Дивовижне кіно вийшло 25 березня, в суботу, в ранковому слоті телеканалу «Інтер». Продукт студії «07 Продакшн» на замовлення каналу створив натуральну бомбу. Тим паче, вона так і називається — «Бомбы, которые взорвали мир». У назві зашито претензію на каламбур, адже російською слово «мир» означає як стан без війни, так і світ. Імена режисерів та сценаристів, а також журналістів, які записували розмови з жертвами натовських бомбардувань Сербії 1999 року не в Україні, а на місцях трагічних подій, витративши на ці відрядження чималі кошти невідомих благодійників, за доброю традицією подібних псевдорозслідувань, від яких на милю відгонить замовністю, в титрах не вказано. Але ці безіменні автори в своїй гонитві за антивоєнним пафосом якось призабули: бомби для того й створювалися. Cебто для того, щоби підривати й мир, і світ. Якби мир-світ підірвав якийсь солом'яний бичок, ото була б сенсація. Але це вже виходить за межі чітко окреслених рамок продукту телеканалу «Інтер».

Здається, нова антинатовська агітка, зроблена в дусі псевдорозслідувань російського телеканалу НТВ, є зразком того самого якісного контенту, який не можна створювати мовою українською. Принаймні, після оприлюднення офіційної позиції «Інтер Медіа Груп» щодо можливого запровадження на українському телебаченні 75 % україномовних квот появу «Бомб, що підірвали світ» в ефірі каналу можна сприймати ще й так.

Враження таке, що «Інтер» такими проектами намагається запустити машину часу, вперто повертаючи свого глядача на десять років назад, коли регіонали блокували трибуну Верховної Ради під гаслами «НАТО нет!» та кидали хоробрих бабусь на амбразури військово-морських навчань «Сі Бриз» у середині 2000-х років.

Коли українські телевізійники беруться за таку складну тему, як громадянські війни на Балканах упродовж ста років знищення імперій, це можна лише вітати. Бо наприкінці минулого століття, як і на його початку (сараєвське вбивство в серпні 1914-го спадкоємця Австро-Угорського престолу ерцгерцога Фердінанда, що призвело до Першої світової війни. Про що, до речі, автори фільму на «Інтері» теж згадують) тут кипіли криваві пристрасті незгірш теперішніх на Близькому Сході.

Але дуже прикро, коли вони використовують «балканський привід» лише для того, щоби переконати українського глядача в злочинному характері Північно-Атлантичного Альянсу. Ба більше, варто нагадати — Косово, точніше, ініціатива США щодо бомбардувань Белграда задля вмиротворення сербського диктатора Слободана Мілошевича щодо косоварів, є одним із наріжних каменів російської пропаганди в зовнішній політиці Путіна.

Уже кілька років поспіль росіяни виправдовують свої загарбницькі війни на пострадянському просторі прецедентом Косова. Мовляв, якщо Америка свого часу так безцеремонно втрутилася в балканські події, то й Росія має всі права захищати свої національні інтереси там, де вважає за потрібне. Автори інтерівського фільму, відповідно до цих нехитрих пропагандистських прийомів, напрацьованих у Кремлі, всю провину за жертв косовських подій покладають виключно на НАТО. Повітряні сили якого 24 березня (добре, що не «22 июня, ровно в четыре часа...». Хоча коли чуєш оте закадрове «24 марта 1999 года» у виконанні добре поставленого баритону з драматичними нотками, асоціації неминучі. — Авт. ) розпочали бомбардування наземних цілей сербської армії.

Як і належить пропагандистському продукту, він передусім тисне на емоції. Цей фільм розпочинається й закінчується монологами родичів загиблих під бомбами дітей. Діти — один із обов'язкових елементів будь-якої пропаганди, байдуже, з якого боку. «Інтер» тут не виняток. Що має винести глядач із монологів людей, які 18 років тому поховали своїх дітей? Звісно ж, те, чого від нього очікують автори: якщо НАТО вбивало і, вочевидь, убиває й нині мирних, ні в чому не винних мешканців чужих для себе держав, то це організація злочинна. З огляду на дані останніх соцопитувань, згідно з якими більше половини українців не проти приєднання до Північно-Атлантичного Альянсу, мета подібної пропаганди на одному з рейтингових загальнонаціональних каналів більш ніж очевидна. Тут шляхом нехитрих маніпуляцій виставили НАТО хижаком, який убиває дітей задля власних геополітичних і вузькопрагматичних інтересів. Тож від цього хижого альянсу, на думку авторів кіно на «Інтері», треба триматися подалі.

