Дуже часто, почувши черговий європейський хіт, ваш автор впадав мало не в розпач: ну, от як у них так виходить — нібито просто, без зайвих викрутасів, але так делікатесно? Ну, чому наші так не можуть? Й от виявилося: можуть. Мелодія, яка може народитися тільки за натхненням — сконструювати таку неможливо. Модерне аранжування, яке водночас не є самоціллю, не є засобом показати: от, мовляв, які ми сучасні. Виконання — знову ж таки, без показового демонстрування «дивіться всі, як я можу»; судячи з записів «Х-фактору», MELOVIN може видати й набагато потужніший вокал. Усе на своєму місці, все гармонійно, все до належної міри. Поведінка співака на сцені, його образ — усе це не відволікало, не привносило жодного дисонансу. Просто — але откутюрно. Враження, що ця пісня має звучати саме так, а так має звучати саме ця пісня.

От тільки... MELOVIN став лідером у глядацькому голосуванні, а судді віддали його пісні лише четверте місце. Й якби показники гурту «Каднай» не виявилися рівно протилежними — перше місце від журі й четверте від глядачів, до фіналу Меловін не пройшов би. Майнули навіть думки: невже, виставляючи свої бали, члени журі вже знали, як проголосували глядачі? А може, передбачаючи високий результат голосування глядачів, члени журі навмисне засудили талановитого, але без титулів та регалій, співака? Й де гарантія, що так не станеться й у фіналі — адже там із шести конкурсантів перемогу здобуде лише один, і навіть третє місце від журі зробить загальну перемогу малореальною.

Андрій Данилко та Костянтин Меладзе вкотре заявили, що попередньо, до півфіналів, ретельно прослуховують усі конкурсні пісні в запису; Меладзе сказав, що в такий спосіб він прагне вловити всі тонкощі, на які варто звернути увагу. (От би тільки в тих тонкощах не потонуло загальне враження від кожної пісні.) Джамала, напроти, зізналася, що попередньо пісні не слухає, бо хоче бути у становищі пересічного глядача, який кожну конкурсну пісню чутиме вперше. У кожного — свій підхід, та й оцінки — річ узагалі суб'єктивна, про смаки, як відомо, не сперечаються. Але от саме цього разу зауваження журі здалися надуманими. Джамала повела мову про нецілісність, фрагментарність пісні (в чому?), Костянтин Меладзе заперечив: йому виступ видався цілісним, — але повів мову не про пісню, а про зовнішній вигляд та сценічний образ артиста.

Нагадаю: цього разу представник України виступатиме лише один раз, у фіналі. Й часу для копирсання в тонкощах аудиторія не матиме, вона оцінюватиме пісню саме за таким гамбурзьким рахунком — «сподобалася» або «не сподобалася», «вразила» чи «не вразила». «Як нестандартно співак бере фа-дієз другої октави», — такі критерії краще залишити на інші випадки.

«Каднай». Дуже шкода, що вони не пройшли до фіналу. Але їхній виступ учергове залишив враження: блискучим, феноменальним виступом артисти витягували досить прохідну, нехітову пісню.

«Вів'єн Морт». Оригінально, самобутньо — хоча до значної міри нішево. От тільки назва... Лише в заставці перед самим виступом фронтвумен пояснила, що ця назва має оптимістичний зміст: «Життя переходить у смерть»; в усіх анонсах лише її, фронтвумен, і показували — тож я був упевнений, що це солістка, яка взяла собі такий псевдонім: Вів'єн Мертва. От я не можу собі уявити, як би, в який би спосіб гурт усім пояснював етимологію своєї назви, якби потрапив на «велике» «Євробачення». Аудиторія просто була б упевнена в тому самому, в чому був упевнений ваш автор. Усе ж таки, з подібними «глибоко заумними» назвами треба поводитися обережніше.

«О.Торвальд». Харизматично, енергійно, здорово. Але вкотре вже: виступ запам'ятався, пісня — не надто.

