Початок минулого тижня в телепросторі не віщував жодних сенсацій аж до 25 травня.

Приміром, у понеділок, 23 травня, на «UA: Першому», відповідно до давно затвердженої сітки, в денному ефірі розповідав свої казки Лірник Сашко, а у вечірньому — Андрій Сайчук у програмі «Rе:форма» ділився польським досвідом в енергоощадних технологіях. При цьому Лірник Сашко періодично гладив свого кота, який любить прикидатися мертвим (може, в такий спосіб тваринка хоче убезпечитися від зазіхань кривавих котолюбів-операторів?), показуючи — це ніяке не опудало, а живий котик. Андрій Сайчук, розповідаючи про те, як у 90-ті роки польський уряд заохочував громадян країни брати дешеві кредити на енергоощадні проекти в помешканнях, наголосив: спершу консервативні поляки опиралися новим трендам, але згодом утяглися в процес. І тепер у них енергоощадність — справа звична. Може, як натякав ведучий, українцям теж колись із цим пощастить.

На 5-му каналі так само рутинно обговорювали чергові теми в «Часі. Підсумках дня». Цього разу — результати Гуманітарного саміту в Стамбулі. Сергій Висоцький, народний депутат від «Народного фронту», стверджував: Туреччина ніколи не покине кримських татар, бо для президента Туреччини Ердогана це іміджевий проект. Коли заговорили про можливі вибори в ОРДЛО, редактор видання «Остров» Сергій Гармаш просто-таки скипів. Він кричав, що в разі амністії для бойовиків, на чому наполягають донбаські маріонетки Кремля, їхня ненависть до України розповзеться по всій території держави. Роман Безсмертний наполягав: у місцевих виборах в ОРДЛО мають брати участь і ті майже два мільйони вимушених переселенців, які виїхали з фактично окупованих територій. Цілком звично в цій програмі гості до якогось спільного знаменника не дійшли, натомість отримавши нагоду провести вечір у приємній компанії.

Вівторок, 24 травня, теж не провіщав жодних сенсацій. Ну не можна ж такою вважати брифінг міністра інфраструктури Володимира Омеляна, який наживо транслював телеканал «Еспресо». Він уже цілком традиційно намалював привабливу картину майбутнього розквіту українських доріг. До яких лишилося зовсім небагато — залучити іноземних інвесторів. І ця блакитна мрія всіх міністрів нібито вже починає збуватися, бо ЄС буцімто пообіцяла допомогти зробити в Україні якісні автобани.

Але 25 травня сталося те, що змусило нервуватися всіх без винятку теленовинарів та їхнє високе начальство — повідомлення про те, що Надія Савченко летить до Києва. Новинні редакції були цією звісткою настільки заскочені, що використовували одне-єдине джерело — персональні сторінки в соцмережах двох народних депутатів від «Батьківщини» Ігора Луценка та Альони Шкрум.

Хоча, дозволю собі відволіктися, на те, що 25 травня стане вкрай непростим і шалено цікавим днем в інформаційному плані, натякали свічки в кутку екрана на всіх загальнонаціональних телеканалах. Для невтаємничених (а це переважна більшість телеглядачів, за винятком народних депутатів та членів Нацради) знак жалоби змусив гарячково порпатися в пам’яті, шукаючи в її глибинах або річницю Голодомору, або ж Голокосту. Щонайменше — переглядати вчорашню стрічку новин у мережі чи перемикати інформаційні ранкові програми в пошуках інформації про якусь катастрофу національного масштабу напередодні. Завдяки деяким інформаційним програмам денного слоту пересічний глядач нарешті прозрів, дізнавшись від ведучої денних «Фактів» на каналі ICTV Інни Шевченко, що 25 травня минуло рівно 90 років від убивства Симона Петлюри. Це, звісно, запитання до Верховної Ради України, яка ще в лютому затвердила календар пам’ятних дат, включивши в нього день жалоби на знак поминання загибелі Симона Петлюри, але аж ніяк не до Нацради, змушеної виконувати всі закони, ухвалені народними обранцями. І тим паче, — не до менеджерів телеканалів. Спасибі, звісно, що «Факти» нагадали посполитим, хто такий Симон Петлюра. В сюжеті кореспонденти програми розповіли про те, що 1926 року французький суд присяжних виправдав його вбивцю Самуеля Шварцбарда, бо той нібито мстився Головному отаманові за єврейські погроми в Україні. Але насправді, наголосили автори, Симон Петлюра антисемітом не був, і все, що про нього писали західноєвропейські газети того часу, не відповідає дійсності. Чудово, коли українцям нагадують про людей, що стояли біля джерел УНР. Але чому для того, щоб розповісти про Симона Петлюру, знадобилося влаштовувати день жалоби, та ще й із нагоди геть «не круглої» дати?

От мені цікаво, чи ухвалить наша Рада черговий календар пам’ятних жалобних дат на 2019 рік, де буде столітня річниця від розстрілу полковника Петра Болбочана? До якого, до речі, причетний той самий Симон Петлюра. Принаймні, так пише в романі «Чорний ворон» Василь Шкляр, а письменнику, який задля написання одного з небагатьох українських бестселерів днями просиджував у архівах, складно не довіряти. Це було б, мабуть, справедливо з погляду історичної сатисфакції.

В будь-якому разі, повертати історичну пам'ять українському народові треба по-іншому. Бодай створивши на пам'ять про Головного отамана УНР якийсь повноформатний бойовичок або, ще краще, історичний серіал. Бо, вибачте, свічка — це геть не про те. Вона вже досить давно асоціюється з іншими подіями в Україні. Як із давніми, так і сьогочасними. Тож цим символом усе-таки зловживати не варто.

