Колись, наприкінці мутних 80-х, на концерти гурту “Воплі Відоплясова” приходили панки. На відміну від голландських побратимів, вони не мали можливості ставити ірокези у салонах (баксів за двісті) й не користувалися дезодорантами з ароматом помийниці. Хоча й ірокези, й аромат заслуговували найвищих (панківських) похвал. Публіка ця вирізнялася всебічною буйноголовістю, а найенергетичніше враження справляли їхні танці – такому не навчать ані в сільському клюбі, ані в балетній студії. Давали странє угля з такою несамовитістю, ніби зламана ключиця чи відірваний рукав – лише ознака стилю. Весело було.

31 березня у галереї “Лавра” також були танці. Ініціатором був той таки лідер “ВВ” Олег Скрипка. Все інше – антитеза до згадуваної вище реальності. Бо молодь прийшла не в подертих косухах і ще подертіших джинсах, а у народних строях. І було їм не менш весело.

Найцікавіше, що відстань між рокерською та етнічною стилістикою – невелика, адже обидві перебувають у андеґраундному вимірі, в якому масштаби панківської вечірки та “перших відкритих вечорниць” (а саме так називалася імпреза) – співвимірні. До того ж, саме місце – галерея “Лавра” (одне з тих приміщень, що їх у народі називають “конюшнями”) – до певної міри символічне, бо зовсім не пристосоване для проведення концертів; саме тому воно традиційно стає прихистком для тих виконавців, що їх у “нормальні” зали не пускають.

Паршива акустика цієї галереї істотно сприкрила враження від акції, адже виступали все ж таки не панки, а музиканти. Зокрема, одна з найцікавіших українських формацій останнього часу – гурт “Карпатці” (Carpathian Roots Groove), – у складі якої вирізняються кобзар Тарас Компаніченко, скрипаль гурту “Древо” Сергій Охрімчук, співак з “Божичів” Валерій Гладунець. Їхню музику важко термінологічно охрестити (в таких випадках вдаються до невиразного і занадто місткого словосполучення “world music”). Їхня інтерпретація традиційного українського матеріалу – противага звичному паразитуванню на етнічних мотивах, яким вдовольняється припопсований мейнстрім.

Також на “вечорницях” співали фольклорний ансамбль “Божичі” й київський гурт автентичного співу “Володар”, а на завершення концертної частини Олег Скрипка ще й почудував публіку абсолютно неймовірною мішаниною, своєрідним етно-джемом, в якому французький шансон, румба та українські народні пісні переплелися: цей дикий і трепетний вінок, виконаний напівстихійним “оркестром сержанта Пеппера”, став чудесною панківською кодою.

Виправдання ж статусу вечорниць поєдналося з шляхетною просвітницькою функцією. Аби долучити молодь у вишиванках до більш осмислених танцювальних рухів (окрім успадкованої схильності до дитсадкових “хороводів”), організатори подбали про майстер-клас українських народних танців. Невідомо, як присутні засвоїли "Ойру", "Краков'як", "Голубку", "Гречаники" чи бодай "Козачок" з "Циганочкою”, – про це можна буде поміркувати на початку липня, коли Олег Скрипка планує зорганізувати фольклорний фестиваль “Країна мрій”.