«Грін Грей». Після того, як усі члени журі проспівали їм оди й осанни, виникло побоювання, що саме їм журі й віддасть перше місце, на яке вони зі своїм безумовно дуже сильним виступом, усе ж, не заслуговували. П'яте місце від журі (й таке ж від глядачів) стало несподіванкою.

«Сінгінг Пентс» — як на мою думку, використання імені Кузьми Скрябіна («гурт Кузьми Скрябіна “Сінгінг пентс”») в даному контексті було не надто етичним. Слоган гурту «Дадим Европе по попе» викликав хіба що запитання: «А скільки їх у вас, чи вистачить усій Європі бодай по одній?»

Віталій Козловський. Співак дуже прозоро, але наполегливо натякав і натякав: він буквально відродився з попелу — так і не сказавши, що ж довело його до такого екстремального стану. Отут і сталася халепа. І навіть дві. Перша: Козловський що є сил прагнув засвідчити: в нього цілковито новий творчий етап, новий імідж і новий стиль виконання. Навіть бороду відростив. А Сергій Притула своїми репліками повертав і повертав аудиторію до «старого» Віталія Козловського в іміджі «солодкого хлопчика». Те саме запитання: чи етично це було? Чи не зловжив Притула своїми повноваженнями? І друга: пісню Козловського в будь-якому разі навряд чи було би допущено до «великого» «Євробачення» — бо вона була практично погіршеною кавер-версією славетного We Will Rock You гурту «Куїн». Навіть не варіацією на тему, а саме погіршеною кавер-версією. Навряд чи ані Притула, ані члени журі цього не почули — звісно ж, почули. Але вголос цього ніхто не висловив.

Що ж до третього півфіналу в цілому, то він був найсильнішим, і залишалося погодитися з ведучим та членами журі: від цього півфіналу цілком можна було б вивести до фіналу щонайменше чотирьох виконавців. Але Меладзе був непохитним: суворі правила (чи не ним же, музичним продюсером, вироблені?) цього не дозволяють, «будемо думати» про відповідні зміни формату на наступний рік. Під завісу було проведено жеребкування фіналістів... От тільки залишається припущення, що «в порядку винятку» та «після довгих вагань» у фіналі все ж виявиться хтось третій з цього півфіналу. Принаймні, на «Фабриці зірок», яку продюсував Меладзе (за всієї непорівнюваності цих двох подій), подібні випадки були не рідкістю.

І — ложка дьогтю, без якої й рецензія — не рецензія («солі та перцю додайте за смаком»). Насправді ж, на жаль, це шоу — не шоу без «дьогтю за смаком». За епіграф до ведення третього півфіналу цілком могла би правити фраза, що зірвалася з язика ведучого на самому початку: «Мене звати Сергій Притула, але не переймайтеся — це ненадовго». Цього разу всі ці саморезпрезентації конкурсантів, діалоги з ними та інші розмовні вставки, як ніколи раніше, залишали відчуття зайвості, чужорідності, натягування хронометражу. Багатослів'я, яке ані інформації не додавало, ані настрою не створювало. Чи то енергія ведучого почала вичерпуватися, чи то пісенні виступи цього разу були яскравими й самодостатніми.

Наостанок — трохи конспірологічно-політичного. От уже майже рік триває допінговий скандал, пов'язаний із російським спортом. Ні, мова не про те, що представників Росії на «Євробаченні» неодмінно нахарчують мельдонієм. Мова про те, що допінговий скандал довів: Російська Федерація на найвищому державному рівні проводить політику забезпечення нечесних перемог своїх представників на міжнародних змаганнях. Конкурси «Євробачення» навряд чи є тут винятком — хіба що засоби є іншими. І дуже хотілося б бути впевненим, що Європейська мовленнєва спілка дає собі в цьому звіт і напрацьовує необхідні контрзаходи.

Фото: скріншот із YouTube-трансляції півфіналу «Євробачення»