Минулого тижня українські загальнонаціональні телеканали вибухали коментарями найрізноманітніших експертів про те, що ж насправді сталося в Криму 6–8 серпня: провокація російських спецслужб чи реальна спроба терактів із боку українських диверсантів. Проте поліфонія (чи какофонія) думок щодо цього залунала в ефірі починаючи з 10 серпня, середи, коли з'явилися заяви спершу Путіна, а згодом – Петра Порошенка та Олександра Турчинова.

А 9 серпня, у вівторок, прихильників хештегу #порошенкоспалиліпецькуфабрику потішив черговий випуск програми журналістських розслідувань «Наші гроші з Денисом Бігусом», що виходить на каналі  UA:Перший. Автор Аліна Стрижак продовжила тут своє попереднє розслідування про те, як нікому не відома фірма «Тесткабель», що насправді є скромною електротехнічною лабораторією, виграла величезний кількасотмільйонний тендер на постачання гнилої риби для подальшого її згодовування українським в'язням. Почалася друга серія історії про рибу, що за традицією гниє з голови, з дзвінка до авторки програми такої собі Марини Ставської, яку зацікавили причини візиту журналістів до нібито конкуруючої фірми. Журналістів настільки зацікавив цей дзвінок, що вони почали копати, що ж то за одна така. І виявили цікаві факти, які рикошетом добряче зачепили репутацію Президента Порошенка. Адже мало того, що цивільним чоловіком пані Ставської, голови фірми «Поділля постач», яке, припускають автори розслідування, стоїть за невідомою фірмою «Тесткабель», що нібито й виграла тендер на постачання продуктів у заклади Державної пенітенціарної служби, виявився впливовий есбеушник часів Януковича Андрій Кміта. Головною причиною успішних тендерів організації, якою володіє пані Савська, є, на думку журналістів, тісне сусідство з Президентом Порошенком у селищі Козин під Києвом. До речі, саме розслідування так і називається  – «Зіркове життя сбушника». Автори розслідування, для яких нема нічого святого, показали, що маєток Петра Порошенка стоїть навпроти ділянки, де збудовано будинки Марини Ставської та Андрія Кміти.

Журналісти дослідили, хто кому в цьому несвятому сімействі брат, сват, син, вітчим і падчерка. Генеалогічне дерево родини рясніє ілюстраціями у вигляді домоволодінь та земельних ділянок у різних куточках України, а також переплітається з такою цікавою структурою, як Держрезерв.

Висновок, якого доходять автори сюжету, недвозначний: родина колишнього есбеушника часів Януковича жирує на тендерах лише тому, що живе навпроти Президента Порошенка. Відтак прищеплюючи українському глядачеві думку, мовляв, у нас процвітає не тільки кумівство та непотизм у політиці чи економіці, а й сусідство (чи як назвати явище, коли сусіди високопосадовця використовують начебто цей факт у своїй професійній діяльності, виторговуючи всілякі преференції?). Навряд чи цей сюжет «Наших грошей» додасть авторитету Президентові, який, як і у випадку розслідування «Схем із Наталкою Седлецькою» щодо незаконного заволодіння Порошенком та його другом Ігорем Кононенком земельних ділянок у центрі Києва, зберігає горде мовчання. Хоча міг би вже й висловитися. Утім, є питання й до журналістів: усе ж таки,  що ж саме було раніше, курка чи яйце, тобто коли родина почала свою бурхливу діяльність із постачання харчів для українських в'язнів, до чи після забудови ділянки по сусідству з Президентом? Цього, на жаль, автори не уточнюють.  Натомість, як це було в розслідуванні «Офшори Порошенка» Анни Бабінець та Дмитра Гнапа, і це розслідування підкладає міну вповільненої дії під Президента. Однак вибір завжди за журналістами. Навіть якщо внаслідок їхньої професійної діяльності Україна полетить у Тартар, вони зможуть пишатися власною непідкупністю й загостреним почуттям справедливості. Щоправда, навряд чи буде перед ким це робити. 

10 серпня, коли всі інформагенції передали заяву Путіна, що «Україна почала практику терору в Криму», і «ми це так не залишимо», українські телеканали ближче до вечора транслювали заяви Олександра Турчинова про те, що заява ФСБ «істерична та брехлива» та «не має жодних підстав, окрім спроб окупантів нагнітати та загострювати ситуацію на тимчасово захоплених українських територіях».

