Свято зустрічі Нового року розпочалося для журналістки Зіни Підалькіної задовго до 24.00, бо Перший національний вирішив бути (як і належить йому) першим і потішити дівчину “Голубим вогником” раніше за всі канали. Увімкнула телевізора і почула Зіна, що глядачі зустрінуть на Першому національному улюблених ведучих своїх, і це, ніби, буде найголовнішою несподіванкою 2004 року... “Від скромності не помруть, – промимрила і надкусила святковий бутерброд. – Щодо несподіванки, то, може, і в десятку влучили”... Бо було таки Зіні дещо незвично чути, що вона когось із ведучих Першого національного за 2003 рік вподобала собі...

Але не встигла замислитися над цим питанням, як привабливий юнак Іван Костроба, що погоду на Національному веде, вирішив взяти естафету “вогника” і серце дівчини полонити. Почав промову новорічну казати, та щось таке несусвітне ляпнув, мовляв, у Новий рік ніякої погоди, ніякої природи, що Зінка гиготіти тихенько почала і ледь бутербродом святковим не вдавилася. “Хоч би текст заздалегідь підготував!.. – дорікнула Підалькіна, піднімаючи руки вгору, бо її подруга саме у 2003-му розповіла, що якщо вдавишся чимось, то руки вгору - то найкращий засіб. – Молоде та зелене! Знав же, що тобі слово нададуть, то навіщо ж на усю Україну демонструвати, що ти на ораторські здібності небагатий?”

Піснями вогник на Національному Михайло Поплавський - ректор Національного університету культури - відкрив. І все у вогнику тому, як і в піснях Поплавського, просте і “трафаретне” донесхочу було – привітання чергувалися з піснями, а пісні з промовами ведучих і т.д. “Краще б докупи ті вислови зібрали, та, щоб дарма ефірний час не витрачати, одне на усіх побажання виписали б”, – позіхнула Зінка, почувши, що у фальшиво-щирих висловах промовці повторюють один одного і нічого нового та оригінального не пропонують. Хіба що Тарас Чубай закликав усіх себе полюбити, потім ближнього, і сказав, що це буде справжня українська любов... “Хм... Українська! – кинула йому Зінка. – Ще Бердяєв на початку минулого століття про таке писав і Зінку у писаннях своїх потім повчав”... Невідомо, що ще б подумала про усе це убоге корпоративне видовище, якби увагу на себе не забрав Президент України...

СТРАШНА ПРОМОВА

Трохи-таки неадекватна була вона, принаймні щодо Зінкіного розслабленого настрою, бо після бутерброда насолоджувалася вона сьорбанням шампанського. І коли почула від Леоніда Кучми про жахи - опонентів непутящих, недоліки правління, зубожіння народу, то не по собі стало дівчині – лячно якось. Відставила келиха і почала вслухатися, бідолашна, до слів Президента українського. А той, ніби забувся, що не в Верховній Раді він, а у Новий рік до люду, налаштованого на свято, говорить, та на п’ятнадцять хвилин таку політінформацію прочитав, що Зінка лише очима закліпала. У політиці не дуже тямилася, слів Леоніда Кучми второпати ніяк не могла, а тому відчула дистанцію неабияку між своїм інтелектом та президентським. “Не розумію... Ніц не розумію, – розгублено шепотіла вона, і лише раз всміхнулася, коли український Президент сказав, що “президенти також люди”. Це вона таки второпала... Адже люди бувають різні…

ДИВОВИЖНІ СТРИБКИ

Промова Президента магічно подіяла на всі канали – та так, ніби всі тільки й чекали її завершення. Шалену порцію горілчаної реклами заготували, аби у найвідповідальніший момент зарядити, деякі канали навіть куранти налаштували, аби відбамкали прихід Нового року, розваги усілякі навигадували та давай глядачів ними дивувати. Перейнялася дівчина тим настроєм, забула про Президента, і давай у такт гепанням відомих виконавців пультом клацати...

