Уже в понеділок, 4 квітня, загальнонаціональні канали взялися активно обговорювати результати «офшорної справи» Петра Порошенка, з якими напередодні команда проекту «Слідство.Інфо» ознайомила глядачів трьох каналів — «UA: Першого», «Громадського ТБ» та «24».

Цій темі присвятили й випуски «Свободи слова» на ICTV та «Часу. Підсумків дня» на 5-му. Щодо останнього добре сказав учасник програми Юрій Бутусов у синхроні для каналу «112» перед цим. Мовляв, сам факт обговорення скандальної інформації щодо власника каналу на цьому ж каналі — ознака цілковитої демократії в українському медіасередовищі.

Дмитрові Гнапу, гостю студії «Свободи слова», дали можливість артикулювати й відстояти власну думку про аморальність Президента, який приховав від країни свої оборудки з офшором.

При цьому журналіст висловів не добирав, називаючи компанію Mossack Fonseca, де Президент зареєстрував компанії на своє ім'я (тобто ні від кого не криючись, як це зазвичай робить переважна більшість клієнтів офшорок, реєструючи кінцевим бенефіціаром невідомого громадянина офшорної зони. — Авт.), помийною ямою. Чим підкреслив помийний рівень юристів Президента, які для створення компанії задля передачі в траст Ротшильдів обрали не респектабельну територію, а саме офшорну помийку.

За дві з половиною години обговорень законності / незаконності оборудки щодо продажу «Рошену» через офшор на спекуляції авторів щодо іловайської трагедії, яка в розслідуванні «Слідства. Інфо» вийшла на перший план у звинуваченні Президента в аморальності, звернув на початку програми лише Борис Кушнірук.

Проте Дмитро Гнап був настільки впевненим у правоті своєї колеги Анни Бабінець, авторки розслідування під назвою «Подвійне життя Порошенка», що майстерно застосував акторський прийом «забити партнера» за допомогою голосників та «вбивчих» контрзапитань щодо моральності головнокомандувача, від дій якого залежить життя бійців в Іловайську, але який у цей самий час оформлює офшорку.

Мустафа Найєм у програмі Андрія Куликова натомість похвалив колег-журналістів за те, що вони пішли на безпрецедентний для всіх попередників крок — показали розслідування щодо офшору президента на «UA: Першому», каналі, який досі вважається державним ресурсом. Цю оцінку Мустафи Найєма про безпрецедентність для української традиції взаємин між владою та незалежними ЗМІ підтримала й Ольга Мусафірова, власкор російської «Новой газеты». Вона розповіла про розмову з московськими колегами. Ті сказали, що російські ЗМІ на всі лади обговорюють офшорний скандал Порошенка, висловивши певність, буцімто ЗМІ українські натомість щосили топчуться на офшорах Путіна. Коли Ольга Мусафірова сказала, що в Україні ЗМІ «розмазують» не Путіна, а Порошенка, її колеги вельми здивувалися.

Саме думка про свободу слова, якої ми ще не мали (з огляду на демонстрацію антипрезидентського розслідування на колись державному телеканалі), червоною ниткою проходила в обох студіях увечері 4 квітня — і в студії «Свободи слова», і в студії «Часу. Підсумків дня».

Ведуча програми на 5-му каналі Тетяна Даниленко разом із гостями намагалися проаналізувати тему участі Президента Порошенка в «панамапейперс» із погляду її можливих політичних наслідків. Приміром, можливого імпічменту Президента. Юрій Бутусов, за всієї поваги до президентського каналу, який у прямому ефірі наважився обговорювати, м’яко кажучи, незручне становище власника, заявив, що скандал із офшором Порошенка може потягти наслідки, на рівні з наслідками вбивства Гонгадзе та «плівок Мельниченка» для Леоніда Кучми.

Політолог Володимир Фесенко ці апокаліптичні картини журналіста відмів, посилаючись на власні опитування «народних мас», які, на його думку, дуже кволо реагують на панамський скандал. І це, вважає політолог, запорука неможливості для Порошенка перифразу «Кучмагейту».

Як і в «Свободі слова», в ток-шоу «Час. Підсумки дня» висловили сподівання на те, що Президент Порошенко знайде час і все-таки особисто пояснить, чому він, виконуючи передвиборчу обіцянку продати свій бізнес, опинився в списку клієнтів «помийної» офшорки.

Обговорюючи панамський скандал на початку тижня, журналісти й політологи випустили з уваги не лише спекуляції на іловайській трагедії, але й логічне, здавалося б, запитання — чому претензії до українського Президента обмежуються лише активами корпорації «Рошен»? Так, наче пан Президент не має інших бізнес-активів. Щонайменше — приписуваних йому народними чутками.

Але вже 7 квітня на каналі «UA: Перший» у своєму звичному слоті вийшла програма «Схеми з Наталкою Седлецькою» під назвою «Інші офшори Порошенка». І це сталося буквально за день до оприлюднення офшорних схем Президента в газеті «Дзеркало тижня».

