Й іще один факт бентежить: O.Torvald не стали лідерами ані за голосуванням журі, ані за голосуванням глядачів – за оцінками журі перше місце здобула Tayanna, за голосами глядачів – Melovin. O.Torvald і там, і там посіли друге місце. У підсумку, за сумою підрахунку, переможці й Tayanna здобули однакову кількість балів, але переможець має бути лише один – у даному разі той, хто посів вище місце в глядачів, а Tayanna була третьою. Усе було за правилами, але це була справжня драма: протягом оголошення результатів голосування глядачів Tayanna – лідерку за голосами журі – кілька разів показували крупним планом, і вираз її обличчя промовисто змінювався від сподівання через побоювання до розпачу й мало не горя, зі сльозами.

Інтрига зберігається – як ляже карта у травні, сьогодні ніхто не може сказати. Узагалі ж, уподобання журі та глядачів цього разу істотно розбіглися.

Перш ніж повести мову про виступи, варто зазначити: у фіналі конкурсантам допомагали режисери, для кожного учасника різні (Сергій Притула називав їх після кожного виступу). Тож в успіхах та невдачах артистів є й їхній внесок, і важко сказати, чи не став він подеколи вирішальним, і чи в такий спосіб конкурс не перетворився на до певної міри лотерею – кому більше пощастить із режисером. Отже, конкурсні виступи за їхнім порядком.

«Сальто назад». Співав гурт помітно краще, ніж у півфіналі. Добре співав. Чудово, драйвово, регейово. Хоча цього разу було й неприємне відкриття: судячи з заставки з фрагментами інших пісень гурту, нинішня конкурсна пісня – далеко не найкраща в них. От тільки шведська бабуся, що стояла на голові й зображувала брейк, перетворювала виступ чи то на фрик-шоу, чи то на балаган, чи то на кабаре. Не в тему вона тут була, чесно – не в тему. Не для регі. Стильовий дисонанс виходив. Регі – стиль інтровертований: виходить артист, занурюється в музику, й нічого іншого для нього більше не існує; спостерігати за цим зануренням, розчиненням співака в пісні – оце й є шоу. Номери спеціально на публіку – не з цієї опери. Так, журі та ведучий плескали в долоні й жартували – але неважко було помітити: вони обговорювали шведську бабусю, а до пісні їхня увага так і не дійшла.

Melovin. Чудова пісня, й цього не відбереш. От тільки доводиться погодитися з Костянтином Меладзе: цього разу співак виконав її гірше, ніж у півфіналі. Ледь помітно, майже невловимо – але чарівності стало менше. Навіть важко було сказати, в чому тут річ, аж поки не пригадався національний відбір кількарічної давнини. Тоді Анастасія Приходько виступила з піснею Action. Із чудовим холодним шармом, який дуже пасував цій пісні й заворожував. А після виступу хтось із членів журі сказав: мовляв, пісню було проспівано холодно, мало не механічно, неодмінно треба додати тепла й душевності. (У тому так і чувся підтекст: «Радянські артисти так не співають!») У фіналі Приходько їх додала – й холодний шарм розвіявся, пісня зблякла. Вона вже не заворожувала. От у Melovin вийшло те саме, хоч і не до такої міри: він вирішив (а чи хтось йому підказав?) «додати душевності» – зовсім трошечки, але враження було вже не те. Пісня звучала постсовковіше, ніж у півфіналі – ледь-ледь, але цього вистачило.

O.Torvald. Власне, про їхній виступ було вже сказано: круто, хоч і з більш-менш стандартною піснею. От тільки таймери… Суто особисте враження, але вони видалися не до стилю. Гламурненька деталь у негламурному номері – й, до того ж, ці таймери відволікали увагу. Не виключено, що й глядачі «великого» «Євробачення» стануть що є сили вдивлятися, що ж то за пристрої, а пісню, відповідно, слухатимуть неуважно. Давно помічено: дрібні супровідні деталі, які вимагають окремої уваги, на конкурсах «Євробачення» є невиграшними, нетелевізійними.

Illaria. Вокал був упевненіший, ніж у півфіналі, але виступ сподобався менше. Важко сказати, чому – можливо, він став більш одновимірно-фольковим? Так або інакше, Illaria цього разу змушувала згадати сестер Тельнюк із їхніми проникливими, але аж ніяк не для конкурсів піснями. У півфіналі таких асоціацій не було.

Tayanna. Чудова пісня, яка, як виявилося, запам’ятовується. Неперевершений вокал. І навіть «стандартність» пісні, про яку вів мову Андрій Данилко, була не на заваді: добре виконані красиві мелодійні балади, якщо підходити з такими мірками, всі схожі одна на іншу – саме тим, що мелодійні балади. От тільки сукня, що кудись улітає… Це було не лише шаблонним до карикатурності, а й у даному разі просто зайвим, непотрібним. Чимось на кшталт домальовування Моні Лізі діамантового кольє й діамантових сережок. Вульгаризацією – не в тому розумінні, що це було вульгарно, зовсім ні, просто це було надмірним, тією самою показовою роботою на публіку там, де в цьому немає потреби. Було зруйновано відчуття вишуканості й камерності, дотримання міри.