Клац!.. І на 5 каналі сольний концерт Славіка Вакарчука у супроводі симфонічного оркестру побачила. От утіха! Стоїть соліст бородатий та вусатий, та у такий мотлох вдягнений, щоб ніби навмисно з вбранням музикантів симфонічного оркестру контрастувати та свою непересіченість підкреслювати. “Такі вони, рок-музиканти українські, – усміхнулася Підалькіна. – Де голосом взяти не можуть, вигадкою таке утнути намагаються, щоб увесь хрещений світ зачудувався баченим”... Не встигла промовити, як Вакарчук ґудзичок верхній в сорочечці червоненькій розстібнув та заячі грудки свої трохи публіці таки відкрив... “Сексапільний – куди твоє діло!” – засоромилася трохи Зіна і пішла до столу святкового - розчервонівшись і забувши, що можна просто пультом клацнути і на інше свято втрапити.

Узялася до другого бутерброда і в пульт уп’ялася. “М1” - тусовочку корпоративну свою демонструє, тінейджерів українських дивує. Усі молоді та в “прікіді” модному дефілюють. І так тихо якось і гречно це роблять, як буржуа пристойні. Такий собі приклад поведінки для середнього класу. Ведучі “М1” чи гості у камеру інколи щось кидають та сміються стримано - роблять вигляд, ніби не працюють, а справді Новий рік так святкують. Здалося Зіні, що “М1”-щики тільки про те і думають, щоб уся ця демонстрація для глядачів скінчилася, щоб справжнє свято розпочати. І хотіла ще щось додати, та, раптом, Славіка Вакарчука ізнов побачила.

І тут мов блискавкою Зіну трахнуло. “Що то за чудасія? – подумала. Тільки-но Вакарчук був на 5 каналі з бородою та вусами, а тепер на “М1” без того й іншого. “Ото вже й хвацький він жевжик! – вигукнула. - По каналах скаче – “ні дать ні взять” стрибунець!” Та й то – на те вона і чудасія новорічна, шоб кожен артист міг трохи, скажімо, на “Першому національному” поспівати, а потім швиденько перебігти на ТРК “Ера” фейс свій засвітити, а звідти і на інший якийсь канал плигнути... І так ледь не до ранку. Не ніч новорічна, а суцільна катавасія для бідних артистів, які усе задля публіки роблять. Так би і думала Підалькіна, якби не одне “але”...

Побачила, що “Новий рік on-line“ на ТРК "Ера” після 24.00, тобто 1 січня вже, йшов, а диктори та учасники програми усе приходу 2004 чекали. Глядачам обіцяли: “Ось іще декілька хвилин, і Новий рік прийде”... Спочатку подумала Зіна (кумедія, яка нетямуща дівчина!), що усі вони обпилися так шампанським, що і “бій курантів” новорічних прогледіли. Але, на щастя її, інсайт з нею трапився - збагнула, що майже усі новорічні програми записуватися почали, може, ще з осені (і довіряй після такого телевізійникам!)... Тож, дякувати Богу, не переобтяжували себе у новорічну ніч ні Славік Вакарчук, ні Михайло Поплавський, ні Ірина Білик, які більше за всіх з каналу на канал стрибали, і обличчям своїм і одягом різним публіку дивували. Хоча... Може, не лише вони? Але іншим не пощастило зсинхронізуватися з Зіниним клацанням, а тому і до статті її втрапити...

У прямому ефірі йшла хіба що трансляція ТРК "Київ” - свято на Майдані Незалежності, де 50000 тисяч люду посходилося (а таку масовку, щоб восени відзняти, вряд чи можна зібрати). ТРК “Київ” усе це стовпотворіння транслював та коментував. У тунісця про святкування Нового року, наприклад, питав, про китайців та датчан розповідав... Ведучий Сергій усіх закликав: “Приїжджайте на Майдан, разом святкуватимемо!” А Зінка, швидко знищуючи останню порцію салату “Олів’є”, забувши, що ведучий її не чує, крикнула зухвальцю: “Тримай кишеню ширше!” - вирішивши увагу свою на “плюси” спрямувати.

