.. Ось почитайте, що Зіна нам надіслала на Новий рік.

Дивилася журналістка Зіна Підалькіна передачі телеканала ТЕТ “Кіно і німці” й очам своїм віри не йняла...

Так уже “підсіла” на них Зіна, що субот своїх без того “кіна” уявити не могла. Сміхота з тою дівчиною, як зважити на те, що перша зустріч Зінки з “Кіно і німцями” її до сказу довела та настрій на три дні споганила. І можна було б те ТВ-житіє Підалькіної мазохізмом назвати, аби не одне маленьке і суттєве “але”... Бачила дівчина, що “Кіно і німці” після “падлючої” її статті в “Телекритиці” про ті та інші їхні недоліки, вряди-годи гарні та якісні передачі на своїй телевізійній кузні клепати стали. Хтось, можливо, від впливовості власної критики носа б дерти свого капосного став, тільки не Зіна. І були на те вельми поважні причини.

По-перше, згадала Підалькіна вислів свого друзяки-режисера, котрий якось її несподівано ошелешив: “Ти, Зінко, коли на вистави приходиш, завжди показ кепським видається!” Сказав - і як відрізав. “Хоч стій, хоч падай... – промимрила. – А на вистави до нього – зась! Ні кроку” ... Так любила мистецтво, що згодна була ліпше не дивитися на нього, ніж псувати своєю присутністю оте, вистраждане творцями, видовище. Хто знає? Може, з тою “Перкалабою”, про яку Зінуля так злісно до “ТК” була “накалякала”, така ж історія сталася – увімкнула Підалькіна телевізора, а передача зовсім не так, як треба, йти стала. Отже, це перше пояснення.

По-друге, мала нагоду дівуля подивитися до “Кіна і німців” на “ТЕТі” - “Четверту владу” на Першому національному. Саме оту, сумнозвісну передачу про критику, де критик критика критикував, ще й критиком поганяв. І зробила Зіна висновок з передачі, що критика, як така взагалі до позитиву призвести ніяк не може. Бо як пояснити те, що учасники “дискусії” ніби нишком умовилися і давай “Телекритиці” відсутність професійних оцінок щодо ТВ закидати... “Політична, мовляв, спрямованість, продовження газети “День”, – розводяться, а ні слова при цьому про ті численні та досить-таки критичні тексти, які на “шпальтах” “Детектор медіа” щодо “Четвертої влади” вийшли і на яких, здавалося б, і треба було б - задля будь-якої аргументованості - доводити відсутність Детектор медіа у „Телекритиці”...

Страшенно смішні ті дискусіянти, вмерти можна! Але цього разу навіть не всміхнулася дівчина, бо з нею нежданий інсайт трапився. Збагнула, що “скільки вовка не критикуй” – однак усе... Тому висновок пана Савенка, що на будь-яку критику не слід ображатися – поставив крапку у дискусії “Четвертої влади”. І довів - усе, що відбувалося на екрані і що стосувалося далеко не тільки Детектор медіа, а й критики взагалі, було, на жаль, не що інше, як пустий дзвін, де люди в передачі протирічили собі ж, до дискутування внутрішнього імпульсу не мали, нагальних проблем критики як такої артикулювати не збиралися, а висловлювалися швидше задля годиться, як на лекції в інституті, аби “відпрацювати” запропонований ефіром час та й обличчя своє в екрані показати, нагадати, що є вони ще на обрії критиканському. І радіти з того приводу треба, але сказати правду, Підалькіній оте видовище, настільки неадакватне "критиканській" дійсності, так смертельно остобісіло, так подіяло на нерви, що вона ледь копитця від хвилювання не відкинула.

На щастя, вчасно похопилася дівуля, бо за переживаннями імпульсивними зовсім таки забула про предмет оповідки своєї. “Кіно і німці”! – промовила, і все в житті її вмить тішити почало - обличчя радістю запроменіло, кров у венах нормально циркулювати стала. Чудасія з дівчатами, але саме до таких метаморфоз їх, вразливих, ТБ інколи здатне приводити...

Збагнула, нарешті, дівчина, що “Кіно і німці” до непересічних подій і героїв нашого життя звертається. Не тих, що зі шпальт газет на нас часом зиркають. Ні. А до тих, хто скромно чудернацькі речі робить і до банальної слави не пхається.

У програмі “Дуже новорічне кіно” до Діда Мороза мангупського завітали. “З дитинства мріяв справжнього Мороза побачити, зі справжньою бородою, червоною тілогрійкою, червоним носом”... – піднесено каже голос ведучого за кадром, ніби справді казкою своєю дитинною з дорослим світом поділитися хоче. А в той час усі блукання Мангупом і пошуки Мороза об’єктив фіксує. Та так до ладу змонтоване все, що відчуття виникає, що ти і сам до ченців тамтешніх заходиш та про Володаря холоду українського питаєш. І таки вгледіли телевізійники його. “Я справжній дід Мороз, тільки мало хто це розуміє”, – каже доволі ексцентричний Роман Скрипка (так його, ченця, в мирі звали) і привітно знімальній групі всміхається. А сам, хоч надворі холодно, мов у відьми за пазухою, в тому, в чому матір на світ його призвела, хіба що пов’язка на стегнах хитається. “А що, можна трохи і позакалятися зранку”, – каже чудодій український, що домівку київську залишив та до печери мангупської перебрався.

І давай ведучий Ярослав Семченко про життя-буття Діда Мороза в камеру розповідати та тут же ж йому різні запитання ставити... І так просто він це робить, що ніби не сюжет телевізійний виходить з демонстрацією “експонатів”, а справжня щира та весела розмова між людьми. “Медом, овочами харчуюся, – каже Роман Скрипка, – гроші дерев’яними амулетами та виробами різними заробляю”... Єдиний одяг, який має, – це халат червоний – “ні дать, ні взять” справжній Дід Мороз! Не мерзне, бо, каже, акумулює енергію, і нею ж живе, а місто – то хвороба для нього суцільна. “Паразити заводяться? Чи вимерзають?” – жартує ведучий... Ні. Нема паразитів, бо де ж їм у “світлих” людей взятися?..

І про кого б мова не йшла в “Кіно і німцях” – про Мороза чи то про курячого бога Віктора Неню (“Політ над гніздом Нені”), видно, що з любов’ю до знімальної групи герої сюжетів ставляться. Спокійно, відкрито перед камерою існують, про себе із охотою превеликою розповідають, з Ярославом Семченком як з давнім другом спілкуються. А він малий з гумором та досить-таки привітний хлопець, видно. По суті запитання ставить, і все за кадром про героїв своєї править - ненав’язливо, без оцінок власних та коментарів. І таким чином образи диваків яскравими і достойними “виписує”. Витівник, мабуть, і сам цей Семченко неабиякий, якщо за тему таку взявся! І часом здаватися починає, що не таке вже й сіре наше буття українське, якщо і справді поруч з нами такі кумедники живуть, не лише про хліб насущний думають, а світ житієм своїм непересічним прикрашають.

“І добре”, – подумала Зіна, бо до усього неординарного охоту мала та неабияк тішилася, що передача на "ТЕТі" існує, яка адекватне відображення цьому дає. “І не треба у заморські країни за Синіми птахами прямувати, – замислилася. - Усе тут, поруч. Слід лише схотіти вгледіти”. Подивилася “ТЕТ” - і захотіла... Своє буття змінити, під іншим кутом зору, як і “Кіно і німці”, на буденність дивитися. З такими намірами і покрокувала за новорічними подарунками дівчина.