27 лютого на 5-му каналі порушили тему боротьби з «побутовими сепаратистами», себто людьми, що є прибічниками проросійської ідеології. Журналісти продемонстрували один приклад такого «сепаратиста» та одразу декілька варіантів знешкодження явища.

Тематичну підводку ведучого «Часу. Підсумків тижня» Віталія Гайдукевича варто прочитати повністю: «Одного разу ми визнаємо, що ця проблема є поруч із нами. Визнаємо і будемо думати, що з нею робити. Проблема — це люди, які думають так, як ворог. Вони не помічають російської агресії, вважають, що українська армія обстрілює дітей Донбасу. Вони не хочуть допомагати війську і агресивно ставляться до тих, хто це робить. До військових також агресивно ставляться. Вони кажуть: “Я их туда не посылал”. Вони зараз десь поруч з усіма нами є. Вони, якщо, боже збав, російські танки опиняться десь усередині Києва, будуть тими першими, хто принесе окупантам квіти. Потенційні колаборанти. Як на них реагувати? З аналогічною проблемою свого часу зіткнулися країни Балтії. Років двадцять тому, ну, скажімо, Латвія запровадила статус негромадянина. Не визнаєш факту, що СРСР — це окупація, не знаєш мови країни, в якій живеш, не знаєш історії країни, в якій живеш — не громадянин і не маєш права голосувати на виборах. У суспільстві, а подекуди навіть в українському парламенті, зрідка лунають зараз схожі ідеї, але конкретики досі нема. А проблема є».

До тексту виникає одразу кілька запитань. По-перше, як система отримання латвійського громадянства убезпечує від сепаратизму, адже здати тести на знання мови/історії та підписати присягу можна за будь-якої ідеології? По-друге, чому на телеканалі вживають термін «сепаратизм» (означає бажання певної спільноти відділитися від іншої), якщо йдеться, головним чином, про думки стосовно війни на сході? Навіть від проросійської риторики досить далекий шлях до закликів щодо порушення територіальної цілісності держави. По-третє, журналісти що, закликають провести в Україні сегрегацію населення, обмеживши в правах тих, хто, наприклад, «не хоче допомагати війську»?

Сам матеріал починається з історії Андрія Артеменка. Він буцімто пропонував адміністрації Дональда Трампа «план», згідно з яким російські війська з Донбасу можна було би вивести в обмін на здачу Криму в оренду Росії на 50–100 років. Журналісти проводять паралель між цією історію та кількома резонансними справами зі звинуваченнями в державній зраді й посяганні на територіальну цілісність: згадують Онищенка, Єфремова, Януковича та інших.

А вже від колишніх президентів та глав фракцій «Час. Підсумки тижня» переходить до мами з Києва. «Де закінчується межа політичної думки та починається порушення закону? Саме з цього приводу виникла суперечлива ситуація у цій столичній школі три дні тому. Деякі батьки засумнівалися, що на сході України військовослужбовці є захисниками», — заявляють журналісти й розповідають історію інтернет-листування між кількома столичними батьками.

Одна з мам у місцевій гімназії, за словами журналістів, «не змовчала, коли не пропозицію керівництва школи добровільно підтримати українських військових батьки одного з учнів відповіли антиукраїнською позицією». Далі коментує сама мама: «Якщо чесно, мене це дуже обурило [...] Я вважаю, що це реально небезпечно для мене і для моєї країни».

Після цього журналісти спілкуються зі Світланою, жінкою, що в листуванні висловлювала «антиукраїнську позицію»: «Живе у мирному Києві, виховує трьох дітей і переймається ситуацією на сході. З авторкою тези про військових убивць зустрічаємося не наодинці. Після розголосу Світлану підтримали російські пропагандисти. На зустріч вона приходить з оператором». Щоправда, в інтерв’ю з журналістами жінка антиукраїнських настроїв не проявляє, лише каже, що оцінку її діям уже дало суспільство та батьки. Тож на 5-му каналі досягають потрібного враження за допомогою архівного відео: «Менш стриманою у своїх висловлюваннях Світлана була в інтерв’ю на початку конфлікту. Тоді називала учасників Революції гідності майдаунами». На питання журналістів, чи визнає жінка факт російської агресії на сході, та заявляє, що не може цього визнавати чи ні, адже жодна міжнародна організація таких доказів не надала. На цьому приклади побутового сепаратизму завершуються, й журналісти переходять до можливих вирішень проблеми.