“Голубим вогником” на “1+1” палали артисти російської попси. І чомусь його автори переконані були, що дівчина на цій естраді стовідсотково обізнана, то й титрів, що то за кралечка чи хлопак виспівує на кону, не виставляли. Втім, все одно було краще, коли вони, навіть незнайомі, щось там співали... Бо коли починали говорити банальності все ті ж, що і з року в рік, Кобзони, Лещенки та інші ветерани російської естради – то вже було вище сил Зінки.

А ще такий уже гламурний антураж у студії було зроблено – ліхтарі блакитно-рожеві блимали так, що виконавці навіть з оригінальними та дотепними номерами у тій “красі” просто “губилися”. Скажімо, дотепний і тремтливий дует Людмили Гурченко та міністра культури Росії пана Швидкого блималками тими було не підкреслено, а перекреслено... І усе ніби для того зроблено, щоб не дати можливість артистові оригінальничати та з потоку загального талантом своїм виділитися. Ніби артисти існують для того, щоб лише оцей гламур своєю присутністю доповнювати.

До того ж, дивилася Підалькіна на блакитний колір в оформленні студій телевізійних, що майже усі канали його використовують, і він по-справжньому дратувати її почав. Бо вичитала колись, що якісь американські вчені дослідження втнули, що саме цей колір на інтелект людини негативно впливає, зменшуючи його. І так запала ця інформація до мозку дівчини, що вона блакитне зовсім викреслила з життя свого. Щодо ТВ, то подумала, що це цілеспрямована продумана акція-диверсія телевізійників, бо чим менше інтелекту у глядачів, тим менше і телевізійникам його треба мати і напружуватися, щоби привабити до продукту свого глядача... “Тотальна деґрадація з обох боків екрану якась виходить”, – вирішила Зіна.

А тим часом на ТРК “Київ” передача “Кияни року – 2003” розпочалася. Їздять ведучі по сім’ях уночі, до домівок заходять, за стіл сідають, про се про те з героями гуторять. І усе гарно, якби з дикцією у ведучих програми усе гаразд склалося. Героїв Підалькіна, на жаль, в обличчя частіше всього не знала, а ведучі так прізвища промовляли, що і не зрозумієш, до кого ж то вони насправді у гості їдуть... У багатьох-таки побували за ніч вони (як встигли – одному Богові відомо!). І в модельєра-дизайнера були, і в рятівника дітей з пожежі, і в багатодітній родині, де діточок видимо-невидимо за столом сидить, і до інших встигли. І подобалося це Зіні.

А ТРК “Ера” в проекті “Новий рік on-line“ від Віктора Ющенка, Сергія Тігіпка, Петра Симоненка, Степана Гавриша та інших діячів поздоровлення глядачеві пропонує. І так уже двоє “солоденьких” ведучих жартують, такі несусвітні речі кажуть, що часом і на голову таке не лізло. На якомусь каналі сказали навіть про те, що Саддам Хусейн США керувати став. “І це жартами називається! – засмутилася Зіна, не приймаючи такий цинізм телевізійний. - Хоча... Якщо добре подумати, то хоч би й таке, але своє, оригінальне. Не імпортовані від “старшого брата” і не стерилізовані ним жарти, а свої бздури на усю країну”... Бачила дівчина, що наш телевізійний шоу-бізнес таки російський чимось копіює, а той, у свою чергу, до західноєвропейського прилучається. “Це і є поступове входження українських митців в ЄС”... – поглузувала трохи.

