Другий півфінал національного відбору на пісенний конкурс «Євробачення» залишив по собі неоднозначні враження. Усе було ніби так само, як і в першому: ті самі члени журі, ті самі ведучі, ті самі правила. Хіба що була одна відмінність: під завісу першого півфіналу виступали представниця Грузії Тако Гачечиладзе та представники Білорусі дует Naviband – окрім конкурсної пісні, вони виконали ще й куплет переможної пісні Джамали «1944» у перекладі білоруською мовою й розчулили Джамалу до сліз.

Під час другого півфіналу іноземних гостей не було, натомість перед оголошенням результатів був іще один, третій, рекламний блок. Натомість два блоки протягом першої, концертної частини видалися дещо коротшими, ніж були тиждень тому – «всього лише» по 13 хвилин кожний.

Якщо під час першого півфіналу задля дотримання інтриги гостя з Грузії виступала в перерві між оголошенням результатів від журі та від глядачів, то цього разу перерви між ними не було.

А неоднозначним було от що. Під час першого півфіналу ведення конкурсу Сергієм Притулою залишило тільки позитивні спогади. Цього разу він не так створював піднесений настрій, як жартував — часто дотепно, подеколи натужно; його жартівливість подеколи дуже хотілося назвати балакучістю. Так само штучними видавалися деякі його діалоги з конкурсантами після їхніх виступів. Члени журі теж жартували, обіймалися, цілувалися та кепкували одне з одного й із самих себе. «Ну що ви такі серйозні, нам потрібне шоу!» - підбадьорював їх Притула. Але ж музичне шоу створює передусім музика, чи не так? Чимало монологів та діалогів цього разу видалися відверто затягнутими, а то й зовсім зайвими.

Дещо дивне враження створювали нарізки фрагментів конкурсних виступів — і під час першого, й під час другого півфіналів їх показували по одному разу, одразу після відкриття ліній для голосування й перед перервою. На жаль, не зміг ці фрагменти хронометрувати, але, як на суб'єктивне враження, фрагменти виступів різних конкурсантів були різними завдовжки. Та й звучання дуже відрізнялося від того, як пісні звучали під час конкурсних виступів, — було впевненішим, чистішим.

Цього разу результати голосування журі та глядачів помітно розійшлися між собою. Журі віддало перше місце Рожденові, якого глядачі поставили лише на четверте. Переможницею серед глядачів стала Ілларія, яку журі поставило на друге місце. А от друге місце глядачі віддали Кузнецову, якого журі відсунуло аж на сьоме місце. Й от що впало в око: хоч би як оцінили виступ Кузнецова глядачі, а після сьомого місця від журі він уже не мав жодних шансів потрапити до переможної двійки фіналістів. Тобто журі наклало таке собі вето.

Виступи й пісні конкурсантів. Так, на тлі того, що ми чуємо повсякчас, вони були яскраві й неординарні. Уявити собі на сцені «великого» «Євробачення» — й уявити як успішні, такі, що не загубилися й не розчинилися — можна було не всі з них. І чергового разу спало на думку: участь України в конкурсах «Євробачення» до дуже значної міри залишається пусканням пилу в очі: ми пропонуємо європейським глядачам зовсім не той і не такий музичний продукт, який домінує в Україні насправді.

Що ж було головним результатом другого півфіналу, то це те, що нарешті з'явилася Пісня. Пісня, що западає в душу й запам'ятовується. Не лише як виступ, не тільки як концертний номер, а саме як пісня. Так, це була пісня Ілларії.

Кузнецов запам'ятався тим, що просто випромінював позитив. Не тяжко працював, витрачаючи останні сили, а отримував насолоду від того, що робить. Відповідною була його міміка — а для телеконкурсу це є дуже важливим. Що вразило неприємно — то це його слова в заставці: «Евровидение в СНГ — я первый...», маючи на увазі музичних блогерів. Так, це є нашою реальністю, з якою треба щось робити: чимало неполітичних блогерів усе ще так і живуть у «нашей стране — СНГ». До речі, чи лише здалося, що навіть зовні Кузнецов нагадував минулорічного фіналіста СанСея? І ще одне спостереження. Конкурси «Євробачення» зазвичай дуже неприхильні до виступів, у яких бек-вокалісти співають краще й більше, ніж «основний» виконавець. (Приблизно те саме зауважив і Костянтин Меладзе.) Але якщо ті самі люди виступатимуть із тією самою піснею, але не як соліст із бек-вокалом, а як гурт, а бек-вокалісти зі сценічного заднику вийдуть на авансцену?

Дещо шкода було Мілу Нітич — її вокал і справді неперевершений. От тільки не було куди подітися від враження: своїм чудовим вокалом вона що є сил намагалася витягнути абсолютно безбарвну пісню.

Тріо Panivalkova – так, оригінально, приємно, несподівано. Але навряд чи для конкурсу — та й те саме, що в Лаліко з першого півфіналу: інструментальні партії були мало не хронометражніші й важливіші, ніж вокальні. Запам'яталися експресія, драйв, чудовий спів і мелодичність пісні «крутих рокерів» із гурту Aghiazma – погодьтеся, в наших «крутих рокерів» в основі пісень нечасто знайдеш гарну й милозвучну мелодію.

Виступи гурту Detach, Рождена та Ілларії подеколи залишали враження, ніби виконувана пісня — не для їхнього вокалу. Або що вони обрали не найкращий вокальний ключ до розкриття пісні. Ймовірно, причина в проблемах зі звуком — адже в нарізці все звучало зовсім по-іншому.

...А тим часом Україна здобула велику перемогу — на жаль, непомічену перемогу. Виконавчий директор конкурсів «Євробачення» Юн Ула Санд домовився з Росією, щоб та не відправляла на конкурс артистів, внесених в Україні до «чорного списку». Сталася в буквальному розумінні безпрецедентна подія: Європейська мовленнєва спілка вперше обмежила свободу однієї з країн-учасниць (Росії) у виборі її представника на конкурсі «Євробачення», причому обмежила за критеріями, яких немає у правилах проведення конкурсів. Шкода, що цей факт не здобув в Україні належного резонансу.

Фото: скріншот з YouTube-трансляції