Єдність розмаїтості
Мені прикро, що і закарпатці, і буковинці, патріоти, байдужі, виживальники, хруні і п'ята колона, чуються на Західній Україні самотньо. Минулого року на території відразу двох регіонів України двома різними державами (не можу сказати, наскільки скоординованими були їхні дії. Може, просто такий слушний момент, але відбувалися ці акції справді одночасно), було проведено успішну операцію.
Нарешті спростився в'їзд до країн, які для закарпатців і буковинців мають набагато більше щоденне значення, ніж Галичина чи Київ. (Пригадую собі таку історію. Вона екзотична, але показова. В останні роки радянської влади прикордонники випадково затримали діда, який ціле життя щодня ходив на своє пасовище, яке виявилося за кордоном УРСР). Бо експлуатація кордонів, гра на різності товарів, цін, попиту і пропозиції, мита і контрабанда останнє десятиліття були важливою підпорою добробуту у цих областях. Між іншим, дуже цікавим виявом такої приватної геополітики став потяг Чернівці–Ужгород, який перетворився на складову не тільки велетенських чернівецького і ужгородського базарів, але й потужним каналом товарообігу між Румунією – Болгарією – Туреччиною і Словаччиною – Угорщиною – Чехією).
Поодинокі голоси українських організацій нагадували про небезпеку, п'яту колону, ревізіонізм кордонів, нову окупацію, зраду, безпринципність і колаборацію.
Я не можу заперечити рації ні одних, ні інших.
Перших тому, що вони діють з простого розрахунку, що ці регіони дійсно заселені багатьма людьми тих національностей, тут завжди співіснували різні народи, ці землі довго перебували у складі тих держав, тепер лише комерція через кордон забезпечує багатьом засоби до існування, уряди тих країн завжди помагали їхнім у нас більше, ніж український, про ніяку п'яту колону не може поважно йтися (що таке кілька десят тисяч буковинців і закарпатців порівняно з кількома мільйонами росіянів, що таке Угорщина і Румунія супроти Росії, що таке виживальна колаборація поруч з ідейним совєтським патріотизмом, що таке румунський і угорський націоналізм порівняно з російським?).
Других – бо вони діють з простого розрахунку... і так далі аж то того місця, де – що таке російська п'ята колона на Закарпатті чи Буковині порівняно з румунською або угорською.
Врешті, правда є такою, що якби щось подібне запропонували Галичині, то я б визнав рацію і одних і других. Лиш пам'ятаючи, що таке виживання, що таке байдужість, що таке толєранція, що націоналізм і що хруньство.
Але насправді мені йдеться про інше. Мені прикро, що і закарпатці, і буковинці, патріоти, байдужі, виживальники, хруні і п'ята колона, чуються на Західній Україні самотньо. Досвід відокремленого, розділеного й ізольованого існування не став причиною переосмислення і загладження такої ситуації. Навпаки, він залишається тим досвідом, на який опираються.
Мені прикро, ще й тому, що винними у цьому вважаю передовсім галичан, які асоціюють Західну Україну передовсім (або виключно) із собою. Для яких образ закарпатця чи буковинця – це цигани, молдавани, мадяри, русини, німецькомовні жиди, національно несвідомі винороби і винопиї, яким і працювати не треба, така земля родюча, а мова їхня ніяка не українська, лиш якесь язичіє, пересипане чужими словами і конструкціями. (Знову ж, мене це зовсім не дивує, бо добре знаю, як називають один одного навіть мешканці сусідніх сіл.)
Прикро теж і за львів'ян, які часто не мислять категорією позальвівської Галичини.
Звичайно, що свідомому галичанинові не легко почуватися своїм в Ужгороді, Мукачевому, Чернівцях чи Заставній. Але чому не спробувати здолати певне зусилля і відчути себе не галичанином на Закарпатті, а українцем в Україні. Не зрікаючись при цьому своєї галицькості (львівськості, коломийськості, стрийськості чи чортківськості) і не сподіваючись (вимагаючи) від закарпатського українця заперечення його закарпатськості, яка, між іншим, ще більш розмаїта. І дбати не про різноманітності єдностей, а про єдність розмаїтості (без різноманітности нема приємности – казав мій прадід, греко-католицький священик, місіонер і письменник).
Для справжньої соборності потрібно лише справжньої гостинності. А вона вже передбачає: відкритість, щедрість, вдячність, зацікавлення, пізнання і знання, легкість і відповідальність.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для “Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