У переліку рекордної кількості українських фільмів, які вийшли на екрани протягом 2016 року — стрічка Олександра Беляка «Конкурсант. Смертоносне шоу». У прокаті вона була з 24 листопада, й покази вже завершилися. Можу помилятися, але залів, у яких кіно можна було подивитися, було обмаль. Сеансів теж небагато. Стрічку, як зазначено в інформаційних повідомленнях, фінансував сам пан Беляк. Він же значиться в титрах автором сценарію, режисером, одним із продюсерів та режисером монтажу. Отже, фільм є прикладом незалежного кіно по-українськи, зокрема незалежного від прокату.

При цьому «Конкурсант» — жанрове кіно без домішок та претензій на щось більше, ніж детектив. Саме таких стрічок катастрофічно бракує поки що серед вироблених в Україні, й не лише цього року, а й усіх попередніх, коли ситуація з виробництвом була зовсім поганою. Саме детективи та пригоди є одним із трьох китів, поруч із комедіями й мелодрамами, на яких тримається будь-яка цивілізована індустріальна модель: від європейської до американської.

Проте згаданий фільм чудово ілюструє слова голови Держкіно Пилипа Іллєнка: «Візьмімо, наприклад, детектив — глядач очікує якогось екшену, щоб були бійки, погоні на автомобілях містом, щоб хтось вистрелив з пістолета. А в продюсера у цей час в голові здійснюється підрахунок вартості одного холостого пострілу, йому стає страшно і він каже: ні, давайте обійдемось без пістолетів».

Тут пан Іллєнко каже про телевізійні серіали, котрі почали знімати в Україні віднедавна. Але це стосується й перспектив пригодницького, традиційно «чоловічого» кіно загалом. Будьмо відверті: «Конкурсант» — кіно, зняте в телевізійному форматі. І має суто телевізійну картинку, причому не найкращу. До всього режисер помітно зловживає крупними планами, причому іноді лице актора просто виходить за межі кадру. Для авторського кіно, візуальних експериментів, формату «Відьми з Блер» чи «Монстро» це норма. Тим більше, що вони стали сегментом індустрії й окремим, сказав би — давно вже мейнстрімовим стильовим рішенням. Та в нашому випадку це не експеримент, а, скажімо так, свідчення невеликого досвіду й початок творчого шляху. Можу помилятися, але бюджетом «Конкурсант» сміливо може мірятися з «Чунгулом» братів Альошечкіних, проте останній таки справді краще зроблений.

Із написаного вище може скластися враження: ваш автор подивився погане кіно. Це не зовсім так. Маємо цікавий та справді вартий уваги випадок, коли недосконалість і незграбність форми цілковито не відповідає актуальному як на наш час змісту стрічки. Якщо не зважати на «картинку» та здебільшого не надто професійну гру частини акторів, то варто заначити: український глядач пропустив повз увагу дуже важливе кіно. У формі детективу нам розповідають історію про згубний вплив телевізійних талант–шоу на мільйони телеглядачів, позбавлених навичок критичного мислення.

За сюжетом згаданого фільму, улюбленець публіки Тарас Майстренко (Сергій Маслов) програє в фіналі співочого шоу «Конкурсант». За короткий час убивають члена журі Ванессу Лагоду (Тетяна Решентняк, одна з учасниць «Голосу країни), а слідчий Павло Волина (Ілля Карпов) дізнається — смс із погрозами жертва отримувала від ображеного на весь світ Майстренка. Співака заарештовують, та підозрюваному вдається втекти. Далі втручається віддана фанатка Тетяна (Яна Ройхман), переховує Тараса, й вокаліст починає власне розслідування. Бо вбивства тривають, ось уже смерть дістала ще одного члена журі — Ореста Вулика, й Майстренку дихає в потилицю поліція. Він виявляється не таким уже митцем Божої ласки, адже колись займався бойовими мистецтвами й цілком здатен постояти за себе. Такий собі співак-воїн. А тим часом на хвилі смертей шоу набуває популярності, і продюсер хоче робити другий сезон…

Родзинки «Конкурсанту» додають камео Олександра Пономарьова й Даші Астафьєвої. Причому саме участь відомого співака, який грає сам себе, тобто члена журі однойменного пісенного конкурсу, підштовхує до висновку: автори мали на увазі конкретний «Голос країни» та його лаштунки. Хоча варто дивитися ширше: в масовій культурі творів про телешоу вже стало так само багато, як самих телешоу. Акцент передусім на реаліті, точніше — шкоді, якої вони завдають людям зі слабкою психікою. Ну і, звісно, на маніпуляціях та на тому, що реаліті — зовсім не реаліті, а продумана цинічними прагматиками постановочна вистава.

Детектив сам по собі вийшов досить непоганий, зроблений за всіма законами жанру. Варто нагадати: в Україні це другий фільм, у якому гонитва за рейтингами на крові показана як каталізатор реальних злочинів (першим скромно назву фільм Максима Бернадського «Повзе змія», створений за моїм сценарієм). Проте «Конкурсант» — таки піонер у сегменті художніх стрічок, котрі критично оцінюють саме телевізійні талант-шоу.

З огляду на це фільм Олександра Бєляка потрапляє в тренд, який давно і вдячно існує в масовій культурі інших країн. Тут згадуються романи «Реаліті-шок» француза Грегуара Ерв'є, «Номер один» та «Смерть за склом» британця Бена Елтона, а зі стрічок найперше приходить «Шоугерлз» Пола Верховена, «Телевізор» Джека Каздана чи навіть свіжий «Аве, Цезар!» братів Коенів. Не все воно детективи, але все — сатира, часом доволі їдка, на закони й звичаї, за якими живе всяке шоу, орієнтоване на смаки широкої публіки.

І навіть тут стрічка «Конкурсант. Смертоносне шоу» звертає на себе увагу цілковито правильним посилом глядачеві. Автори не завжди можуть красиво показати, проте кажуть своїм фільмом дуже правильні речі. Якщо публіка обурена великою кількістю яскравого несмаку на телебаченні, змішаного з кров`ю та слізьми крупним планом, винні в цьому не виробники телевізійного контенту. А ті самі обурені глядачі, котрі роблять критикованому ними ж видовищу високі рейтинги.

Фото: кадр із фільму