Чи можна хоч якось врятуватися?

13 Січня 2004
918
13 Січня 2004
15:51

Чи можна хоч якось врятуватися?

918
Кілька днів тому мене запросили відвідати напівлегальний вишкільний гірський табір "тихих рятівників природи". Саме словосполучення "вишкільний гірський табір" викликає стільки асоціацій, що вже хочеться їхати (трохи розчаровує лиш те, що він "напівлегальний", а не цілком нелегальний).
Чи можна хоч якось врятуватися?
Тихі рятівники природи мені теж страшенно подобаються. Я й сам самотньо займаюся тим самим – визбирую сміття у горах і на берегах рік, стягую поліетиленові торбинки з кущів і дерев, розчищую потічки, пересаджую малесенькі ялинки з тих місць, де вони висіюються і їх забагато, а тому більшість з них обов'язково буде убита меншістю... Зрештою, це ж подобається робити і моїм дітям (вони влаштували навіть на значній частині городу власну зовсім недитячу ялинову шкілку, де ялинки підростають до того часу, коли можна буде їх пересаджувати у відповідніші місця. Чомусь саме це потрібно робити напівлегально, бо виявляється, що ялиці не у лісі викликають роздратування – кажуть, що вони затінюють хати і у них з'явиться грибок, або вони шкодять плодовим деревам, або підважують надгробки, або заступають краєвид, або притягують блискавки, або приманюють сорок і яструбів.).

Передбачається, що у таборі відбудуться короткі курси з екології, практичного лісівництва, побутової хімії, також методики агітації, психології спілкування, ведення медійної кампанії. Будуть також звичні акції прибирання, спільні походи, спільні вечері.

Отримане запрошення нагадало мені, що я вже був колись у напівлегальному вишколовому гірському таборі. Також ішлося про захисників природи. Але тоді, майже двадцять років тому, я належав до організації зовсім не тихої – вона була екстремістською і – якщо розуміти це слово достатньо широко – терористичною.

Табір розмістився на Кавказі, у глибинах заповідника, серед неймовірної краси. Довкола були гори, зелені горіхові ліси, кілька потужних рік. Поруч з табором я нарахував майже сорок джерел з нарзаном. Співали птахи і бігали великі звірі.

У нас теж були короткі курси екології, методики агітації, психології спілкування і ведення медійних кампаній. А крім того ми стріляли з карабінів і сигнальних пістолетів, їздили на конях, літали на вертольоті... Викладачами були найкращі фахівці у союзі. Слухачами – войовничі охоронці природи з різних республік (більшість з них вже знали, що таке реальні війни з найсправжнішими підрозділами мисливців за ікрою, червоною рибою, бобровим хутром, барсовими шкірами).

Були звичні акції – переслідування браконьєрів. Були спільні вечері. Були неймовірні історії, шокуюча інформація, тривалі запальні дискусії, спогади про ненависть і спалахи ніжності.

Вишкіловий табір насправді мало пригодився у дальшій діяльності на Львівщині. У нас завжди все було значно лагідніше, ніж на Поволжю, Далекому Сході і в Сибіру.

Ми просто виловлювали продавців новорічних і різдвяних ялинок, розганяли збирачів підсніжників, патрулювали заповідник, ліквідовували забуті склади добрив, недопускали кудись там вантажівки з відходами, нищили рибальські сіті і мисливські пастки.

Взаємна ненависть і спалахи ніжності.

Тоді я відчув дуже багато різних суперечних переживань, які супроводжують хоч яку екстремістську діяльність, які є її причиною, рушієм, наслідком і побічною дією. Всі ці впевненості, що так не може далі тривати, обурення, розчарування, запали, переконаності у правильності, необхідні безжальності і непереборні жалі, співчуття до випадкових потерпілих, дрібні перемоги і очевидність великої поразки, яка полягає у тому, що суттєво все залишається незмінним, незважаючи на всі зусилля. Що, однак, не може перебити віру у ще одну спробу.

За двадцять років все у наших краях змінилося. Браконьєрство і нищення стало нормою, стало способом виживання безлічі убогих і виміром кончєності кількох найбагатших. Початок терористичної діяльності у цій царині закінчився би або негайною розправою, або став би початком виснажливої і катастрофічної громадянської війни.

Відповідь на запитання – як можна хоч якось врятуватися? –намагаються дати тихі рятівники природи. Неначе християнські місіонери у поганських краях. Сіль землі.

Я вирішив, що відправлю у той табір дітей. Бо так добре.

Сам далі буду самотньо збирати сміття, пересаджувати дерева. Буду дивитися на довколишні ліси і молитися, щоб вони не відступали. Бо тоді, можливо, доведеться долучитися добровольцем до їхнього відступу, згадати вивчене колись і з болем у серці пережити ненависть. І спалахи ніжності.
LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для “Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
918
Читайте також
20.09.2001 14:25
Наталія Лигачова
«Детектор медіа»
2 759
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду