Почнімо з запитань ведучої Світлани Орловської. Ні, це була не тепла ванна. Це була ванна з шампанського, з масажем і гіпнозом, лоскотанням п'яток, ароматичними умащуваннями, а також усією рештою «елітних» банно-пральних послуг, наданих у комплексі. Власне, запитання інтерв'юерки не були ніякими запитаннями. Це були врізи, вступи, анонси чергових тем, які зачіпала Юлія Володимирівна. Замість усіх цих запитань можна було би просто коротко анонсувати: «А зараз гостя студії говоритиме про таке (або про такого-то)». Уявити собі, що всі ці запитання не були заздалегідь узгодженими, просто неможливо — ну от не могло такого бути.

Блок запитань про дострокові вибори. Жодне з них не ставило під сумнів їхню доцільність — навпаки, всі запитання на цю тему тільки переконували: дострокові вибори саме на часі, без них — ніяк. Бо всі запитання були про «як» і жодного — про «навіщо».

Запитання, чому Юлія Тимошенко не організує загальне повстання. Оцінюйте, будь ласка, самі. Коли Тимошенко завела мову про страшні репресії, яких зазнає її політсила, кореспондентка уточнила: «Репресії проти політичних опонентів». А що: хто сказав, що інтерв'юер водночас не може бути суфлером?

Юлія Тимошенко... Вона була майже такою, як завжди. Емоційною, пасіонарною, з дозованими переходами на істеричність. Таврувала й звинувачувала, навішувала ярлики, не обтяжуючи себе не лише доказами, а й найменшим аргументуванням власних тез. «Усі на світі злодії, лише я хороша», — цю «нашу пісню, гарну й нову» ми чуємо рівно стільки, скільки перебуває Юлія Тимошенко на вершинах вітчизняної політики. Відрізняла нинішню лідерку «Батьківщини» від неї ж, попередньої, одна-єдина річ: раніше Тимошенко дуже добре відчувала межу, за яку не можна переходити, бо за тією межею її слова втрачатимуть правдоподібність. Нині такої межі — та, власне, ніякої межі взагалі — не було. Можливо, Юлії Володимирівні зовсім не зрадило її почуття міри, а, навпаки, підказало їй: нині ніяких меж узагалі не існує, звинувачувати можна кого завгодно й у чому завгодно; «ваше слово, товаришу маузер»; така нині загальна тенденція, а на каналі News Onе із його угодовськими інтерв'ю та цілими програмами, які ведуть, скажімо так, не найреспектабельніші політики, — й поготів.

Впадало в око ще одне: розв'язання всіх наявних негараздів та проблем Тимошенко зводила до «людського фактору». До персоналій. Замінити поганих на хороших (чужих на своїх, тимошенківських?) — ото й буде чудодійний засіб досягнення всезагального щастя. Жодних — підкреслю: жодних! — інституційних заходів Тимошенко не просто не пропонувала, вона навіть думки не припускалася про їхню необхідність. Виходу хай не на теоретичний, але на концептуальний рівень не було абсолютно. Складалося враження, що всі економічні проблеми можна й треба розв'язувати за допомогою Кримінального кодексу й лише його. Подеколи так і крутилося в голові: «Тимошенко — це Сталін сьогодні». Можливо, Юлія Володимирівна вловила суспільний запит на новітнього Сталіна — й тоді треба бити на сполох!

«Щоб розморозити (зарплати та пенсії. — Авт.), потрібна лише добра воля». Наукова економіка: добра воля — й рівень життя в даній країні одразу підскочить до захмарних висот. А всі бідні країни є бідними лише й виключно через те, що в їхніх керівників немає доброї волі взяти й розморозити.

Вела мову Тимошенко про «незаконне засідання комісії з регулювання енергетики». Чим воно було незаконне, в чому незаконне? Жодного слова: сказала Ю. В., що незаконне — то й незаконне. «Відкати в “Нафтогазі” найбільші». Це доконаний факт? Тоді — приклади у студію! Ні, не було тих прикладів, знову те саме: «Я сказала — ви вірте». «Кожна (виділено мною. — Авт.) країна має закон, що передбачає підвищення зарплат та пенсій на рівень інфляції». Ну неправда, Юліє Володимирівно, неправда. Як економіст, ви ж напевне знаєте: інфляція — це, зокрема, й автоматичний механізм покриття дефіциту державного бюджету за рахунок доходів та заощаджень громадян, якщо більше нічим він не покривається.

«Ця влада прагне забрати в людей, щоби спрямувати це на корупційні оборудки». Цілком імовірно, що так і є — але ж подібні речі в демократичних країнах заведено хоча б ілюструвати прикладами! А їх, звісно ж, не було й близько. «Гроші, які люди вважають, що це субсидії, в кінцевому підсумку знаходяться на офшорах». Це, даруйте, як? То отримують люди субсидії чи ні? Чи всі без винятку платять за комуналку по повній, а виділені на субсидії гроші тим часом пливуть до офшорів? А коли мається на увазі, що за всіма теплогазоводоконторами стоять олігархи, які в підсумку перераховують гроші в офшори, то до чого тут безпосередньо субсидії? Це вже інша (так, навіть важливіша, але інша) проблема. Бо доля грошей від тих, хто платить по повній, без субсидій, аж ніяк не є зовсім інакшою.

