Його транслювали в прямому ефірі провідні інформаційні канали — 5-й, «Рада», «112», «Еспресо», а також «Рада», «UA: Перший». Тому кожний телеглядач міг скласти власну думку про те, як саме воно відбувалося, в конституційний чи неконституційний спосіб.

Як і очікувалося, в представників різних політичних сил щодо цього погляди діаметрально протилежні. Що вони й продемонстрували 15 квітня, в п’ятницю, в ток-шоу Савіка Шустера.

Тут, до речі, Соня Кошкіна озвучила поняття «стратегічної сімки», яка й ухвалювала реальне рішення про висунення кандидатури на той час голови Верховної Ради Володимира Гройсмана на посаду прем’єр-міністра.

В непересічного обивателя одразу ж виникає не потрібна українському істеблішменту асоціація зі справді «великою сімкою» G7, що ухвалює реально стратегічні для всього світу рішення, а не займається якоюсь жабомишодралівкою в суто провінційній українській пісочниці.

Проте, як нагадали нам у розслідуванні «ЦРУ» («Центру розслідувань України») на каналі «24» (випуск від 12 квітня), «сімки» в історії незалежної України з’являються не вперше: подібна назва була у фінансово-промислової групи Медведчука в 90-х роках. Тоді, щоправда, ця група товаришів гордо пойменувала себе «чудесною сімкою». Вочевидь, ностальгуючи за дитинством, коли в кінотеатрах ішов однойменний американський фільм.

Автори розслідування «Сірий кардинал Кремля» (зібравши докупи всі відомі факти з біографії колишнього глави Адміністрації Президента часів Леоніда Кучми, показали — «чудесна сімка» за визначенням не могла такою бути. Адже, на відміну від американських ковбоїв, захищала не справедливість в окремо взятому селищі, а власні шкурні інтереси, пов’язані з неприкритим розграбуванням пострадянської України.

Як кожне ситуативне об’єднання українських політиків чи бізнесменів, що містило в назві якесь число (згадаймо бодай канівську четвірку), «чудесна сімка» благополучно канула в Лету. І нову-стару «стратегічну сімку», незважаючи на красиву назву, ймовірно, чекає так само невеселе майбутнє. Хоча й не факт, що всі її члени, чиї імена озвучені в медіа, зникнуть із українських обріїв.

Декому, можливо, пощастить, і він, як Віктор Медведчук, щасливо вирине з забуття.

Автори «Центру розслідувань України» взялися за фігуру Медведчука, бо впевнені: українській стороні в Мінському процесі нав’язується саме медведчуківський план урегулювання. Який у «чудесний» спосіб збігається з планами Кремля.

Для початку нам показують офіс організації «Український вибір», де зібралися проводити круглий стіл на тему згубних наслідків Революції гідності. План круглого столу показують журналістам «ЦРУ» «азовці», які все-таки, увірвавшись до офісу організації, зірвали підступні плани медведчуківців засудити Революцію гідності, яка буцімто мала на меті упокорення або ж і фізичне знищення мешканців Донбасу через АТО.

Аби пов’язати подібні тези з гаслами кремлівських пропагандистів, не треба ставати шпигуном у лавах ворога. Адже, по-перше, «Український вибір» — цілком офіційна організація, яка ні від кого не шифрується. Досить почитати все, що пишуть активісти організації на своєму сайті.

Проте «агент “ЦРУ”» Ігор Вдовін вдає, ніби він дістав суперсекретну інформацію про майбутній круглий стіл так, наче це якийсь ексклюзив. Отож, назвати розслідуванням компіляцію з відомих фактів нинішньої діяльності «Українського вибору», біографії Меведчука, яку видав Дмитро Чобіт, кадрів сімейного торжества за участю Путіна в кримському маєтку українського кума та синхронів кількох експертів — складно.

Медведчук, і саме в цьому його огидний шарм, ніколи не приховував своїх поглядів. Ба більше, він завжди й небезуспішно, як підкреслює Віталій Портников, просував їх серед українських політиків. Приміром, Конституцію 2004 року, за якою Україна з суто президентської перетворювалася на парламентсько-президентську республіку. Те, що на час її поспішного ухвалення Верховною Радою сприймалося як «менше зло», стало причиною карколомної кризи 2009–10 років (знову ж таки, на думку Віталія Портникова). І призвело зрештою до обрання Президентом України Януковича.

Повернення України до Конституції 2004 року зараз означає, що тепер ми живемо в державі, яку придумав Медведчук.

Роль цього персонажа експертами програми настільки демонізується, що йому приписують якісь неймовірні комунікаційні таланти, називаючи єдиною людиною, яка може розмовляти і з Путіним, і з ватажками бандитів із невизнаних донбаських «республік», і з самим Порошенком.

Президент України, за версією Михайла Погребинського, не може ігнорувати думки Медведчука саме через його близькість до Путіна, який, відповідно, у своїх рішеннях щодо підконтрольних йому бандитів на Донбасі може керуватися інформацією, нашептаною київським кумом.

Із портрета Медведчука, намальованого «агентами “ЦРУ”» з каналу «24», на глядача зловісно дивиться якийсь усесильний монстр «усія Малой, Вєлікой та Бєлой Русі», покликаний, по-перше, зберегти «русскомірскую» імперію, а по-друге — розчленувати свою малу батьківщину, себто Україну (вона ж «Малая Русь») на шматки федеративного устрою.

