісімнадцяти мільйонів доларів призових і виграла всі важливі в жіночому тенісі турніри, окрім свого улюбленого – паризького Ролан Гаросу. Можна сказати, що їй дуже поталанило з кар’єрою.

Мартіна Гінгіс потрапила до жіночих змагань тоді, коли майже ніхто не міг скласти її таланту достойної конкуренції. Кар’єра Штефі Граф наближалася до свого завершення, Моніка Селеш переживала після нападу маніяка, а Дженіфер Капріаті бавилася наркотиками. Ліндсей Девенпорт лише набиралася сили, а однолітки Гінгіс сестри Вільямс продовжували відточувати атлетизм та майстерність в юнацькому турі.

Коли вони вийдуть на корт проти неї, вона відійде в бік від спорту.

Основним своїм суперницям Гінгіс часто програвала. Штефі Граф їй вдалося перемогти лише раз, Моніку Селеш – п’ять разів у двадцяти зустрічах. З рештою суперниць – Ліндсей Девенпорт, Венерою та Сиреною Вільямс – ледь вдавалося тримати паритет. Вони були міцні, високі і сильні. Вони відбивали все. Посилали м’ячі з незвичною – чоловічою – швидкістю. Їх можна було перемогти кожну окремо. Але не одну за одною. На це йшло надто багато сил. До того ж не вистачало концентрації. З Уімблдону вона двічі вилітала у першому ж колі.

Мартіну Гінгіс, народжену 1980-го року, батьки назвали на честь Мартіни Навратилової. Минулого року Навратилова зіграла в одиночному розряді Уімблдону і навіть пройшла перше коло. Гінгіс завершила свою кар’єру на півтора роки раніше…

Певним чином її можна розглядати як провісницю “оросійщення” жіночого тенісу. Вона тричі грала на турнірі у Москві. В 2000-му році перемігши у фіналі Анну Курникову, в наступні роки вона програвала господаркам турніру на ранніх стадіях.

Останній поєдинок в професійній кар’єрі Гінгіс також програла росіянці – Олені Дементьєвій. Численні перемоги над Курніковою символічно вписуються в “російське пророцтво”. Ніби мораль про працьовитість і цілеспрямованість як необхідну умову професійного успіху.

Втім, про Курнікову, партнершу Гінгіс у парному розряді, завжди говорили в новинах більше, хоча вона не виграла жодного турніру.

Але й говорили не про теніс.

Власне, до того, як тенісним олімпом оволоділи росіянки, на ньому встигли побувати бельгійські спортсменки, які скинули з нього сестер Вільямс (іронія долі – завершення кар’єри Гінгіс співпало з функціональним спадом їх обох), а тому оце “провіщення російської гегемонії” виглядає дещо пишномовним і надуманим. Протягом своєї кар’єри Гінгіс перемагала різних росіянок впевнено і у великій кількості. Однак, перемоги над нею Дементьєвої, Мискіної та Петрової, які зробили своїм 2004 рік, так і просяться бути звеличеними. Тут не вистачає лише Шарапової. Однак вона тоді ще не грала на такому рівні.

Щойно Гінгіс згадали ще раз. “ПроСпорт”, “1+1” нагадав, що їй разом з Девенпорт належить рекорд – кожна має по чотири титули турніру Пан Пасіфік. Девенпорт грала у фіналі і могла отримати свій п’ятий. Однак її перемогла Шарапова.

Росіянка.

Чого це я раптово взявся розповідати про старі і нецікаві речі, мало пов’язані з сьогоднішнім інформаційним спортивним простором? Просто розпочинається новий футбольний сезон (уже і програма “Гол” (“Новий канал”) повернулася з зимової відпустки). Вже йдеться не лише про передсезонну підготовку київського “Динамо”, матеріали якої поширюются каналами з логотипом київського клубу, і донецького “Шахтаря”, товариські матчі якого транслює ТРК “Україна”. Розповідають не тільки про приємне, але доволі аморфне – заявку на проведення чемпіонату Європи 2012 року. Торкаються найдорожчого – національної збірної, яка має грати цього тижня в Албанії, а нині тренується у “сонячній Туреччині”.

Спортивні новини знов повняться футболом.

Сумно.