«Краще б ти, Зінко, на світ не родилася, ніж такої темряви дождала! – заломила руки, на увесь світ загорлала та поета Тичину (не плутати з Григорієм Тичиною – генеральним директором «ТЕТу»!) згадала: – «Україно моя, моя люба Вкраїно, чим я втішу тебе, чим тебе заспокою»... Озирнулася, а там – пустка лишень... На той світ гепнулися програми, про які Зінка мріяла ще не раз писати, роман крутити хотіла, бо бачила, що, хоч і недосконалі часом, а добрі вони, змінюють якість свою, одна на одну не схожі... «Решето», «Кіно і німці», «Планета Боулінг», – заскиглила Зінка, – «Спеції», «INSIDE»... Усі ці проекти Підалькіну час від часу виховували, діалоги з нею людські вели та на путь істинну наставляли. «Як без «ТЕТу» цього жити-бути?..» – криком кричала дівчина, рюмсала та сусідів своєю поведінкою стращала.

КІНО І НІМЦІ

Це Зініна перша ТБ-любов. Нагадувала дівчині ця програма, що у гарній країні таки живе вона. «І люди цікаві є, і місцевості, і загадки таємничі... – усміхнулася з жалем дівчина, згадавши ведучого «Кіно і німців» Ярослава Семченка. – А ще є телевізійники, які на цьому увагу свою відважилися сконцентрувати та справою своєю зробити. Висвітлювали для глядачів неординарне усе, що сховане від буденного погляду». Хто ще міг так вдало у п’ятнадцятихвилинній передачі розповісти про пташиного неня, сільського Кулібіна, мангупського Діда Мороза, про привидів старовинного українського замку?.. Хто на ТБ, яке за рейтингами, як баран, женеться й нічого, окрім цифр, бачити не хоче, міг дозволити розкіш зупинити погляд на красі простої людини? Не «зірки» швидкоспеченої, яка з екрану в домівку нахабно преться, очі глянцем виїдає та думки спорожнює. А Людини, яка фактом існування на землі українській нагадує, що не усе ще втрачено для нації, не усе у чизбургери перетворене. До того ж, щоб зробити коротенький сюжетець, «Кіно і німці» не до бібліотек та очевидців «під боком» зверталися, а у відрядження далекі пускалися, зйомки з «місця подій» робили, щоб не підробкою фальшивою глядача дивувати, а його, «опопсованого», своїм власним подивом зачудувати. І приворожили Зіну, на біду її, до телеекрану. Від передачі до передачі переконувалася Підалькіна, що таки невичерпна на таланти країна наша, а тому й охоплювала її на землі українській спустошеній голуба надія на майбутнє своє.

Але... «Не так сталось, як гадалось». Не отримав проект «Кіно і німці» «Телетріумфа» залізного, і злодії та заздрісники вирішили зняти передачу з ефіру. Як же ще пояснити той факт, що «ТЕТ» на нагородження виставляє програму, яку заздалегідь знає, що з ефіру зніме?

«Рок злий мрії мої викрадає, та очі попсою замащує?» – залилася сльозами дівчина. І хоча лишався ще «Спецрепортер» на «Новому каналі», що був розрадою для Зіни, бо також теми непересічні піднімав, ніщо уваги дівчини не могло від задоволення страдницького відвести.

РЕШЕТО

Цей тетівський проект, що вподобала Зінка, також до ігнорованих телебаченням тем звертався – музичного андеґраунду, який, здавалося б, в Україні на ладан дихає. Але продивившись декілька випусків «Решета» – збагнула, що ця думка хибна. Є рок-тусовка і тут. Лишень мало хто тих хлопаків епатажних «розкручує», парить та в телевізії виставляє. До того ж подобалося Зіні, що «Решето» не сноби роблять. Нікого не цураються автори програми і про малих і старих героїв розповідають. «Танок на майдані Конго», «Йогурт», «Аукціон», «Дєнь защіти дітей», «Я і друг мой грузовік»... І хоча й на «Новому каналі» «Підйом» українських музичних андеґраундщиків також запрошує, але такого широкого висвітлення їхніх проблем не пропонує... Так... Лише розваги. Є, кажуть люди, ще одна програмка про рок-тусню з назвою «Тинди-ринди», яку знаний музичний критик Олександр Євтушенко робить, але ніяк руки до неї в дівчини дійти не могли, тому й не знала, про що там гуторять.

Пощастило Зінці на одну-єдину передачу «Решета» втрапити, яка блиснула в ефірі та зникла. «Решето-Ремонт» називалася. Теж «Решето», але з ремонтом. У павільйон не лише групу запрошували, а й тих героїв, хто до музики прямий стосунок має і просто в студії про її проблеми потеревенити здатен. А ведучі у «Ремонті» теж люди не ліві, музикою живуть, знаттям її основ дивують. Тож і виходили такі собі приємні «посідєлкі», які нагадували, що, як мамонти, не повимирали ще в Україні музиканти, здатні думки висловлювати та, попри соціум непривітний, музику творити. І таку чудесну атмосферку вдалося створити авторам «Решета-Ремонту» у павільйоні, що схотілося Зінці до них дременути та й про своє існування під сонцем розповісти. Стримала себе тоді дівчина, бо не схотіла обличчям сонячним світитися. І дарма. На «ТЕТі» «Ремонт» лише один раз показали. Вирішили, певно, поважні начальники (а вони розумні завжди – жах які!) – знай, свине, своє лігво, нема чого музикантам в ефірі один з одним базікати, хай пісні співають та на інтерв’ю відповідають. І заголосила над дніпровськими кручами Підалькіна, бо й цього задоволення її позбавили. «Хто?» – сурово озирнулася, погляд над Дніпром великим, могутнім кинула, а там садиби мажорні одна на одну схожі та попелище навколо. «Це питаннячко ще з тих»... – заголосила Зінуля, мряку душі своєї розпускати в помешканні стала.

