Минулий тиждень телеканали наввипередки демонстрували лояльність, ба навіть ніжну любов до кримських татар. І це не дивно, адже в ніч на 15 травня кримська татарка Джамала посіла перше місце в пісенному конкурсі «Євробачення-2016», а вже 18-го, в середу, Україна відзначала День пам’яті геноциду кримських татар і річницю їхньої депортації.

Джамалу, бідну, рвали на частини. Телеканал «Еспресо» в понеділок, 16 травня, щоправда, делікатно обмежився синхроном співачки з нагоди її тріумфу в Стокгольмі. У програмі «Ваша свобода» ведучий Віталій Портников спілкувався скайпом із генеральним директором «UA: Першого» Зурабом Аласанією. Говорили про те, чи зможе Україна гідно відбути міжнародний пісенний фестиваль. Якщо ведучий намагався посіяти скепсис щодо можливості нашої країни провести міжнародний конкурс на високому рівні, то його скайповий візаві відмів навіть тінь підозри в тому, що це неможливо.

Зауваживши, що одразу після закінчення конкурсу в Стокгольмі на «UA: Першому» (офіційний член Європейської мовленнєвої спілки з малоприємною для нашого вуха абревіатурою EBU, який має права на трансляцію конкурсу) почали телефонувати мери українських великих і не дуже міст, які прагнуть приймати конкурс «Євробачення» в себе, Зураб Аласанія замислився над тим, щоб улаштувати його в кількох містах України. Приміром, розвести по різних містах два півфінали та власне фінал. Так, як це робилося під час футбольного чемпіонату Європи-2012. Тим паче, на думку гендиректора «UA: Першого», інфраструктура відтоді, дякувати богу, лишилася неушкодженою. Сам пан Аласанія планує поїхати до рідного Харкова, щоб показати європейцям — це місто для них безпечне.

На запитання Віталія Портникова, чи наші все розкрадуть (кошти, виділені на конкурс), генеральний директор «UA: Першого» відповів: якщо міста вже готові вкладатися в «Євробачення-2017», красти не будуть. Випромінивши величезну дозу оптимізму щодо організації міжнародного фестивалю, Зураб Аласанія помчав і далі перетворювати наданий йому в управління канал на справжнє суспільне мовлення, а глядачі лишилися в певності, що в нас усе вийде. Адже Україна, як каже той-таки Зураб Аласанія, вміє змінювати тренди. Бодай так, як це зробила Джамала у Стокгольмі. До речі, Віталій Портников перед цим зауважив, що лише створення суспільного мовлення зможе примирити українські міста в їхньому прагненні прийняти «Євробачення» наступного року.

Не минулося без переможниці цьогорічного пісенного конкурсу в Стокгольмі й 18 травня, в День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Не пригадую, щоб досі цю сумну річницю відзначали так масштабно й масово. Надто ж на телебаченні. О 12-й годині 5 канал, «112», «Еспресо» та інші увімкнули пряму трансляцію мітингу-реквієму з Майдану Незалежності. Підозрюю, що більшість телеглядачів досі не здогадувалася про існування національного гімну кримськотатарського народу. І лише коли він залунав над Майданом одразу після виконання Державного гімну України, здивувалася мелодійності цієї композиції й певної схожості з музичним символом української держави.

Не сходила кримськотатарська тема з уст ведучих денних та вечірніх випусків новини. Дехто, як-от Інна Шевченко, був явно заскочений масштабами річниці аж так, що ведуча повсякчас називала депортований народ кримчаками. Насправді ж так називається інша народність Криму. Точніше, називалася, бо їх уже майже не залишилося. Отож, згідно з Вікіпедією, «кримчаки́ — окрема етнолінгвістична спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою. Переважно мешкають на території Криму».

Депортувати їх, усупереч твердженням Інни Шевченко, радянська влада 1944 року не могла, бо перед тим етнічну проблему кримчаків «успішно розв’язали» німецькі нацисти. Вони, окупувавши півострів 1941 року, знищили цю етнічну спільноту разом із іншими кримськими юдеями. Як пише далі та ж таки Вікіпедія, «перед Другою світовою війною в Криму їх мешкало приблизно 6 тис. Після захоплення півострова німцями все кримчацьке населення Криму було розстріляне восени 1941 року разом з іншими євреями, які на той час мешкали в Криму. Після Другої світової війни живими лишилися лише чоловіки, які воювали на фронті, та родини, які встигли евакуюватися». Вживання на позначення кримських татар іншого етноніма можна пояснити бажанням уникнути повторів у підводках, але, на жаль, кримчаки та кримські татари — це аж ніяк не синоніми. Деякі телеведучі, як бачимо, сприймають на віру всі редакторські підводки, не даючи собі клопоту хоч щось перевірити.