Журналісти-розслідувачі нарахували, окрім свіжого офшору, створеного задля передачі корпорації «Рошен» у сліпий траст Ротшильдів, щонайменше ще п'ять таких фірм.

Щоправда, Максим Савчук, Олександр Чорновалов та Наталка Седлецька, розповідаючи про «інші офшори Порошенка», посилалися на матеріали кримінальної справи щодо ухиляння від сплати податків Петром Порошенком від 2003 року. Тобто це рік, коли створювався 5 канал. Який став опозиційним до кучмівської влади й відіграв вирішальну роль у перемозі Помаранчевої революції. Тож судити про тодішні офшори Порошенка можна лише в контексті тодішньої політичної ситуації. Про що розслідувачі зі «Схем» не згадали.

Не згадав про свої інші офшори й сам Президент, коментуючи запитання журналістів про «панамагейт» на прес-конференції в Японії, де він виправдовувався, знову ж таки, лише за рошенівський траст. Не зробив він цього й під час інтерв'ю українським телеканалам у неділю, 10 квітня. Журналісти СТБ (Тетяна Висоцька), «1+1» (Лідія Таран) та «України» (Олег Панюта) взагалі не наполягали на визнанні Президентом інших офшорів, звично зосередившись на створенні теплої ванни для Петра Порошенка. Склалося враження, що їх ретельно проінструктували на Банковій, які запитання варто ставити, а які — ні. Про «Рошен» — будь ласка, адже це, так би мовити, вже «обкатана» тема з юридично підтвердженими виправданнями. А про інші активи навіть не натякайте.

Тож журналістам довелося у відповідь на запитання про офшори вислуховувати очевидні домашні заготовки Президента. Який у продовження озвучених під час токійської прес-конференції 6 квітня тез оголосив хрестовий похід проти офшорів. Назвавши цей процес змін у законодавстві, яке би перекрило можливості виводити податки з країни, в своєму фірмовому стилі — «деофшоризація». Ну після «деолігархізації» подібні терміни злякають хіба що похмурих філологів. Але аж ніяк не великих бізнесменів-поплічників самого Президента.

Отож, судячи з реакції українських телеканалів на міжнародний офшорний скандал за участі Президента Порошенка, більшість із них сконцентрувалися на висвітленні рошенівського активу саме тому, що він потрапив у світовий список «панамагейту». Відтак не зреагувати на нього видавалося неможливим, бо це був такий собі індикатор рівня української свободи слова для західних партнерів. Ті ж журналісти, які нагадали про інші офшорні грішки Президента, зробили це поза історичним контекстом.

Можливо, саме через це Президент удав, що не помітив розслідування своїх інших офшорів у «Схемах» Наталки Седлецької чи ґрунтовної публікації в «Дзеркалі тижня».

Втім, минулого тижня українські телеканали жили не лише «панамагейтом».

7-8 квітня «2+2» нагадали про героїчну оборону Луганського аеропорту, показавши документальний фільм воєнного кореспондента каналу Євгенії Цвєтанської «Кіборги Луганського аеропорту».

На відміну від Донецького аеропорту, куди журналісти таки пробивалися, ще й не раз, у Луганському аеропорту за 146 днів його оборони нікому з телевізійників побувати не вдалося. Тож Євгенії Цвєтанській довелося покласти в основу відеоряду своїх «Луганських кіборгів» кадри, зняті на мобільні телефони бійців, і спогади тих, хто вижив у тяжких боях.

Про Луганський аеропорт поки що не написано книжок, як про Донецький. І фільмів про його оборону досі не знімали. «Кіборги Луганського аеропорту» Євгенії Цвєтанської — перша спроба тележурналіста осмислити те, що відбувалося під Луганськом навесні-влітку 2014 року, повернувши незаслужено забуті імена до пантеону українських героїв.

Що знає чи пам'ятає пересічний телеглядач про Луганський аеропорт зразка 2014-го? Хіба що збитий сепаратистами Іл-76, який мав доставити на підмогу десантникам зі львівської 80-ки колег із дніпропетровської 25-ки. Так, тоді це була трагедія національного масштабу, і всіх 49-х загиблих поминали всією країною поіменно. Але й по всьому.

Євгенія Цвєтанська, використовуючи всі доступні матеріали й засоби, намагається якомога скрупульозніше відтворити те, що відбувалося в аеропорту Луганська — від моменту заходу роти охорони до новісінького приміщення-красеня аж до виходу бійців уже з потрощеної на друзки руїни.

За 146 днів оборони летовища бійці втратили 49 побратимів (плюс загиблі з Іл-65), переживши кількаденну блокаду, коли їжу та воду їм скидали з парашутів, та атаку на колону з нової техніки, що йшла на прорив блокади.

