У християнському світі свята Різдва та Нового року заведено відзначати по-різному. Різдво — свято камерне, родинне, навіть інтимне. Тимчасом як Новий рік — галасливий, веселий, компанійський.

В атеїстичному СРСР Різдва офіційно не святкували. Новий рік увібрав у себе й власне новорічні, й різдвяні парадигми відзначання, будучи водночас і родинно-камерним, і компанійсько-галасливим: кожен святкував його, як вважав за потрібне, а в телевізійному та радіоефірі було наявним і перше, й друге. Що ж до Різдва... Його теж святкували — «напівпідпільно». Та оскільки офіційно ніякого свята не було, відзначання Різдва «заморозилося», «законсервувалося» таким, яким було на початку ХХ століття, та ще й переважно в селах. Люди значною мірою просто відтворювали старі традиції, не вкладаючи в них жодного ані християнського, ані іншого «високого» змісту. Виходило щось на кшталт карго-культу — тобто механічного мавпування незрозумілих, позбавлених сенсу дій та ритуалів.

Що ж до телевізійних та радіоефірів на Різдво за радянських часів... Парадоксальним чином вони були святковими, причому святковими по-модерному: саме на Різдво, та ще на Великдень, радянське телебачення давало щось дуже розважальне, таке, що було неможливим будь-якого іншого дня — аби привабити людей до ефірів і, відповідно, відвабити від відвідин церкви й святкування «старорежимних» свят.

А що ж нині, чверть століття по тому, як Україна припинила бути офіційно атеїстичною, а Різдво стало офіційним святом? Із прикрістю доводиться зазначити: як Новий рік, так і Різдво залишаються пострадянськими за духом, за концепцією.

Телеканали підійшли до Різдва, як і завжди — не мудруючи лукаво. «Інтер» заповнив весь ефір вихідних днів фільмами, з перервою на ранкове богослужіння. Прикметно: у Святвечір канал показав «Вечори на хуторі біля Диканьки», причому саме на Різдво і, здається, вже далеко не вперше. «1+1» дав у Святвечір «Різдвяні історії Тіни Кароль» — теж далеко не щось свіженьке. Удень канал бавив глядачів «Світським життям — новорічним карнавалом». «UA: Перший» у день 7 січня показував великохронометражний «Вечір пам'яті Назарія Яремчука» — навіть важко сказати, наскільки його можна назвати святковим. Була ще «Українська пісня. Різдво». Чимало каналів узагалі не мали у програмі нічого специфічно різдвяного.

Хто збив із ніг, то це «UA: Перший»: на другий день Різдва він показав програму «Щедрик перпетуум мобіле». Але ж канал, який послідовно відстоює все українське, мав би знати: щедрівки — то не різдвяні, а новорічні пісні! Не відставав у цьому й Перший канал Українського радіо. Усі дні різдвяних свят він щедро розповідав слухачам про «колядки та щедрівки» — найчастіше отак, у парі, мов на лекції з етнографії. Тим, хто не знається на традиціях, залишалося тільки ламати голову над тим, чим же колядки та щедрівки відрізняються одні від одних і чому в Україні аж два різновиди обрядових пісень, що їх, судячи з розповідей радіо, виконують за одних і тих самих обставин. І якби ж тільки це! На Новий рік довелося почути, як слухачам розповідали про традиції святкування Різдва в різних країнах, тоді як на Різдво кілька разів лунала пісня «Happy New Year» гурту «АББА». «В нас Новий рік — у них Різдво» — до цієї радянської пропагандеми все це, зрештою, й зводилося.

Ну а ще 25 грудня в новинах Першого каналу Українського радіо розповідали: «Сьогодні католицька та протестантська церква святкує Різдво». От цікаво, що малося на увазі під висловом «протестантська церква»? Адже протестантизм — це течія в християнстві, що не зводиться не лише до однієї церкви, а й до однієї конфесії; протестантизм — це сукупність геть різних між собою конфесій! Натомість 7 січня в ефірі пролунало: «Сьогодні святкують Різдво християни східного обряду». Перший канал Українського радіо пильно охороняє головну таємницю «русскаго міра» — що більшість православних церков (які, звісно ж, східного обряду) святкують Різдво 25 грудня?

А програми й повідомлення про Різдво рясно лунали в ефірі каналу протягом усіх вихідних, аж до 9 січня. Й от що їх усі об'єднувало. Ішлося в переважній більшості з-поміж них про обряди, ритуали, традиції святкування Різдва в Україні. Здебільшого про стародавні, а отже, сільські традиції. Такі, які навряд чи можливо один до одного відтворити в умовах сучасної урбаністичної цивілізації. Ішлося про пов'язані з Різдвом прикмети, навіть забобони. Про страви, які треба подавати, й колядки, які належить співати. Про що йшлося незрівнянно менше — це про християнський зміст Різдва, про народження Ісуса Христа. Бувало й таке: лунало одне, максимум два речення про те, що Ісус народився, — й одразу розмова повертала на те, яка шкода, що на вулицях сучасних міст не колядують.

Вразила фраза: «До хати вносили дідуха — він і був головним персонажем Різдва». А я, наївний, вважав, що головним персонажем Різдва є Ісус Христос — а воно виявилося, що дідух. Інша фраза, з іншої програми: «Дідух — це різдвяний дух». Даруйте, але ж це вже поганство — чистісіньке поганство! Так, Різдво — це не суто релігійне, а до великої міри світське свято. Але ж це не означає, що на Різдво треба вклонятися духам та привидам!

Що більше я потрапляв на «різдвяні» програми Першого каналу Українського радіо, то настирливіше пригадувався такий собі патріарх Кирил. Бо це саме з його публічних промов не почути жодного слова про Ісуса Христа, про Христові заповіді, про зміст і сенс християнства — лише про «святу Русь» та її нетлінні традиції. Про «скрепи» — але хіба ж не про них ішлося на Українському радіо, хай навіть без уживання цього слова?

Різдво для войовничих атеїстів — от що це було. Імітаційне християнство, коли віра зводиться до тупого виконання обрядів та ритуалів без найменшого докладання душевних зусиль. Похрестився, попостився — ото й молодець. Навіщо? Як це навіщо — бо так належить!

Давно відомо: релігія полягає в основі національної культури, національної ментальності. Й російське імітаційне християнство та російська імітаційна демократія є прямими причиною та наслідком. Усе дуже просто: люди з дитинства привчаються до того, що мусять тупо, мов роботи, виконувати приписані процедури, анітрохи не замислюючись, для чого й навіщо. Не переймаючись змістом тих процедур. Той самий карго-культ.

От тільки нам це навіщо?