Телеканали цитували також заяву Президента Порошенка щодо інциденту в Криму: «Звинувачення російською стороною України у тероризмі в окупованому Криму лунають так само безглуздо та цинічно, як заяви російського керівництва про відсутність російських військ на Донбасі... Росії не вдасться своїми провокативними заявами дискредитувати Україну в очах міжнародного співтовариства та добитися скасування заслужених санкцій, запроваджених з боку наших партнерів». Не можна сказати, що ці звернення лідерів держави до нації геть ту націю заспокоїли, але все-таки вони не змовчали, як і належить першим особам держави, що вже більше як два роки потерпає від гібридної агресії Росії.

11 серпня, у четвер, випуски новин наввипередки показували сюжети про затриманого ефесбешниками українського громадянина Євгена Панова, який, за версією російських спецслужб, перейшов кордон із Кримом, збираючись улаштувати на півострові серію терактів. ТСН каналу «1+1» у головному випуску о 19:30 подала дуже розлогий сюжет із синхронами родичів та однопартійців «диверсанта». Можливо, журналісти й не робили б такого розгорнутого сюжету, якби Євген Панов, демобілізований боєць АТО, водій з Енергодара, не був членом партії «Укроп», який пов'язують із власником телеканалу Ігорем Коломойським. На чому акцентували автори.

Лідія ТАРАН, ведуча: «І Росія назвала ім’я ще одного нібито диверсанта, затриманого в окупованому Криму. Це Андрій Захтій. Про це йдеться в заяві російського МЗС, оприлюдненій надвечір. Чи він громадянин України, чи Росії, поки що не відомо.

Про українця Євгена Панова, якого звинувачують у диверсійній діяльності на території анексованого півострова ФСБ наголосила напередодні. ТСН побувала в Енергодарі, де живе Панов. Там звинувачення росіян називають нісенітницею.

Хто такий Євген Панов, обставини його таємничого зникнення –  у матеріалі Якова Носкова».

Яків НОСКОВ, журналіст: «Ці кадри, де чоловіка із закривавленим обличчям ведуть під охороною, облетіли вже всю мережу. За інформацією російських спецслужб, це один із командирів української диверсійно-розвідувальної групи, яка мала влаштувати серію терактів на території Кримського півострова. Російські шахісти повідомили: це Євген Панов, співробітник головного управління розвідки Міноборони України. Саме він начебто керував диверсійним підрозділом, який вдерся на територію Криму та був знешкоджений під час перестрілювання під Армянськом минулих вихідних».

ЧОЛОВІК: «Да. Это Женя Панов».

ЖУРНАЛІСТ: «В Енергодарі на Запоріжжі, звідки родом Євген Панов, заяву російських спецслужб називають нісенітницею.

39-річний чоловік працював водієм на атомній електростанції, був активістом місцевої самооборони, ніс варту на блокпостах, а згодом, разом із товаришами, служив у 37-му батальйоні 93-ї бригади. Після демобілізації повернувся до звичної роботи та громадської активності.

Він мав зайву вагу і був геть не підготовленим до диверсійної діяльності».

ЧОЛОВК 1: «100 килограмм веса для таких диверсионных работ, физически…

ЧОЛОВІК 2: «Ну с мешком 40 килограмм. Ну вы представьте. 180 килограмм. Куда он там? Да ну, это абсурд. Ну не мог он. И кто в разведку, тем более такую, берет такого телосложения?»

ЖУРНАЛІСТ: «Євген Панов поїхав з міста минулої п’ятниці. Чоловік хотів відпочити разом із своїми друзями. А згодом у мережі з’явилась інформація про арешт та страшні звинувачення».

Ігор КОТЕЛЯНЕЦЬ, брат Євгена Панова: «Останього разу дружина розмовляла з ним у суботу ввечері. Вони зізвонювалися. Він подзвонив сказати, що все нормально, все окей, я завтра буду. У неділю. Окей. У неділю він вже не виходив на зв’язок».

ЖУРНАЛІСТ: «За місцем проживання Євгена зараз нікого немає. Дружина намагається уникати зайвих контактів. Старенька мати також перебуває у вкрай важкому психологічному стані. Рідні всерйоз побоюються за її здоров’я.

У міськраді Енергодара не можуть повірити, щоби чоловік, який активно займався волонтерською діяльністю та був обличчям місцевої самооборони, був членом ДРГ. До того ж Євген Панов був штатним працівником Запорізької атомки. На роботу виходив щодня».

Олександр МУЗИКА, міський голова Енергодара: «Он, как работник предприятия, мог еще и где-то служить».

ЖУРНАЛІСТ: «У версії російських ефесбешників є маса нестикувань, кажуть друзі Євгена. Від запеклої стрілянини і аж до того, яким чином Євген опинився в полоні».

Євген МАТЮХІН, товариш Євгена Панова: «Вот как он вышел, с восьми до десяти, точно она не помнит, на работу, с дома, в синей футболке, так его и по телевизору показали в синей футболке. То есть, не выпачкан, ниче».

Артем ДУБКОВ, депутат Енергодарської міської ради, партія «Укроп»: «ДРГ состояла из 15 человек. Покажите всех остальных. Почему показывают только Панова? Потому что он член партии «Укроп» и член исполкома по квоте «Укропа», ну, то есть такой «бандеровец», в кавычках. Детей ест. Где все остальные 15 человек? Была перестрелка. Где автоматическое оружие, с которого была перестрелка? Нам показывают какой-то пистолет, который заряжается переломом и отстрелянные гильзы. Это что, каждый раз переломом заряжали и стреляли? Или военнослужащих Российской Федерации из этого пистолета убили?»

ЖУРНАЛІСТ: «Товариші Панова твердять, найімовірніше, Євгена викрали, щоби виправдати ескалацію збройного конфлікту з боку Російської Федерації. Згодом чоловіка, який має чудову біографію, для страхачок російських ЗМІ таємно вивезли з України. У який саме спосіб, розслідують поліція та СБУ».

Валерій ПОГУЛЯЙ, товариш Євгена Панова: «По морю, мы так предполагаем. У нас границы не очень на замке. Можно перевезти куда угодно, кого угодно. Максимально мы рассчитываем на расследование, потому что уцепиться есть за что. Несколько человек пропало, автомобили, телефоны, все-таки можно проследить, с какой вышки кто откуда выходил на связь. Это все легко».

ЖУРНАЛІСТ: «Однопартійці Панова, партія “Укроп” закликають скликати позачергову сесію Верховної Ради і терміново звернутися до провідних держав світу міжнародних організацій та правозахисників із закликом засудити такі дії Росії та її намагання розпочати боротьбу з тероризмом на території нашої держави.

Поки українські спецслужби не повідомляють про перебіг розслідування. Друзі сподіваються на краще, але визнають: наймовірніше, найближчим часом росіяни Євгена не випустять. Чоловік потрібен ФСБ, щоби виправдати власні агресивні кроки. Саме зараз, на прикладі цинічної провокації з боку Росії, лунають загрозливі заяви».

12 серпня, у пятницю, в ефірі марафону на 5-му каналі «Україна – понад усе!» ведучий Роман Чайка розпитував гостей студії, що ж стоїть за гучними заявами російського нацлідера та чи правильно зреагували на чергову загрозу українці.

Ігор Козій, військовий експерт Інституту євроатлантичної співпраці, стверджував: усе, що каже ФСБ про проукраїнських диверсантів у Криму, – інформаційна спецоперація, яка, вочевидь, таки досягла своєї мети. Адже український інформпростір цілих три дні вирує, обсмоктуючи одну-єдину подію. Реакцію української влади на кричущі заяви російського керівництва експерт назвав неадекватною, бо, на його думку, треба було напрацювати спільне звернення до громадян, оприлюднивши його на спеціальному засіданні МЗС. Йому заперечив політолог Петро Олещук, який у телефонній розмові з Романом Чайкою досить високо оцінив реакцію української влади на чергову провокацію росіян, назвавши її нормальною. Та й паніки особливої він, на відміну від Ігора Козія, не помітив ані в ЗМІ, ані в мережах. Серед причин і завдань кримської провокації політолог назвав відчайдушне бажання Путіна помиритися нарешті із Заходом, який, на його переконання, дружними лавами після всього, що сталося, має натиснути на Україну, щоб остання знову впала в обійми «старшого брата». Адже, сказав Петро Олещук, в уяві Путіна з ним на території України воює Америка, і варто лише Обамі клацнути пальцями, як українці опиняться там, де були останні 350 років.