На думку Дарії Кудімової (ведуча «ЦРУ»), її агента Ігоря Вдовіна та ретельно дібраних експертів, Медведчук як кум Путіна впливає не лише на результативність (чи відсутність її) перемовин тристоронньої групи в Мінську, але й на стан нинішньої української влади.

Проте «агенти “ЦРУ”» в своєму так званому розслідуванні проігнорували єдину причину того, чому Президент Порошенко не може не спілкуватися з кумом Путіна. Вона банальна до сліз — українські заручники. Для того, щоб їх звільнити, мабуть, можна не лише з невідомо чиїм кардиналом, а й із самим Путіним поговорити. Що Президент України й робить досить регулярно, повідомляючи про це або через прес-секретаря, або ж на власній сторінці в соцмережах.

Чекати ж на те, щоби народ України зажадав арешту Віктора Медведчука, як на це сподівається Андрій Левус, народний депутат від «Народного фронту» (один зі спікерів розслідування «ЦРУ»), тільки тому, що кум Путіна фінансує підозрілі круглі столи, більше схожі на сепаратистські шабаші, можна нескінченно довго.

Приблизно стільки ж, скільки в ефірі українських телеканалів існує ток-шоу Савіка Шустера.

«Шустер live» від 15 квітня вразило передусім другорядністю запрошених гостей. Замість голів фракцій у Верховній Раді — або рядові члени (Іван Крулько від фракції «Батьківщина»), або ж формальні заступники (Олексій Гончаренко від БПП). Замість очільників спецслужб, МВС чи ГПУ — знову ж таки, третьорядні заступники або ж узагалі радники.

Ані новообраного прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, ані його запеклих опонентів Юлії Тимошенко, Олега Ляшка чи Олега Березюка в студії Савіка Шустера не було. Хоча троє останніх залюбки ходять на ефіри каналу «112». Вочевидь, супутниковий канал Stv — уже не їхній масштаб.

Поява в ефірі «Шустер live» Михеїла Саакашвілі з його відео про «білок»-митників, які намагалися вигризти з власника фури, що віз горіхи, хабара, але яких він зупинив, скидалося радше на постановочне шоу, аніж на демонстрацію реальних змін у роботі митної служби.

Відсутність системної роботи підтвердила голова одеської митниці Юлія Марушевська, яка гордо заявила: хабарники й контрабандисти на одеську митницю не потикаються. Натомість (і тут усі присутні присіли) ті, хто не пройшов одеську митницю, просто їдуть в інший регіон. Де хабарі входять у майже офіційний перелік послуг.

Що підтвердив насамкінець програми співведучий Савіка Шустера Петро Мага. Він, стежачи за повідомленнями глядачів, сказав, що фура з горіхами, з якої заборонив брати хабар Михеїл Саакашвілі в Одесі, доїхала до Умані, де з її власника знову зажадали хабара на митниці. І фура повернулася до Одеси.

Савік Шустер, віддамо йому належне, все-таки неперевершений майстер слова й майже непомітних для стороннього ока маніпуляцій. За кілька нескінченних годин свого шоу він зумів так побудувати програму, що сто репрезантантів «усієї України» збільшили кількість голосів за страх як свою головну емоцію від сучасного життя аж на 14 %. І це, здається, все, що треба знати про ток-шоу Савіка Шустера.

Ведучий ток-шоу, сформулювавши для приголомшених враженнями від екскурсії Києвом (просте запитання — чи не є це опосередкованим підкупом тієї самої аудиторії «вся Україна», яка, за дивним збігом, завжди голосує так, як потрібно ведучому?) запитання з суто емоційної сфери про надію, приниження та страх (!), запросив до студії представників спецслужб, аби показати їхню неспроможність.

Останніх, в особах Юрія Тандіта, радника голови СБУ, та керівника апарату СБУ Олександра Ткачука, морально геть знищили запрошені Савіком Шустером Кирило Сигида, керівник IT-компанії, проти якої українські спецслужби розпочали недитячу атаку, й голова оргкомітету конференції I-форум Олександр Ольшанський. При цьому представники спецслужб, намагаючись довести вину IT-компанії, демонстрували її злочинні схеми на листках ватману. Що викликало гомеричний сміх айтішників. Які, звісно, звикли до інших носіїв інформації.

І все це, вкупі зі скаргами самого ведучого на безпідставне рішення Державної податкової інспекції про те, що «Савік Шустер студія» має сплатити штраф у розмірі 10 мільйонів гривень, склало враження глибокої образи Савіка Шустера на нинішню владу. Ця влада, як випливає з кількагодинного марафону «Шустер live», не просто далека від ідеалу. Вона, судячи з суджень запрошених гостей, тотально некомпетентна. Відтак результати голосування в ток-шоу Савіка Шустера на його супутниковому каналі геть не дивують.

І лише Соня Кошкіна, яка на початку програми згадала про «стратегічну сімку» в особах Президента Порошенка, глави його Адміністрації Бориса Ложкіна, голови фракції БПП Юрія Луценка та інших, несміливо заступилася за нового прем’єра Гройсмана. Мовляв, треба подивитися на його перші кроки, а вже потім робити висновки.

Проте принцип владної спадкоємності нинішньої «стратегічної сімки» від офшорної «чудесної сімки» Медведчука залишився переважно невідомим для пересічного українського телеглядача. Котрий усе-таки віддає перевагу великим загальнонаціональним каналам. Де нині немає Савіка Шустера.

Фото - скріншот з YouTube-каналу телеканалу «24»