Ті, хто воює досі, вийшовши з Луганського аеропорту, нині згадують ті бої зі специфічно солдатським гумором. Єдине, про що вони шкодують, — відсутність наказу брати Луганськ із боку найвищого військового командування. І матюкаються, згадуючи про перший так званий гуманітарний конвой із Росії, що його наказали пропустити.

Адже саме тоді йшла велика наступальна операція ЗСУ (завдяки якій і вдалося вивести українських десантників із аеропорту, від якого лишилася хіба що моторошна згадка у вигляді цілковитої руїни), і бійці 80-ки досі вважають — Луганськ можна і треба було брати.

У фільмі Євгенії Цвєтанської немає синхронів найвищого командування. Авторка подає лише думку рядових вояків на ситуацію, тож залишається незрозумілою стратегія (чи її відсутність) Генштабу та Головнокомандувача. Хоча її оприлюднення тут дуже не завадило б задля загального розуміння ситуації на театрі воєнних дій під Луганськом.

Євгенія Цвєтанська натомість записала синхрон місцевої мешканки, яка в дні блокади допомагала українським захисникам аеропорту водою та їжею. Розповівши, як «сепари», заскочивши таких, як вона, добровільних помічників ЗСУ, за цим заняттям, погрожували розстрілом. І часто-густо ці погрози не були порожніми словами, що підтверджують і бійці 80-ки. Місцевих таки розстрілювали за сприяння українським воякам.

У масовій свідомості українців героїзм «кіборгів» із Донецького аеропорту застує не менш героїчні вчинки геть не розпіарених, практично невідомих, хоча, дякувати Богові й військовим навичкам десантури, живих українських вояків. І в цьому сенсі фільм «Кіборги Луганського аеропорту» важко переоцінити. Адже він доповнює список героїв, у яких уже нині можна гратися дітям, беручи приклад із тих, хто зціпивши зуби захищав батьківщину, не вимагаючи за це ні нагород, ані слави.

10 квітня, в неділю, за три години до першого показу інтерв'ю Президента Порошенка трьом загальнонаціональним каналам (о 19.40 на каналі «Україна»), в ефірі кількох інформаційних телеканалів вийшло звернення прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, у якому він оголосив про своє рішення подати у відставку. Звернення телеканали взяли з особистої сторінки прем'єра у Фейсбуку, де воно з'явилося о 16.28.

З погляду телевізійної драматургії цей виступ Арсенія Яценюка був найбільш вдалим за всю його каденцію, включно зі щотижневими 10-хвилинками «про реформи». По-перше, за хронометражем (6 хвилин із копійками). По-друге, за драматизмом самої ситуації. Вибачте, коли тебе півроку чморять, вимагаючи відставки тільки тому, що хтось нарікає на «дуалізм влади» як єдину проблему української держави, терпець може урватися і в янгола. До сонму яких очевидний нарцис Арсеній Яценюк таки не належить. Відтак можна лише уявити, чого йому коштувало це звернення. По-третє, чинний навіть на тепер прем'єр, чесно назвавши причини свого рішення, підкреслив головну — те, що урядово-парламентська криза рукотворна:

«Політична криза в державі розв’язана штучно. Бажання змінити одну особу засліпило політиків і паралізувало їхню волю до реальних змін. Процес зміни Уряду перетворився на бездумний біг на місці.

Не можна допустити дестабілізації виконавчої влади під час війни. Така перспектива неминуча, якщо після відставки не буде негайно обрано новий Уряд України. Фракція Блоку Петра Порошенка висунула на посаду Глави Уряду Володимира Гройсмана. Зробивши все для стабільності і спадкоємності курсу, заявляю про рішення передати обов’язки та відповідальність керівника Уряду».

Можете мене різати чи четвертувати, але на авторку цих рядків звернення Арсенія Яценюка справило враження промови майбутнього кандидата в Президенти України. Натомість уже згадане інтерв'ю Президента Порошенка трьом українським телеканалам у частині створення нової коаліції та, відповідно, нового уряду, сприймалося як озвучення актуальної спроби чергового «договорняка» з метою отримати підконтрольний президентові уряд.

При цьому пан Президент «щиросердно» зізнався журналістам, буцімто він особисто просував ідею про технократичний уряд на чолі з Наталі Енн Яресько. Але... Вона, на превеликий жаль глави держави (!), зазнала краху після перемовин з усіма фракціями ВРУ. А відтак, нарікав Президент в інтерв'ю, доведеться повернутися до формування нового уряду за політичними принципами, тобто партійними квотами.

Недільні телевізійні «одкровенння» двох найвищих державних чиновників, перший із яких, маючи в бекґраунді незаперечні досягнення, подав у відставку, а другий, будучи замішаним у міжнародному скандалі з офшорами, дбає передусім про особистий тотальний контроль над урядом і парламентом, викликають одне-єдине запитання: чому офшори знайдено в Порошенка, а у відставку подав Яценюк?

Телеканали, змішавши в купу людей, коней, а також наближених до них наглядачів-коментаторів, відповіді на це просте й логічне запитання не дають.