“Перед Вами вхід до українського сайту, присвяченого Групі вивчення основ відпочаткової традиції «МЕЗОГЕЯ».

Подальше роз’яснення, куди це я потрапив, лише посилило внутрішній саспенс: “В нашому сайті Ви знайдете матеріали з проблем Премордіальної (Інтегральної) Традиції, Консервативної Революції, Нових Правих, філософії, історії, геополітики, художні тексти, образотворче мистецтво, аудіо - та відео, колекцію фотографій, розповіді про Український Інтелектуальний Клуб "Золотий грифон", статті та матеріали з преси ....” Перечепившись об чотири крапки (чомусь здалося, що це не випадковість, а один із натяків на премордіальні таїнства та одкровення), я остаточно відчув себе хрестоматійним сліпцем, якому дали полапати слона.

Отже, “Мезогея”. На синьому тлі великими літерами писано: “Премордіальна традиція в Україні”. Може, так би й почалапав собі далі – повільно й електронно, – але обличчя авторів заінтригували: Гуцуляк, Єшкілєв, Баран, Процюк тощо. Станіславський хвеномен, значить, у такому собі розширеному й всеохопному форматі. У незбагненному спільному пориві, що схвилював і спопелив, довів до сорому; адже, виявляється, є речі, довкола яких можуть об’єднатися навіть запеклі й непримиренні адепти, а я про них – ні сном, ні звивиною.

Що таке “Мезогея” – розказано двічі: коротко – російською, розлогіше – українською. Конспект моїх вражень такий: йдеться про транснаціональну тусню інтелектуалів, які начиталися масонської літератури, а відтак називають себе “істинними традиціоналістами” й обіцяють “радикальну культурну революцію” під знаменами премордіалізму.

Перш ніж з’ясовувати, що ж то за премордіальність феноменальна, спробував я осягнути широтою всього свого підсвідомого стартову сторінку – і не зміг. 1:0 на користь творців сайту. Понапихали одразу стільки "заманух", пояснень, посилань, анонсів, лінків та інших банерів, наче осяяні світлом апокаліпсису. Це бажання навалити на тебе одразу “всю правду” довело до сорому вдруге – замало ключів виявилося у власному арсеналі для проникнення крізь ці численні двері. Втім, допоміг онтологічно-системний підхід. Після опанування базової премордіальної мудрості (у цитатах з Олександра Дугіна) я остаточно збагнув, що це – “нелюдське знання”, доступне винятково екзегетам-езотерикам. Укріпив мене у цій прострації “Маніфест” – саме під такою концептуальною (чотирьохкрапковою) оболонко-обіцянкою зачаївся текст Володимира Єшкілєва “Топос поразки”.

Проте найшвидше та найретельніше гумористичне просвітлення від цього сайту навідає вас після ознайомлення з переліком “Адептів Традиції”, що легко може спричинити випадання містичних зубів мудрості. За одну парту творці ресурсу всадовили зоряного сатанюгу Алістера Кроулі, чосерознавця і гобітолога Джона Р.Р. Толкієна, порно-фашиста і анусного співця Жоржа Батая, шанувальника кактусів Карлоса Кастанеду, а також Рабіндраната Тагора, Борхеса, Далі, Ніцше, Юнгера. А перлинними вкрапленнями варто визнати таких “адептом”, як сутужноголосу еро-попсову діву Мілен Фармер та... Таню Буланову. Присутність останньої володарки нелюдських одкровень довела мене до сорому втретє – і я не втримався від прочитання статті (знову О.Дугіна), в якій пояснюється таке вкрай несподіване звеличення задавненої російської поп-співачки. Одразу зродився спогад про те, як колись Отар Кушанашвілі сподобився написати осанну Наташі Корольовій, – як людина непромордіальна, цей скандальний журналіст купив читача правильною інтонацією, простими словами, себто – адекватністю власного тексту. Натомість Дугін в іпостасі музичного журналіста – це світлина смислового кошмару. Стільки премурдіальності навалити довкола ритмічного замовляння “що наше літо – зима” не зміг би навіть провідний станіславівський екзегет.

На окрему увагу претендує інтелектуальний клуб нових правих “Золотий Грифон” (“Ласкаво просимо до таємних закутків українського серця!”), джерела і сенс якого тлумачить Олег Гуцуляк. У стислому і профанному викладі ідеологія клубу нагадує мені “рєчовку” шкільних часів, яка починалася словами: “Ми не хіпі, ми не панки...”, а далі – варіативний ряд з різним умістом гумору та непристойності. “Нові праві” – це і анти-соціал-демократи, і анти-лібералісти, а також антихристияни і антитеософи. І взагалі, всі форми релігійної чи соціальної самоорганізації для цієї чудесної публіки – пилюка і тінь якоїсь невимовної Інтегральності.

Власне, на цьому інтерв’ю терпіння моє здохло і пішло “третім шляхом”, бо в моїй убогій свідомості будь-яке протиставлення “надлюдської традиції” і “традиції звичаєвої” смердить аж до неба. Краще б записалися наші славні премордуалісти до реріхівців – та й горя б не знали.

Серед усіх дверей найпідступніші – прочинені. Зайдеш, а вийти – зась. З “дослідниками від початкового” все набагато краще: для входу вам доведеться перебрати безліч інтелектуальних паролів, кодів та ключів, проте вилетите легко й безтурботно. Зрештою, це здорова фізіологія.