Звісно, ані народні депутати, які в лютому ухвалювали рішення зробити 25 травня днем жалоби, ані Нацрада, ані топ-менеджери загальнонаціональних каналів не могли передбачити, наскільки жалобна свічка в кутку екрана кричуще контрастуватиме з топ-новиною навіть не дня, а року — прибуттям Надії Савченко до аеропорту «Бориспіль».

Починаючи з денного випуску «Фактів», коли Інна Шевченко різко змінила тему з Симона Петлюри на Надію Савченко, яка нібито ось-ось приземлиться в аеропорту «Бориспіль», це стало не просто топ-новиною, а збуренням інформаційного простору. Телеканали «Еспресо», «112», 5-й та деякі інші подавали інформацію з гарячих рук, читаючи все, що могли знайти в соцмережах, і геть не переймаючись достовірністю. Це, до речі, можна зрозуміти, адже, як пояснила днем пізніше в ток-шоу «Право на владу» («1+1» від 26 травня) перша заступниця голови Верховної Ради України Ірина Геращенко, єдиною запорукою успіху цієї операції була сувора таємничість. І вона до останнього залишалася під загрозою, коли деякі «всезнайки» все-таки поспішили попереду паровозу, вирішивши похвалитися своєю втаємниченістю в найделікатніші перемовини публічно. Подробиці про 40 хвилин очікування Надії Савченко на трапі літака, коли машина з українською бранкою стояла на летовищі, й ніхто з людей, делегованих Президентом Порошенком забирати Надію, до останнього не знав, чи вийде з машини українська льотчиця, якими поділилася Ірина Геращенко, були направду надзвичайно драматичними. Й це реальний матеріал для українських кіносценаристів, адже доля Надії просто проситься в фільм на кшталт «Шпигунського мосту» Стівена Спілберга.

Коментували на українському телебаченні повернення Савченко всі, хто не полінувався прийти до телестудій. Приміром, Тарас Чорновіл, який завітав до ведучих програми «Ранок у великому місті» на каналі ICTV 26 травня, загалом оцінив стан Надії як дедалі більш адекватний (від прогулянки босоніж після приземлення президентського літака й першого спілкування з журналістами до виступу вже в Адміністрації Президента після вручення їй зірки Героя України). Проте екс-нардеп від Партії регіонів зауважив деталі, що, м’яко кажучи, трохи підірвала віру в Савченко як незламному борчиню з путінським режимом шляхом кількох голодувань. Тарас Чорновіл, сказавши, що диявол ховається в деталях, звернув увагу глядачів на те, що людина після кількох голодувань не може попросити борщу з квасолею. Пославшись при цьому на досвід свого батька В’ячеслава Чорновола, який теж кілька разів тримав голодування й був після нього настільки слабким, що борщу з квасолею його виснажений організм просто не витримав би.

Проте це була хоч і вагома, але малесенька цеглинка в підмурівок знищення репутації Надії Савченко. В уже згаданій програмі «Право на владу» 26 травня Тетяна Чорновол (я не спеціально, вони просто однофамільці!) казала, що після того як українська льотчиця почне роботу у Верховній Раді, знайдуться люди, які почнуть кампанію з її дискредитації.

Тим часом, поки на більшості загальнонаціональних каналів політологи, «політичні експерти» та колишні урядовці часів Януковича (Олена Лукаш, приміром, екс-міністр юстиції, на каналі «112». Це що було? — хотілося б дуже поцікавитися в офіційного власника каналу пана Подщипкова. — Авт.) наввипередки обговорювали можливі наслідки появи Надії Савченко в українському парламенті, зокрема й дуже невтішні для країни, на кшталт третього Майдану, в студії ток-шоу «Говорить Україна» на однойменному каналі слухали диктофонний запис статевого акту. Який, на хвилиночку, зробила мама нареченої вояка, щоб довести майбутньому зятеві, що це було саме зґвалтування, а не секс за «згодою сторін». Ведучий і численні експерти разом із цією самою мамою, що звернулася до програми, намагалися на очах у всієї крани розібратися, чи 16-річну на момент сексу рік тому наречену солдата-АТОшника справді зґвалтували, чи вона, як каже гаданий ґвалтівник, погодилася з ним переспати після якоїсь вечірки.

Зойки задоволення дочки від статевого акту з тим, хто, за версією матері й самої дівчини, нібито її по-звірячому зґвалтував, почула багатомільйонна аудиторія телеканалу. Це навіть не хочеться коментувати. Уявити себе на місці матері, яка, знаючи, що її дочку ґвалтують, записує процес на диктофон, а не викликає міліцію-поліцію чи вривається на місце гріхопадіння доньки з рогачем (ломакою, лопатою чи сапкою), неможливо. Проте шановний Олексій Суханов за допомогою своїх експертів переконує свою цільову аудиторію, що це все відбувається з нами, українцями, насправді. І всі шановні експерти, від юристів-правозахисників до психологів чи фізіономістів, які цілковито серйозно обговорюють у студії, чи було зґвалтування, як це намагається довести матір, опиняються в дуже двозначній ситуації. Ну не можна виносити на публіку настільки делікатні теми! Та ще й фактично з аудіоілюстраціями. Цілком можливо, що героїня програми, малахольна матуся, котра записувала на телефон звуки з сусідньої кімнати, де відбувався статевий акт, — мазохістка, а на додачу ще й вуайєристка, якій зойки її доньки під час сексу приносили насолоду. Але, вибачте, це вже медичні проблеми вкупі з кримінальними. І хай їх розв’язують психологи разом із психіатрами, поліція та інші державні органи. Але цим аж ніяк не має займатися самовпевнений телеведучий разом зі своїми псевдогероями та експертами.

Фото: GENYA SAVILOV / AFP