18 травня пряма трансляція засідання Кабінету міністрів («UA: Перший», 5 канал, «112» та «Еспресо») почалася з хвилини мовчання в пам'ять про жертв геноциду кримськотатарського народу, а ввечері «UA: Перший» транслював вечір-реквієм у Національній опері. Джамала, як національна героїня кримських татар (чи, радше, весільна генеральша, хоча тут доречніше говорити про штатну плакальницю), сиділа поруч із Мариною Порошенко, чоловік якої, звісно ж, сказав чутливу промову зі сцени. Співачка при цьому мала геть виснажений вигляд, але зрозуміло, що від президентських пропозицій, та ще й такого дня, не відмовляються.

День жалоби всі телеканали одностайно відзначили свічками в кутку екрана. Канал «1+1» на День пам’яті відгукнувся показом у денному ефірі художнього фільму кримськотатарського режисера-переселенця Ахтема Сеїтаблаєва «Хайтарма». Фільм так само трагічний і сильний, як пісня Джамали «1944».

Новий канал тим часом замінив усі розважальні програми денного слоту універсальним «Гаррі Поттером». І тут жодна Нацрада не дорікне, бо цю геніальну франшизу назвати веселою чи розважальною язик не повернеться.

«UA: Перший» два дні поспіль показував документальний фільм «Крим. Курорт суворого режиму».

Кримськотатарська тема не зникла з актуального порядку денного нашого Президента навіть під час урочистого проводжання української футбольної збірної до Франції на фінал чемпіонату Європи. 22 травня, в неділю, вірнопідданий Порошенку 5 канал транслював церемонію наживо, і всі охочі могли чути геть недоречно вжите Президентом ім’я Джамали. Глава держави побажав українським футболістам отримати таку саму перемогу на Євро-2016, як кримськотатарська співачка на конкурсі «Євробачення-2016». Не знаю, чи можна порівнювати ці заходи, але враження від напутнього слова Петра Порошенка футбольній збірній склалося не надто приємне. Все-таки це більше скидалося на спекуляції на популярній темі, аніж на щиросердні побажання.

Контент телеканалів у День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу продемонстрував, наскільки мало українці знають про своїх найближчих сусідів, із якими прожили в одній державі 25 років (згідно з українським та міжнародним законодавством, живемо й досі). У нас немає чого показувати на кримськотатарську тематику. Один художній фільм і два-три документальні. І це все, чим редактори «великої шістки» можуть оперувати, щоб донести глядачеві хоч дещицю правди не лише про страхітливий період життя цілого народу, але й про його століття співіснування з українцями, самобутню культуру та історію. Цього злочинно мало, проте, здається, ситуацію ніхто не збирається виправляти, кинувшись бігцем знімати шедеври про культуру чи спільну з Україною історію кримськотатарського народу. Але на бодай її вивчення, не кажучи вже про мінімальну популяризацію, потрібні шалені зусилля. Тут треба добряче попрацювати в музеях і в «полі», як кажуть археологи-антропологи-етнологи. І де вибачили топ-менеджерів українських телеканалів, готових на подібні подвиги?

Доводиться лише констатувати сумну очевидність — якби не анексія Криму дворічної давнини, про депортацію кримських татар на загальнонаціональних каналах згадували б хіба що спорадично. Проте політична кон’юнктура для України склалася так, що питання повернення Криму за два роки набуло стратегічної ваги в міжнародному середовищі. Тож телеканали змушені реагувати на всі ініціативи кримських татар як народу, що має право на самовизначення. Про що, до речі, казав Рефат Чубаров на мітингу-реквіємі 18 травня на Майдані Незалежності, запропонувавши Верховній Раді України перейменувати АРК на Кримськотатарську автономну республіку. Частково та ж таки Верховна Рада відгукнулася на пропозицію, вже наступного дня, 19 травня, в четвер, повернувши історичні назви кримським населеним пунктам. І це бачили в прямому ефірі глядачі телеканалів «Рада», 5-го, «Еспресо» та «112».

А вже 23 травня, в понеділок, коли Петро Порошенко тролив Російську Федерацію з трибуни Гуманітарного саміту ООН у Стамбулі, чого не оминули увагою геть усі загальнонаціональні телеканали (5-й, звісно ж, показував тріумфальний виступ свого власника в прямому ефірі), стало зрозуміло: кримські татари в актуальному геополітичному контексті — це наше все. Ними, чи то пак порушеннями прав корінного народу, тепер можна дуже ефективно користуватися, надто ж на тлі ворожнечі Росії з Туреччиною.

Так, геноцид кримських татар у день 72-ї річниці депортації — «тема важная и актуальная», як писали колись у темниках для ЗМІ підручні Медведчука. Цікаво, хто й чиї безпосередні підручні пишуть тепер?