Зінка вельми за українське вболівала. Тому “Новорічне пограбування” на “1+1” “у душу її запало”. І хоча не наших артистів, а російських запросили до “пограбування” автори проекту, але продукт у них вийшов-вряди годи дотепний, не схожий на “стерилізовані” та “пластмасові” вогники, де лише Барбі та Кени стрибають. Відчувалася лінія “Довгоносиків” славетних в “Пограбуванні” і, попри недоліки (а пов’язані вони були більше з випадковою відбіркою естрадних номерів), навіть інтрига детективна жваво Юрієм Гальцевим (конферансьє) розкручувалася. Одне слово, щось несподіване хотіли автори “Новорічного пограбування” втнути і публіку небанальними жартами потішити...

КРАЩЕ – СНИ...

Що б там не було, а спроб себе показати, люд здивувати і щось таке утнути, щоб усім не по собі від сміливості творчої стало - на сучасному ТБ майже не видно. Криза жанру естрадного відчувається. Інколи навіть соромно стає за виконавців у літах, котрі неадекватно стану душі своєї (а з екрану це, як не приховуй, таки відчувається) поводять себе і по сцені, мов юні жеребці у пошуках кобилиць, скачуть... Якщо раніше на оголене на кону тіло існувало табу в суспільстві, то оголити ногу – це було вершиною сміливості і прояву певної свободи. Сьогодні це штамп, чи не найбільші пута для виконавців... Залежать вони від тіла свого, лише ним опікуються, щоб було чим публіку дивувати. “Інерція... – виснувала Зіна. - Нікого ні стегнами, ні м’язами на сідницях не здивуєш... Особливо українців після стриптизів на СТБ”... І куди тільки попса не кидається, щоб “кров” оновити”!.. Наприклад, до “Снігової королеви” Г-Х Андерсена (“Інтер”), щоб мюзикл зробити. Та замість того, щоб до Андерсена прислухатись, його по-новому переосмислити (хоч і в легкому жанрі), вони просто сюжет казки використовують, щоб “гопцати”, три ноти тупо виспівувати, напомаджені обличчя та викрутаси демонструвати, що мусить сексуальність виконавців чи її відсутність підкреслювати.

Чи, наприклад, до шлягерів радянських часів (“Я спросил у ясеня”, “Мне нравится, что вы больны не мной”) виконавці звертаються... Хоч і слова ті ж, і мелодія ніби, а немає у виконанні сучасних співаків того відчуття теми та слова. Є лише захоплення мелодикою. Ті ж, далекі виконавці (“Тоніс”, наприклад, “Вогник 65 року” показав) вкладали в цю ж мелодію, ритм, слова досвід свій і свого покоління, ідеали свого життя... Душу вкладали... І подумалося, що якось ближчі до люду тоді були естрадні виконавці. “Від серця до серця” вміли говорити, по-людськи якось. І не лише “гоп-ца-ца” демонстрували, а усі жанри мистецтва у “Вогнику” представити намагалися - найкраще, що є у цирку, опері, фольклорі тощо. До того ж людей “з народу” славетних до свята запрошували...

І збагнула Підалькіна, що сучасна естрада, “попса”, як і Президент, до речі, вельми відірвані від свого народу – себе тільки чують. Така між ними жахлива прірва утворилася, де слово, його зміст, людські почуття втратили первинний сенс і на “мило” та “пластмасу” перетворилися... І чим більше народ убожіє, тим пишнішими і ще гламурнішими стають “гоп-ца-ца” і фальшиво-щирі промови. “І хто їм сказав, що усі ті побажання ми слухати хочемо?.. – іронічно зауважила. – Індустрія розваг! Хіба до розваг там, де людина по обидва боки екрану стає лише механізмом у боротьбі за “першість” того чи іншого каналу?”

Вирішила Підалькіна, що не хочеться їй у цій боротьбі брати навіть пасивну участь. Краще відкрити новий зміст, повернути вартість слова, почуття... “Реальне життя, а не королівство кривих дзеркал чи кімнату сміху”, – повторила вона слова одного з ведучих “Новий рік on-line“. І вирішила спати піти, бо відчула, що сни її дівочі набагато реальніші за телепростір український.