INSIDE

Хоч і писала Зінці Наталя Симоніна, головний редактор телекомпанії «ТЕТ», що підлітки цю передачу роблять, Зінка віри не йняла, бо достеменно знала – парубкам за 20. Хоча... Якщо в Україні такий дебільний рівень життя (ТБ, до речі, вихований), що у 20-ть з гаком ти ще підліток, то усі питання навколо вікового сузрівання й талантів хлопаків знімалися. «Хай і підлітки... – схлипнула Підалькіна, – однак закриють»... І не раділа дівчина з цього, бо побачила після статті своєї, що висновки хлопці зробили, корчити з себе ідіотів кинули, розслабилися й привабливими страх якими стали. До того ж і тексти якось інакше у сюжетах за кадром подавати почали – не просто «з аркуша читання», а з думкою та логікою людською. «Може, стаття до змін призвела... – думала дівчина й слинила носовичка. – Чи то просто весна прийшла, й парубочі підліткові душі від сплячки прокинулися»... І зарюмала знов жалібниця, бо не знала, хто той тетівський дамоклів меч на дітей підняв, землю під ногами розхитав.

КОНСУЛЬТАЦІЯ

Вирішила Зінка піти на консультацію – люд попитати, що до чого і чому. Земля ж, кажуть, чутками повниться... Тож поклала Зіна вухо своє на поверхню земну, прислухалася й на мить плачі свої припинила. «Розважальний формат для людей з 15-30 років, – почула балачки щодо змін. – Ті програми СТС транслюватимуться, які «1+1» не показує. Ніякої політики. Власне виробництво – «Дивись» та нічна музична передача... А так серіали, «Крісло» з Бондарчуком, «ОСП-студія»... А найголовніше досягнення – лінійна сітка – чітко, ні хвилиною раніше чи пізніше, о 9.30, 14.00, 18.30 глядач щодня знайде те, що зазначене у програмі. Хоч годинника звіряй». Спітніли вуха Зінчині від напруги... «Хай їм грець, з тою лінійною сіткою!» – знов завела пікантні схлипування свої. Кмітливою була, то збагнула, що СТС «купив» акції «ТЕТу». «Кишіли б лишень гроші, як воші»... – заволала дівка, а сама ні шага за душею не мала, тому лишень розгублено сльози на вітер пускала – тонкосльоза рюмса телекритіківська.

І згадала Підалькіна, як театральний пан Сергій Проскурня сказав перед відкриттям «Мистецького Березілля»: «Пишіть листи нам... Кажіть, що подобається, а що ні»... Подумала тоді тужільниця, що дурість це, але згадавши, що керує усім добром СТСівським пан Олександр Роднянський, вирішила порадою Проскурні скористатися та генеральному продюсеру листа нашкрябати.

ЛИСТ № 1

Любий пане Роднянський!

Що ж ви робите зі мною, бідолашною? Нащо останні радощі життя мого безбарвного проектами СТСівсікими знищуєте, що їх всіх ніби з одного модла вилито? Хіба не шкода Вам надій моїх дівочих?..

Чи то хочете усіх під монастир підвести – без хвантазії за душею лишити?

Не вірю, що Ви, людина високоосвічена, знаєте про те, що тут, в Україні милій, робиться, як «ТЕТ» той бездумно реконструюється, як кістки людські на рубці проектів тріщать, мозки витікають, а душі скніють. Не вірю, що відаєте про це...

У морі сліз купаюся, й краси собі не додаю цим. Вщент змарніла я.

Хіба конче необхідно було оригінальне виробництво тетівське знищувати й «глянцеві» продукти на їхнє місце виставляти? Так бездумно на людське Творіння зазіхати й відповідальність за знищені ідеї на себе брати – хіба обов’язково для бізнесу це?

Мені ж, пане, жити в цій богом проклятій країні. І дітям моїм. Що ж, до самої смерті сльози лити та серце краяти?.. У красному сонці сіру пляму одноманітності вбачати?.. Із СТСівськими проектами веселе життя губити?..

Як бути мені, пане Олександре? Як?...

З шаною глибокою до Вас,

Зінаїда Підалькіна – Плакальниця «ТК»

(та, що без надії таки сподівається).

P.S. Ще раз приклала про всяк випадок Зінка Підалькіна вухо до землі української, вогкої від сліз дівочих, і почула, що хвиля звільнень «реформаторських» на «ТЕТі» пішла, оновлення лиця каналу розпочалося... А людям говорити про це суворо-пресуворо Начальство пишномовне заборонило, саме тьохкає, про світле майбуття байки плете.. І залягла паскудна мовчанка на «ТЕТі». Мов мерці, мовчки мовчать співробітники.

Ще тужливіше загорлопанила плаксійка, примовляти тексти злі почала. Тихенько у рушничок свій домотканий, для сліз створений – солений і нестерпно вогкий, слова різні, не для друку, занурювала, прокльони слала у пустку небесну.

І легше Зіні не ставало.