Ситуацію коментує радник голови СБУ Ярослав Антоняк: «Дуже обережно підходять до цього питання. Той самий «Український вибір», вони формулюють якісь заклики, якісь вимоги, якісь пропозиції. Там теж дуже важко знайти насправді чіткий склад злочину». Журналісти продовжують за кадром: «Непрямі заклики до порушення територіальної цілісності, завуальовані відповіді та гасла. Прихильники сепаратистів навчилися маскувати свої дії під антивоєнну риторику». І хоч ідеться про «завуальовані» заклики, на екрані фігурує абсолютна відкрита демонстрація в Сімферополі 2014 року, де учасники розмахують російськими прапорами. До речі, такий підбір синхронів, кадрів та сам монтаж сюжету навіює думку, що згадана перед цим мама з Києва — злочинниця, просто вдало маскує свої думки й тому уникає кримінальної відповідальності.

Загалом, із сюжету випливає, що правоохоронці не завжди можуть подолати сепаратизм. Тому журналісти розповідають про соціальну кампанію, яку активісти організували два роки тому: «2015-го в Україні з’явилось поняття побутового сепаратизму. Це коли паплюжать державні символи, вихваляють “русский мир”. Навесні того ж року у 27 містах з’явилися попередження про кримінальну відповідальність за розкол країни». Розповідь супроводжують кадри білбордів та іншої рекламної продукції з порадами, як виявити сепаратиста. Серед ознак можемо побачити: «Сеет страх и панику, упадническое настроение». Тож часто «побутовими сепаратистами» можна назвати й багатьох українських журналістів. Якщо вірити білбордам, за таке дають 7–12 років позбавлення волі.

До речі, цікаво, що співавторка акції Іввета Делікатна в коментарі 5-му каналу заявила: «Мы показали, что существует не только криминальный организовано-централизованный сепаратизм, но и проявление этого поведения на самом простом бытовом уровне, в ежедневной среди обычных людей». Тож не зрозуміло, є побутовий сепаратизм злочином, як стверджують білборди, чи це все ж не «кримінальний сепаратизм», як стверджує співавторка кампанії? Сама кампанія, до речі, свого часу стала зручною мішенню для російської пропаганди.

Завершується сюжет проблемою законодавчої бази: «У суді довести, що той чи інший посадовець є сепаратистом, непросто. Бракує законодавчої бази. За даними Генеральної прокуратури, з-понад 600 відкритих кримінальних проваджень лише у 89 винні були засуджені». Це некоректне формулювання, адже винними є тільки 89, яких засудили. У ще 511 випадках журналісти порушують презумпцію невинуватості.

Таким чином, факт існування в Україні «побутового сепаратизму» журналісти ілюструють одним інтернет-листуванням. Порівнюють справжній сепаратизм (тобто спроби порушення територіальної цілісності держави, за які судять кількох політиків) із проросійськими настроями невизначеної частини населення. Ілюструють «антивоєнну риторику» масовими акціями протесту із російськими прапорами. Агітують за розширення законодавчої бази в частині доведення фактів сепаратизму, стверджуючи, що не всі відкриті кримінальні провадження закінчуються ув’язненнями. Загалом, звучить це все не надто демократично й навіть дещо неконституційно, якщо казати про свободу світогляду. Ба більше, це нагадує політику тих, із ким журналісти закликають боротися.

5 канал напередодні вже ділив населення України на «наших» та «їхніх»: «Напевно, що ми маємо підтримувати наших, які тимчасово перебувають там серед чужаків, але як перевіриш: той, кого ти підтримуєш — це наш чи той, хто раніше кричав “Путін, прийди!”, а тепер отримує пенсію і тут, і там». Тоді йшлося про проблеми населення в ОРДЛО. Звісно, це не єдиний телеканал, на якому журналісти беруться ділити людей. «1+1» нещодавно сумнівався, чи повертати нам Донбас із проросійськи налаштованим населенням. На «Інтері» та «Україні» знову порушували мовне питання.

Журналісти, мабуть, роблять це з благою метою, щоби «вберегти єдність країни». От тільки країна складається з людей, які можуть мати різні світогляди, різні переконання, різні інформаційні поля. Чи потрібно боротися з пропагандою та маніпуляціями? Очевидно, що так. Але ж не як пропонують на згаданих вище білбордах — телефонувати в СБУ, коли хтось зі звичайних громадян просто висловлює свою думку. Це іронічно, але саме журналістика, яка підтримує такі дії, перетворює проросійськи налаштованих людей на тих сепаратистів, якими їх називають у сюжетах. Адже їх буквально відділяють від інших українців та навіть видають ярлик — «побутовий сепаратист».

Детальніше про це й те, наскільки винними журналісти вважали Андрія Артеменка і Дмитра Фірташа, читайте в публікації «Засланці. Огляд тижневиків каналів ICTV, “України”, “1+1”, “Інтера” та 5-го каналу за 26 лютого 2017 року».

Фото: скріншот з YouTube-каналу 5 каналу