Місце, в якому закінчилися жінки

23 Квітня 2004
873
23 Квітня 2004
16:14

Місце, в якому закінчилися жінки

873
Дрогнула моя духовність, пивом розніжена, й погнала в галерею. Там написано: „Де жінки?”. Мені завжди щастило з відвідуванням Центру сучасного мистецтва. Як не зайду – обов’язково натраплю на якусь моторошну порнуху в стилі “Витри соплі, мама, я вернувся”. От і вчора: вештався я на Подолі й попивав дуже вкусне німецьке пиво.
Місце, в якому закінчилися жінки
Аж тут Сковорода взяв і осяяв мене мудрістю своєю: типу, на фіга ж тупо вештатися, якщо можна поруч, за два кроки, сучасною культурою і мистецтвом затаритись? Дрогнула моя духовність, пивом розніжена, й погнала в галерею. Там написано: “Де жінки?”. І фотографія істоти з котом. Істота коротко стрижена, в очах – тривога, підозра і привид глибокого бодуна. В руках істота стискає перешуганого котофєя. Очі тварини виражають той таки чуттєво-смисловий спектр, аж лячно. На вході до любого бастіону мистецтва – три дівчини. Одна мені зразу папірця підсунула з анонсом наступного проекту, інша – газетку-буклет (там в деталях розписано “Де жінки?”, істинна знахідка для такого заслуженого лежня журналістики, як я), а от третя дівчина прогнала неприємну й недоречну тєлєгу про те, що з пивом, типу, не можна в храм культури. Оце так да, подумалося; геніталії на стінах розвішувати можна, а з пивом на це дивиться – ні. Естетичний колапс, як у Ермітажі. Отже, знову не вдалося поєднати красиве і корисне.

За початок виставки, її вектор, пафос і тональність – і це один із найвиразніших проявів концептуалізму – правила вже бачена істота з котом. Йдеться про відео-роботу Жюдіт Кюртаг “Вартові”, що в ній – на відміну від фото – з’явилися додаткові сенси. Зокрема, кіт в ній виявився ще перешуганішим, а істота стискала його з подвоєною нелюбов’ю до фауни; саундтрек до цього таємничого жмакання – мляво промугиканий кусень мелодійки. Його нав’язливість під кінець перебування у галереї стала нестерпною. Ще моторошнішим виявилося гуманістичне спостереження, що три дівчини при вході вислуховують цю зациклену бодягу з ранку до вечора.

Далі – про приємні відкриття. Насамперед, геніталій на стінах не було. Одна фотографія у стилі софт-порно – от і вся стурбованість проекту. Для ЦСМ – фактично фригідний рівень, мінус-мінус-директ.

Ще приємніше, що куратори виставки – Каролін Буржуа і Леонор Нурідзані – цілком адекватно реалізували свою головну ідею: “Ми хотіли тут показати контраст, що дедалі відчутніше проявляється у різних країнах, – між чеснотами учорашнього дня (ніжність, чутливість) та чеснотами сьогодення (ясність, прагматизм, реалізм). На перший план виходить не споконвічна жіночність, а новий тип жінки, яка бере активну участь у розвитку мистецтва своєї епохи”. Цю сумовиту констатацію про зміщення жіночих цінностей випромінює кожна авторка. Більше того, саме такого штибу декларативність (я обираю, я називаю, я вважаю) є предметом експозиції, бо самі твори здебільшого не претендують на окремий мистецький дискурс. Хоч як крути, а консервовані цукерки та глазуровані огірки – це дуже несимпатична й занадто заїжджена відрижка поп-арту, як і пустопорожній відео-арт – про всю цю остогидлу жестуальність непогано висловилася Анжелін Тріпе: “Не можна дозволяти собі казати привселюдно “Чорт!”, не прикрасивши трохи вислів. Треба це казати, але гарно. Це питання самоповаги. Досить часто я показую “fuck”. Цей жест мені дуже притаманний. Я насправді полюбляю це. Але я його роблю з ледь помітною посмішкою. Щоб виглядало мило.” Для сучасного мистецтва бажання показати “fuck” – одна з домінативних мотивацій; саме це бажання стає витоком і сенсом творчого акту.

Зворотній бік обкладання публіки матюками – межова інтровертність, що зумовлює ув’язнення у піщинці, звуження світу і своїх інтересів до масштабу таблетки, як це відбувається з Жанною Сюсплюгас, яка демонструє фармацевтичні макрофотографії: “О, так! Я обожнюю естетику ліків. Прозора колба з пігулками – мені насправді це видається дуже гарним. Я впевнена, що лабораторії просуваються у цьому напрямку. Ковтати велику коричневу пігулку чи гарненьку маленьку рожеву капсулу – це зовсім різні речі”. До речі, це пігулкове слайд-шоу – найцікавіша, як на мене, частина проекту. Принаймні, йдеться про довершені, справді естетські світлини, в яких концентровано більше почуття, ніж в поцілованій фотографії Буша чи шкірянці для фанатки Брітні Спірс авторства Анжелін Тріпе.

Істотно наївніші й безпорадніші спроби демонструють ті учасниці виставки, для яких мистецтво – це лише бажання творити, позначене браком ідей та елементарної техніки. Аннетт Мессаже і не приховує своєї сумнівної мистецької постави: “Я шахрайка, шахрайка ретушованих фото, деформованих збільшень, накладання відбитків, помутнілих крупних планів, зіткнення зображень, деформуючих лінз…”. В її роботі “Колекціонерка Аннетт Мессаже. Мої ревнощі” присутня лише задавнена шкільна гра-розвага: багато хто з нас грішив мистецтвом домальовувати підручниковому Іллічу роги, фінгал під оком і віртуозні упирські ікла, щоб з них скрапала чорна кров. Така ж безпонтова творчість Мартін Абаллеа, яка стверджує: “Я дуже люблю кольори. І відчуваю невимовну радість, коли бачу деякі з них”. Саме цією невимовною радістю вона охоче ділиться з глядачем, хоча й так усім зрозуміло, що комп’ютер – всемогутній.

Насамкінець – кілька слів про одну з фотографій Веронік Будьє. На ній – жінка в непрозорому платті. В її руках – сокира. Ото тією сокирою вона лупить по кремезному букові. Робота, яка покликана виразити шалену мислю: шо я, типу, хоть і нєжне созданіє, але дайте мені трохи врем’я – і всі дрова мої. Нова парадигма жіночих ціннот так і пре з цієї світлини, як скажений бульдозер.

“Де жінки?” – це питання загусло і набуло риторичності. Авторки виставки витруїли звичну жіночість, як щурів. Холодними руками і вигостреним розумом.
LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для „Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
873
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду