Спочатку, як заведено, було слово. Тобто – агресивна реклама прямої трансляції «Крестного хода» УПЦ (МП) на каналі «Інтер» та НТН. Але найпрекраснішим у цій агресивній акції був анонс «грандіозної події» в прямому ефірі телеканалу «Інтер», розісланий його прес-службою. Не можу втриматися від розлогої цитати, взятої зі сторінки у ФБ шеф-редактора «Детектора медіа» Наталії Лигачової:

«27 и 28 июля, ко Дню Крещения Руси и в честь празднования тысячелетия присутствия древнерусского монашества на Святой Горе Афон, телеканал “Интер” традиционно покажет прямые трансляции торжественных богослужений.

В среду, 27 июля, в 13:00, зрители “Интера” смогут присоединиться к соборной молитве с участием духовенства и десятков тысяч прихожан со всех регионов Украины (підкреслення автора. – ДМ) – в эфире телеканала пройдет прямая трансляция Молебна на Владимирской горке в честь Дня Крещения Руси и празднования тысячелетия связей Киевской Руси и Святой Горы Афон.

“Крещение Руси и присутствие древнерусского монашества на святой горе Афон – события эпохального, исторического значения, определившие наш духовный, культурный и цивилизационный выбор на столетия, тысячелетия вперед, – говорит главный редактор телеканала “Интера” Антон Никитин. – Если рассматривать факт Крещения Руси в тысячелетнем контексте, то становится очевидно, что Всеукраинский крестный ход и молебен на Владимирской горке – это одни из главных событий, которые ожидают Украину в 2016 году. Тем более, впервые у нас проходит Всеукраинский Крестный ход такого масштаба – огромное количество людей с запада и востока. Десятки тысяч придут 27 июля на Владимирскую горку. Еще больше – присоединятся к ним в эфире телеканала “Интер”. И мы верим, что общая молитва будет услышана. Что сердца людей наполнятся миром и любовью, а не раздором и ненавистью. Это очень важно, потому что даже если человек просто хочет мира – он уже его приближает».

Якщо Антон Нікітін говорить про десятки тисяч прочан, то його начальниці, керівникові Inter Media Group Ганні Безлюдній, ідеться вже про мільйони:

«Нашему обществу сейчас не хватает понимания и, как следствие, – прощения, – говорит Анна Безлюдная, руководитель Inter Media Group. – Многие слишком увлечены своей правдой, основанной только на политических взглядах и потому – недолговечной. Люди забывают, что жизнь очень короткая, и все мы крайне уязвимы. Всеукраинский Крестный ход – это возвращение традиций, попытка увидеть происходящее с точки зрения вечности. Прямой эфир Крестного хода и Молебна соединит в общей молитве миллионы людей. Я верю, что это может что-то изменить в нашей жизни».

Любов «Інтера» саме до УПЦ (МП) – не таємниця ні для кого. Тож «Інтер» упродовж двох годин, з 13:00 до 15:00, як і було обіцяно, транслював молебень на Володимирській гірці та хресну ходу прочан до Києво-Печерської лаври. І сам факт трансляції «духовних скрєп» тут не дивина. Дивина в іншому: дві години прямого дорогоцінного ефіру ще можна було б витримати, якби в ньому не лилося стільки єлею від коментаторів. Їх було двоє – протоєрей Олександр Карпенко, головний редактор православного журналу «Фома», та єпископ Вишгородський Климент. Перший говорив переважно благодурниці, на кшталт того, що ця хода, яка вийшла зі Святогірської лаври на сході України та Почаївської на заході, злившись в екстазі любові до Христа на Європейській площі в Києві та, попрямувавши разом до Києво-Печерської лаври, є «пульсирующей точкой единения». Або ж – «Люди соскучились по духовному подвигу!», тим самим прирівнявши похід прочан до подвигу Христа та його перших учнів.

Другий весь час повторював, буцімто учасники ходи відчували впродовж цього «подвигу» (більшість шляху прочани все-таки долали автобусами) таке піднесення, що на радощах співали посеред липня «Христос воскресе!» Найсмішніше, що міф про пішу ходу завиграшки викрила маленька дівчинка Марія, яка у вставному сюжеті сказала: «Я приехала сюда помолиться!»

Використання дітей на цій хресній ході – окрема тема. Окрім безпосередньої Марії, під час молебню на Володимирській гірці митрополит Онуфрій, бажаючи підкреслити єдність українців сходу й заходу, відрекомендував пастві двох дівчаток – Маргариту з Краматорська та Феодосію з Дубна, які «своїми ножками» пройшли сотні кілометрів, аби зустрітися в святому місці й помолитися за мир в Україні. При цьому, хоча ніхто й не чекав від нього якихось одкровень, владика Онуфрій не уточнив, хто ж убиває українців на сході. Як, утім, виявивши цілком зрозумілу обережність, і не говорив про братовбивчу війну.

Єпископ Климент повсякчас підкреслював наявність сліз радості на обличчях одухотворених прочан. Наприкінці Вишгородський владика кілька разів назвав число учасників молебню та Всеукраїнської ходи. Спершу він казав про «десятки тисяч прочан, 50 тисяч». Згодом, не знаю вже, під впливом чого чи кого, озвучив цифру 60 тисяч. Ну, а «сотні тисяч кілометрів», які пройшли прочани в релігійному екстазі, звісно ж, обмовка. Але дуже промовиста.

Ці слова святих та божих коментаторів за кадром аж ніяк не корелювалися з телевізійною картинкою. Жодних сліз радості на обличчях «рядових» прочан не було, навіть на взятих великими планами. Про блюзнірську поминальну молитву на місці загибелі Небесної сотні, де зупинилася процесія на чолі з митрополитом Онуфрієм, якого оточував почесний ескорт в особах народних депутатів Новинського, Шуфрича та Бойка, вже не згадую. До речі, цей момент ходи став лакмусовим папірцем, що показав засадниче лицемірство церкви, яка відверто не визнає російської агресії проти України.

Про 50-60 тисяч учасників (за пару годин їхня кількість у коментарях деяких «православних журналістів» збільшилася вже до ста тисяч) візуально теж не йшлося. Відтак поліція, що нарахувала від 5 до 10 тисяч учасників хресної ходи Московського патріархату, вочевидь, мала рацію.

І ця, здавалося б, безневинна брехня, озвучена в ефірі одного з найпопулярніших телеканалів країни, показала, всупереч сподіванням організаторів та меценатів ходи, а також – її ретрансляторам на «Інтері», вже згадане лицемірство УПЦ (МП). Те, що побачили неупереджені глядачі, занадто вже контрастувало з усіма «миротворчими» ініціативами цієї церкви.

Автор ніколи не схвалювала жодних богослужінь у телевізійних ефірах, як на приватних каналах, так і на державних. З однієї-єдиної причини : у світській за Конституцією державі, де наразі мирно співіснує безліч конфесій, віддавати перевагу трансляціям богослужінь (хай вони тричі по три будуть за мир чи перемогу!) однієї з православних церков неправильно.

Але 28 липня увагу глядача перетягнув на себе «UA: Перший», який претендує перетворитися на суспільного мовника. Тут транслювали повну версію урочистої літургії з нагоди Хрещення Руси-України. А за півгодини до того, о 8:30, 5 канал вів пряму трансляцію з урочистостей на Володимирській гірці за участі представників усіх конфесій України, Президента Порошенка та деяких міністрів. Маємо, звісно, для цього привід – державне свято Хрещення Руси-України, яке, з огляду на давню мрію українських президентів про єдину помісну церкву, органічно вписалося в світський святковий календар. Відтак цю трансляцію можна прирівняти до урочистостей на День Незалежності. Що автоматично позбавило всіх, хто брав участь у короткому «засіданні» на Володимирській гірці, на суто религійний пафос. Діловий виступ Президента на Володимирській гірці дав зрозуміти, що створення єдиної помісної церкви в Україні – справа передусім політична. Адже повернення під омофор материнської для українських православних Константинопольскої церкви означатиме не лише відновлення історичної справедливості, але й остаточне унезалежнення від Московського патріархату. І ця мета як ніколи актуальна.

Ставити знак рівності між трансляціями «крестного хода» УПЦ (МП) на «Інтері» та хресною ходою на 5 каналі чи трансляцією урочистої літургії на «UA: Першому» було б неправильно. Бодай тому, що вони переслідували різні цілі. Перша тягла глядачів у болото середньовічного мракобісся, де вже давно бабрається РПЦ на чолі з Кирилом. Інші, з Володимирського собору та однойменного пагорбу, все-таки вселяли віру в майбутню автокефалію Української православної церкви. Що для багатьох вірних УПЦ (МП), якщо вони доживуть до цієї події, стане законним приводом покинути лави «канонічної» церкви. Все це, звісно, абсолютно дика архаїка – у XXI столітті ходити вулицями європейської столиці з корогвами й чудотворними іконами. Але що вдієш, коли Україна заблукала не лише в просторі, але й у часі. Доводиться надолужувати прогаяне, і то дуже швидко.