Роман Чайка, коментуючи слова своїх співрозмовників, озвучив версію видання «Лівий берег» про те, що нібито насправді сталося 6–8 серпня в Криму. А сталося начебто те, що бійці ЗСРФ обстріляли російських прикордонників, які належать до ФСБ (от звідки інформація про вбитих ефесбешників) та які наближалися до них морем на катері. Із цієї взаємної стрілянини ФСБ й вирішила скористатися, перетворивши її на вторгнення української ДРГ на територію Криму. Хоча, як слушно зауважив представник Китаю в Радбезі ООН, скликаного на прохання України, Крим – це частина України. А тому говорити про те, що Україна напала сама на себе, –цілковитий нонсенс. 

Від себе додам, що Роман Чайка, слухаючи Ігоря Козія, міг би заперечити експертові в його оцінці реакції української влади. Адже засідання МЗС і відповідна нота від зовнішньополітичного відомства на адресу РФ могли бути лише в тому разі, якби про кримські провокації заявляло аналогічне міністерство РФ в особах Лаврова чи Захарової. Але оскільки погрози пролунало на рівні одноосібного лідера РФ, відповідати на них довелося найвищим посадовцям Української держави.

Авторка цих рядків цілком солідарна з Петром Олещуком: якихось панічних рухів ані з боку перших осіб держави, ані з боку ЗМІ не було помітно. Навпаки, відчувалася спокійна й ділова солідаризація зусиль задля того, аби цієї паніки уникнути.

Та найліпше на нові погрози Путіна відповів Віталій Портников у програмі «Княжицький» на телеканалі «Еспресо». Точніше, публіцист і журналіст намагався проаналізувати виклики сучасності з її чотирма революціями (у сферах економіки, медіа, медицини та енергетики) та їхніми можливими наслідками. Зокрема, вів мову журналіст і про те, що час із початку нашого століття неймовірно прискорився.

«Скільки існує режим братів Кастро на Кубі? ... Він існує, здається, з 58-го року – 1 січня 59-го року було захоплення Гавани партизанами Кастро. І це скільки вже років? 60 років невдовзі буде. А режим Уго Чавеса практично прийшов до свого занепаду: не проіснував і десятиріччя. Зараз. Тому що економічні умови так складаються, населення інше, історичні події швидше розвиваються, тобто мільйон обставин, які не дозволяють думати, що щось може тривати довго. Скажімо, путінський режим. Це класичний приклад, який може існувати, враховуючи стан російського суспільства, 50–60–70 років, з нашої точки зору. Але я думаю, що він може за п’ять років зникнути тепер.

Сталінський режим, якщо б він був зараз, а не в 30-ті роки, він би не проіснував і десятиріччя. Не можна було б у нинішніх умовах створити табірну економіку, повністю обмежити витоки інформації, знищувати мільйони людей безкарно. Тобто якби зараз президентом Росії був не Путін, а Сталін, йому довелося б вигадувати якісь інформаційні технології для роботи з суспільством, легітимізувати свої дії.

Ви знаєте, як Путін кожну свою дію хоче легітимізувати, щоб вона відповідала закону? Для Сталіна це було б комічно взагалі. Він написав собі якусь постанову і за нею діяв. Потім – нову постанову ЦК, вона повністю суперечила попередній, але  її сприймали як належне. Тобто законодавчого поля не існувало. В Росії воно існує. Вони намагаються його також по-сталінськи змінювати, але знову-таки це говорить про те, що режим відчуває себе непевно. Ну і таке інше. Це теж величезна проблема, яка, скажімо, є в нашому усвідомленні дійсності. Тому що ми розраховуємо щось на дуже довго, а воно відбувається швидше, ніж навіть хотілося б».

Монолог Віталія Портникова хотілося слухати й слухати, адже він мовив не про скороминущі речі, які завтра забудуться, хай навіть це дуже болюча тема війни з Росією, а про те, чи зможе Україна гідно зустріти майбутнє. І головне, пан Портников ані на йоту не сумнівається, що воно для нашої країни неодмінно настане. Просто тому, що така невмолима логіка історичного процесу.

Ілюстрація: bihus.info