«Так країна не управлялася навіть у часи найжорстокіших диктатур». Пане Януковичу, ви таки дочекалися публічних компліментів від пані Тимошенко. Тільки до чого б це? І, до речі, Юлія Тимошенко — далеко не перша представниця «демократичної опозиції», яка з телеекрану в тій або іншій формі висловлює тугу за часами Януковича. І знову: до чого б це? Тимошенко про нинішню владу: «Вбивають українську націю! Знищують націю!» Одне слово, хунта — та й годі. «Ухилялися від сплати податків... корупційні схеми», — це про найвищих посадовців. То хоча б одну корупційну схему розкрила! Так же й про саму Тимошенко можна сказати, що вона, приміром, лиса — й хай потім доводить, що ні. Хай що є сил смикає себе перед камерою за косу — а ми будемо своє: як же добре перуку приклеїла! Імпортним клеєм, за сотні тисяч доларів! А що: таке звинувачення було б у цілком тимошенківському стилі.

Окремо наголошу: я зовсім не намагаюся вести апологію влади. Довкола неї вирує багато підозр, які вона сама не поспішає розвіяти. Але, менше з тим, усе це нікому не дає права виставляти підозри як нібито доконані факти, а тим паче голослівно навішувати ярлики.

А от і конструктив: «Перший крок: я прибрала би всіх корупціонерів (і зовсім не біда, що доведення факту кримінального злочину — то не функція Президента, а «оперативне реагування» на будь-яку підозру й будь-який донос — тоді ми раді нас вітати в 1937 році. — Авт.) і призначила б людей, які запропонували б громадянське суспільство». На місці Юлії Володимирівни я би найпершим кроком припинив уживати фразу «громадянське суспільство», змісту якої Ю. В. вочевидь не розуміє (або свідомо розмиває його й звужує до сукупності громадських організацій; виходить, що в Україні, та й скрізь у світах, є громадянське суспільство, а окремо від нього є негромадянське; все суспільство поділяється на громадянське та решту), — задля уникання конфузів. В українській мові є безліч інших слів і фраз, уживання яких і виглядатиме інтелектуально, й в аудиторії не залишатиме гнітючого враження. А по суті... Даруйте за ліричний відступ, але 13 червня у «Свободі слова» Андрія Куликова одна з присутніх у студії обурювалася: «Реформування міліції провалено! Атестації нічого не дали!» Тоді так і кортіло сказати промовиці: вельмишановна пані, всі без винятку атестації мають імовірнісний характер, бо приладу, за допомогою якого можна було би зазирнути людині до душі, ще не винайдено — та й самі люди дуже часто не уявляють, як не в теорії, а на практиці поведуться в критичній ситуації, в ситуації спокуси, наприклад. Кадрове оздоровлення, атестації й переатестації — це тривалий процес, кожний крок якого поступово (й це в даному разі ключове слово — поступово) наближатиме нас до омріяного результату. А зі слів Тимошенко виявилося, що вона таким приладом володіє, вона з одного погляду може точно визначити, хто корупціонер, а хто ані за яких обставин ним не стане.

Ще більший конструктив: «Поставила б, як у Казахстані, ціну на газ вітчизняного виробництва». То от куди хоче нас євроінтегрувати Тимошенко — до Казахстану! А може, й узагалі тоді варто взяти й скопіювати казахський досвід в усьому — й одразу зійде на Україну щастя? А чи буде, як завжди: отут — як у Німеччині, а отут — як у Казахстані, чому ж тільки, до біса, ця клаптикова конструкція не працює? А те, що Казахстан, на відміну від України, є експортером енергоносіїв — це теж не принципово, так, Юліє Володимирівно?

І ще конструктивніший конструктив: «Робити справжню судову реформу. Те, що зараз, — це фейк». І все було би зовсім добре, якби промовиця бодай одним словом натякнула, в чому та «справжня судова реформа» полягатиме й чим відрізнятиметься від нинішніх порухів. А то ж так і зависла інтрига!

Нарешті, найконструктивніший конструктив: «Треба, щоб над тобою не сидів корумпований президент». Так, можливо, Юлія Володимирівна має неспростовні докази корумпованості Порошенка — але чому ж і досі справа не виходить за межі підозр та припущень? То навіщо та судова реформа, навіщо взагалі суд, якщо Тимошенко сама виносить вироки й жодної судової «тягомотини» для того не потребує?