Rozhden. Тут теж треба погодитися з журі: якщо порівнювати виступи у фіналі з виступами в півфіналі, саме цей співак додав найбільше й у вокалі, й у постановці, й у поведінці на сцені. Це було винятково артистично, блискуче проспівано, й пісня була заводною… Але спрацював ефект Філіппа Кіркорова: поки лунає пісня – подобається, щойно змовкла – й «out of sight – out of mind». Чому? Важко сказати. Але це стало зайвим доказом: гармонію алгеброю не виміряти, й аналізувати пісні, розбираючи їх на складові – справа невдячна.

Отут і варто сказати про журі. Надто часто їхні вердикти та оцінки нагадували саме таке вимірювання. Надто часто ці вердикти залишали враження, що члени журі підходять до оцінювання з головним критерієм: «Добре – це так, як я» (або «як мої підопічні»). За всієї поваги й любові до Джамали, чи лише видалося, що для неї хороша пісня – це передусім глибокий за змістом текст, такий, щоби «публіка, як почує, розридалася»? Іншими словами, взірець радянської пісні, тільки в модерному аранжуванні й на тлі модерного сценічного антуражу? Надто вже часто артистка казала це в той або інший спосіб, надто часто вела мову про «розповідання історії». А от на початку 1980-х років хіт-паради багатьох європейських країн очолив західнонімецький гурт Saragossa Band із піснею, текст якої був таким: «Забодак! Каракаора, какаракак» – ну, й далі в тому ж дусі. І, чи знаєте, вся Європа цю пісню слухала. Та й пісні самої Джамали – далеко не всі такі, як вона казала, Джамалу цікаво слухати, навіть не розуміючи або не влювлюючи на слух тексту!

Окреме «фе» – щодо ведення. Точніше, сценарію. Цього разу учасників було шість, а не вісім, як у півфіналах. А хронометраж залишився тим самим. Запитання для найбільш здогадливих: от як ви гадаєте, чи заповнювали надлишок, що утворився? Звісно ж, розмовним жанром. Як на мене, «шоуїзувати» музичне шоу за допомогою балаканини – це дуже сумнівна ідея. Та що там казати: навіть перед піснею Джамали (абсолютно феноменальною) перед початком конкурсних виступів дали заставку, де довго й малоінформативно, задля годиться, розповідали про творчий шлях співачки!

Цього разу заставки просто перейшли будь-яку межу. Й от же що: взагалі-то, співак цілком може не вміти двох слів зв’язати, соромитися камери, верзти дурниці, впадати в заумність і намагатися штучно сподобатися в будь-який інший спосіб. Оцінювати його виступи, взагалі-то, варто не за це – хоча б із того міркування, що на «великому» «Євробаченні» балаканини не буває. А тут артистів змушували розмовляти, що, поза сумнівом, впливало на їхнє сприйняття глядачами. І мало того: у заставках свої п’ять копійок уставляли інші відомі телеперсони. Павло Зібров – за «Сальто назад», Ігор Кондратюк – за Melovin, Потап та Надія Дорофєєва – за O.Torvald, Олег Скрипка – за Illaria, Макс Барських – за Tayanna, Антон Савлепов, Лайа та Іван Дорн – за Rozhden. А тепер припустімо (лише припустімо): вам подобається O.Torvald, але категорично не подобається Потап? Або зачіпає за душу Illaria, але ніяк не зачіпає Олег Скрипка? Чи не вийшло так, що конкурсантів було поставлено в залежність від ставлення публіки до тих, хто за них «підписався»?

Так або інакше, але конкурсантів поставили в умови того шевця, що змушений пекти пироги, й саме за цим його оцінюватимуть як шевця.

Що ж до ведучого, то Сергій Притула цього разу перетнув межу, за якою він сам перетворився на головного героя, члени журі – на його партнерів, що виконують ролі другого плану, а конкурсанти – на масовку, як не на антураж. А ще до виступу Melovin він спародіював його «Е! Е-е», ніби це й є головним у пісні. Це було дуже схоже на виривання з контексту, якщо не на відверте перекривлювання, відверту насмішку.

Ну, й одвічне запитання. Конкурс завершився, шоу минуло. Ми побачили багатьох талановитих артистів. І не тільки фіналістів – згадати хоча б мегаекспресивних Kadnay, Анастасію Прудиус із вокалом, що змусив згадати про – даруйте за надто сміливе порівняння – Дженіс Джоплін, «на лицо ужасных, добрых внутри» Aghiazma й багатьох інших. Костянтин Меладзе в інтерв’ю газеті «Факты и комментарии» сказав: минулорічні учасники нацвідбору теж подавали заявки, але не пройшли – їхні пісні видалися невдалими. З іншого боку, під час півфіналів він неодноразово казав, що прагнув зробити виступи конкурсантів різноманітними. Нам залишається тільки вірити на слово. Але тим більше не полишають сумнів: що це було – справді можливість маловідомих, а то й невідомих виконавців заявити про себе, а чи чергове «одноразове» шоу заради шоу? Чи почуємо ми знову талановитих артистів, що взяли участь у конкурсі, а чи бал так і буде правити звична постсовкова муть? Чи не став черговий нацвідбір черговим пилом в очі, показуванням Європі того, чого насправді немає?

І от же що ще: якщо участь у нацвідборі й справді стане для конкурсантів кроком нагору, то як вони зі своїми англомовними піснями продиратимуть крізь квоти?

Фото: Павло Шевчук