Час від часу у спортивному телепросторі виникають слова, дійсне значення яких поступово втрачається, щоб бути заміненим іншим – клановим. Нове значення стає загальновживаним, навіть традиційним, у тому закритому середовищі, яким є світ спортивних новин, стираючи навіть пам’ять про справжнє. Однак, якщо прислухатися до інформаційних повідомлень уважніше, то все їхнє безглуздя, виражене в неприродньому використанні слова, відкриється незвичайно яскраво. Одне з таких слів – “декласувати”.

Традиційне його значення наповнене соціальним. Стати декласованим – це втратити будь-який зв’язок зі своїм класом, не брати ніякої участі у суспільному виробництві і морально опуститися. Спортивні передачі наповнили забуте за роки незалежності поняття акутальним. Певний час “декласувати” означало розгромити суперника. До того ж не лише у грі, але й у рахунку, який би демонстрував непосвяченому у тонкощі глядачеві більш ніж значну перевагу одного супротивника над іншим. Декласувати – це ніби понизити у класі. Вказати на місце, яке “не уособлює участі у суспільному виробництві”. Показати неспіввідносність бажань та можливостей. Вповні цей вираз набуває свого змісту в сухих зведеннях турнірних таблиць, які чітко показують, хто аутсайдер і хто вилітає в нижчу лігу. Декласування – це матчі київського “Динамо” в чемпіонатах України середини дев’яностих. Декласування – довгий процес з тривалим наслідком.

Спортивні новини не люблять чекати: нині цей вираз дрейфує у бік, далекий від смислу.

Так ICTV, розповідаючи минулого тижня про тенісні баталії на Зеленому континенті, створило неперевершений оксюморон: “Алісія Молік в напруженій боротьбі декласувала Венеру Вільямс”. З сюжету випливало, що суперниці йшли очко в очко, билися всі три сети і Молік була лише трохи сильнішою.

“Декласування” перетворилось на важку справу, ставши синонімом перемоги. Що не може не тішити. Оскільки свідчить про загальну рівність і братерство.

Але також – про відсутність стандарту і системи координат. Відсутність, яка визначала минулого тижня чи не усі спортивні новини.

Той-таки ICTV з приводу останнього етапу лижного спуску у жінок, який, здається, проходив за складних погодних умов, заявив: лідер загального заліку за результатом попередніх етапів Яніца Костеліч “фінішувала лише другою”.

Її можна було б назвати “декласованою”…

Найбільшу інформаційну увагу привернув п’ятий етап Кубка світу з плавання, який проходив у Москві. “Дев'ять медалей назагал вибороли українські спортсмени. З них чотири – у другий день”, – радісно повідомив “ПроСпорт” (“1+1”) після завершення другого дня змагань. І це “в умовах різкого зниження фінансування Федерації плавання”, – підкреслив важливість успіхів Руслан Свірін з “Інтер Спорту”. Король брасу Олег Лісогор, “юна, але вже титулована” Катерина Зубкова, майстер батерфляю Андрій Сердинов, швидко прогресуючий Павло Іллічов… Інтонація сюжетів, їхня цілковита “україноцентричність” – все налаштовувало на переможний лад. Скидалося на те, що ми – одні з сильніших у світі. І це без Яни Клочкової, яка відпочиває після Олімпіади та свого чотирирічного царювання! (Погром, учинений суперникам разом із нею, навіть важко було собі уявити – такого щастя могло б не витримати серце.) Якби не російське телебачення, можна було приємний переможний настрій зберегти. Однак… В одному з випусків новин на РТР раптово виникла цікава цифра – за другий день етапу Кубка світу у Москві російські плавці вибороли 14 медалей!

А ми і не здогадувались.

Занурившись у переможний дискурс на тлі “різкого зниження фінансування”.

Приємною, дещо несподіваною, але доволі очікуваною новиною виявилася заява вічного голови Російського футбольного союзу Колоскова про свою відставку. У цьому було щось настільки фантастичне, але водночас настільки логічне, з огляду на загальноросійські політичні тенденції, що подія не викликала ажіотажу і була доволі блідо висвітлена новинами. І не тільки українськими, яким, за великим рахунком, Колосков по цимбалах (тут трактували можливе повернення Ленокса Льюїса у бокс задля поєдинку з Віталієм Кличком), але й російськими: НТВ приділив цьому факту кілька слів, сатирично зауваживши, що зайве розмовляти про позуючого функціонера, коли можна поговорити про переможну ходу справжнього спортсмена Марата Сафіна – бодай і тенісиста. Лише РТР у своїй щотижневій аналітичній програмі “Вести недели” з Сергієм Брилєвим підняв вічне російське футбольне питання. Уже вдруге за останній час – після шокуючих 1:7 від Португалії та по-хокейному прямолінійного випаду голови Держкомспорту Росії Фетисова: “Вам час іти, пане Колосков”.

Саме тоді час пішов.

“Мнє надоєло ходіть на Голгофу под пріцелом фотовспишек”, – зізнався Колосков, аргументуючи причину своєї заяви про звільнення. Ще він сказав, що йому не страшно і що на нього не тиснули. По-справжньому на нього тиснуло лише КДБ у вісімдесятих, коли він перевіз із-за кордону до СРСР книжечку віршів забороненого Мандельштама…

Олександр Абдулов назвав Колоскова “Титаніком”. “Хто ж став тим айсбергом, який його потопив?” – з напускним подивом ставив риторичне запитання журналіст загальноросійського каналу. І сам відповідав на нього – В’ячеслав Фетисов, після зустрічі якого з Зепом Блаттером, головним світово-футбольним заступником Колоскова, заява про відставку набула реальних форм.

Однак Фетисов – це лише вершина айсбергу.

Довгий час Колосков заявляв, що якщо є бажання президента Росії – він піде зі своєї посади. Інакше – ні.

Цього разу журналісти про це не розводилися. Як і не захоплювалися мужнім рішенням Колоскова, який нарешті покинув своє крісло.

Після того, як було проартикульовано бажання влади його позбутися, інтрига зникла.

Його “декласовували” недовго.

Але із задоволенням.