Про справи валютні: «Все, що зроблено по курсу “гривня — долар”, зроблено свідомо для знищення середнього класу... Планове (виділено мною. — Авт.) зниження курсу гривні втричі». Доказів, звісно, ніяких. І — чергова ілюстрація картини світу по-тимошенківськи, де не існує ані об'єктивних реалій, яких не обійти, ані вдалих або невдалих спроб розв'язати ці реалії, а є самі лише диверсанти, саботажники, агенти світового імперіалізму та вороги народу — повніший перелік ви можете знайти в «Короткому курсі історії ВКП(б)».

От із таких реплік перед нами поставала особа просто тобі непогрішима — даруйте, але Ісус Христос поруч із Юлією Тимошенко, якою вона змальовувала себе, мав би виглядати стажистом-початківцем.

Тема дострокових виборів у передачі — найхронометражніша; виглядало, що все попереднє було мовлено лише як підводка до необхідності дострокових виборів. Й одразу ж зауваження: Юлія Тимошенко, радше за все, знає, що, за результатами соціологічних досліджень, перше місце (хоча й далеко не більшість) у разі дострокових виборів мав би взяти «Опозиційний блок». Така перспектива її, судячи з усього, аж ніяк не бентежить — ба більше: вона заявила, що Партія регіонів (а хто в нас її спадкоємець?) голосів не візьме, бо після всього люди в ній розчарувалися.

За версією Тимошенко (ні, прямо цього не було сформульовано, але натяк був гранично прозорим), минулі вибори були нечесними, сфальсифікованими. От тільки де ж була Тимошенко одразу, по гарячих слідах? Чому півтора роки чекала, щоби підняти цю тему? І знову: докази, де докази?

Було застосовано й улюблений прийом російської пропаганди: Юлія Тимошенко взялася спростовувати фейкові, нею ж самою вигадані буцімто аргументи її опонентів. З її слів виходило, що влада нібито виступає проти дострокових виборів через те, що вони нібито «дорогі», через брак коштів на них. Сказати чесно, до Тимошенко такого аргументу я не чув жодного разу. Та й сама методика Тимошенко була ідентичною методиці того ж Дмитрія Кисельова, коли доведені до краю емоції приховують відсутність аргументів та фактів.

Про повстання: Юлія Тимошенко дала зрозуміти, що воно мало б бути не лише бажаним, «щоби всі по всій лінії повстали». А й узагалі єдиним виходом — от тільки зараз, за умов агресії, воно не на часі, бо Україна може загинути, а до влади можуть прийти не ті, хто потрібен (читай: не Тимошенко, а хтось інший?)

Останній блок передачі — зовсім уже суцільні страхіття. Влада в Україні, за словами Тимошенко, «узурпована». Ну, звісно ж: влада буває двох різновидів — або Юлія Тимошенко, або ж, у будь-якому іншому разі, узурпована. «Влада не хоче припинити війну». Отут прошу уваги: хто одноосібно, лише за власним бажанням може (але не хоче) припинити війну? Єдиний — той, хто її розпочав. Отже, Тимошенко фактично прямим текстом заявила, що війну розпочала ніяка не Росія, а українська влада. Так і гадалося, що от-от пролунає щось про «агресію української влади проти волелюбних народних республік».

За словами Тимошенко, влада влаштовує «шквал негативу проти Надії Савченко». То в чому він полягає, як він виявляється? «Проти нашої команди почалися політичні репресії... Нас знищують». Отут захотілося протерти екран телевізора м'якою ганчіркою: чи, бува, не з Качанівської колонії віщувала лідерка «Батьківщини»? А результат знищення ми, мабуть, і спостерігали на екрані протягом понад години.

Утім... Юлія Тимошенко спритно відкинула всю критику на свою адресу, заявивши, що критикують її та її політсилу «проплачені боти... спеціальні політологи... куплені». Й справді: хто ж некуплений стане критикувати святу Тимошенко? От тільки... Не платять же вашому авторові президентські поплічники — от же зарази! Може, позов за підказкою Тимошенко подати?

А загалом у нас, виявляється, «репресії, як за Януковича»: «Або ми це слухаємо, й тоді вони правитимуть нами вічно, або не даємо промити свідомість». Тут зовсім недоречно спало на думку, що промивання — подеколи це просто гігієнічна процедура...

І — на десерт. Юлія Тимошенко: «Зможемо повернутися до нашого, Богом даного, шляху розвитку». Й одразу аудиторію було занурено в царину «скреп» та «особливого шляху». Але річ навіть не в тім: зверніть увагу на слово «повернутися». Просто цікаво: якими роками Юлія Тимошенко датує ту золоту добу, те казкове Ельдорадо, до якого ми мусимо повернутися? Було, як виявляється, в Україні абсолютне щастя, вже було — тільки ми його проґавили.

...У 2005–2010 роках Юлія Тимошенко завзято боролася не з Януковичем, а з Ющенком. А Януковича вельми часто закликала в союзники. Чим це в підсумку скінчилося для самої Юлії Тимошенко, навряд чи хтось може знати краще за неї. Й от тепер вона знову примадонна телеканалів, пов'язаних із регіоналами...

Фото - скріншот YouTube-каналу NewsOne