Коли за 78 днів від бомб гине дві з половиною тисячі людей — це трагедія. Але тим часом у Косові за кілька років етнічних чисток загинуло, за різними оцінками, про що нам повідомляють навіть автори цього «шедевру», близько 90 тисяч косоварів-албанців. І, отже, рішення НАТО про бомбардування сербських військових об'єктів ґрунтувалося саме на бажанні припинити не просто кровопролиття, а справжній геноцид. Якби це було не так, не стояв би в Пріштині, столиці Косова, пам'ятник Біллу Клінтону. Саме цей президент США оголошував ультиматум Слободану Мілошевичу, а після того як останній не вивів своєї армії з Косова, оголосив про початок операції «Милосердний ангел». Якби повітряні сили НАТО справді скоїли злочини проти людяності, то на лаві підсудних Міжнародного трибуналу в Гаазі впродовж 2002–2006 років сидів би, мабуть, якийсь із натовських генералів, а не Слободан Мілошевич. Чи ми вже, слідом за Росією, не визнаємо пріоритету міжнародного права й сумніваємося у вердиктах Гаазького трибуналу?

Але нічого подібного на думку українським послідовникам російських пропагандистських кліше не спадає. Їхнє завдання — використовуючи правильну хронологію подій, розповісти про причини рішення НАТО пунктиром, натомість жирним курсивом та ще й більшим хронометражем виділивши сторінки трагедії, в якій від бомб Альянсу загинули мирні мешканці.

Слободан Мілошевич тут узагалі подається як великий державний діяч, який присвятив життя боротьбі з націоналізмом народів колишньої СФРЮ. Практично його виставили як ревного послідовника Йосипа Броз Тіто, незмінного лідера «соціалістично-капіталістичної» Югославії. Тим, хто не жив за СРСР, варто нагадати — поїздка за турпутівкою до тодішньої Югославії прирівнювалася до подорожі в капіталістичну країну, а отже щоби ту путівку отримати, ще й за немалі гроші, треба було роками доводити свою відданість комуністичним принципам. Приміром, бути комсомольським, партійним чи профспілковим активістом.

Іще один меседж, що відсилає до головних тез російської пропаганди в інтерівському кіно, — поняття «сакральності» Косова для «Великої, єдиної й неділимої Сербії». Це не може бути звичайним збігом чи обмовкою, адже автори цієї агітки довго й докладно розповідають про «колиску сербського православ'я», якому випало народитися саме в Косові. Паралелі з, вибачте на слові, «сакральной Корсунью» надто промовисті. Не знаю, про що більше йшлося анонімним авторам фільму — демонізацію НАТО чи виправдання Росії в її анексії Криму. Здається, про всяк випадок вони звалили докупи все, що могли, не переймаючись тим, як очевидні паралелі сприйме людина з критичним мисленням. Не кажучи вже про тих, хто знає трохи більше про громадянські війни на території колишньої Югославії. Надто ж про те, хто їх розпочинав. Ось, до речі, свідчення онуки Маршала Тіто Светлани, яка видала книжку про те, як рятували людей під час війни на території Боснії та Герцеговини. Одна цитата, яка перекреслює весь, здавалось би, антивоєнний, але, якщо називати речі своїми іменами, — геть людоїдський пафос фільму на «Інтері»:

«Мілошевич запросив “псів війни” — росіян, які свого часу воювали в Афганістані. Вони скоїли найбільші злочини в краї над річкою Дріною. Російські “пси війни”, які раніше воювали в Афганістані, були найжорстокішими злочинцями. Цікаво, що жоден із них не потрапив на лаву підсудних у Гаазькому трибуналі».

У цих рядках ідеться про громадянську війну в Боснії та Герцеговині, але хто насмілиться припустити, що в Косові Мілошевич діяв по-іншому?

Чому цей продукт «07 продакшн» на замовлення телеканалу «Інтер» з'явився саме тепер, у геть «некруглу» (18 років) дату від початку бомбардувань Сербії ВПС НАТО? Можливо, тому що його замовники дуже квапляться, щоби хоч якось уплинути на пронатовські настрої в Україні, та ще й на тлі посилення нашої співпраці з Північно-Атлантичним альянсом. А може (перепрошую за таку крамолу), й для того, щоби відзвітувати перед своїми замовниками.

Якби автори «Бомб, которые разрушили мир» справді хотіли дослідити, чому президент Клінтон дав добро на авіаудари по сербських об'єктах, вони могли намалювати повноцінне історичне полотно про причини громадянських війн та етнічних чисток на території екс-СФРЮ як наслідок шовіністичної великодержавної політики сербського лідера Слободана Мілошевича. Але вийшло те, що вийшло — пропагандистська агітка в стилі «а-ля рюс».

Щоправда, навіть очевидна антиамериканська заангажованість «Бомб, которые разрушили мир» не заважає побачити в них моторошні алюзії на поведінку Путіна щодо України зокрема й норм міжнародного права взагалі. Принаймні, цитата Слободана Мілошевича про те, що через націоналізм колись велика й потужна Югославія стала «прищем» на карті світу, відсилає до офіційної доктрини імперської ідеології у виконанні Путіна та його поплічників. Розумному досить.

Фото: скріншот з YouTube-трансляції каналу «Інтер»