Україна вдень і вночі. Огляд телепрограм за 7–13 березня 2016 року
Восьмого березня глядачі Нового каналу отримали справжній подарунок, і не важливо, до якого свята. Серіаліті «Київ вдень і вночі» — це саме по собі вже свято, на яке, щиро кажучи, мало хто очікував.
Точніше, прем’єри, анонсованої на весну цього року ще в серпні минулого, коли почалися зйомки, чекали з нетерпінням, але без завищених сподівань. Як виявилося, дарма. Адже чотири перші випуски «Києва вдень і вночі» приємно здивували.
Серіаліті — адаптація німецького формату Berlin — Tag & Nacht. Ось що в серпні минулого року сказала про форматність серіалу керівниця проекту «Київ вдень і вночі» Наталія П’ятигіна: «Ми зберегли ідею формату Berlin — Tag&Nacht. Але внесли зміни, які зроблять стрічку ближчою до української ментальності. Як не крути — Берлін зовсім інше місто. Українській молоді близькі якісь інші речі, в них інші пріоритети. Німецькі колеги-форматники казали нам про те, що в контенті українського кіно — переважно фільми про ідеальне життя ідеальних людей. Немає серіалу, який розповість про розмову за йогуртом. Але ж усе найважливіше в нашому житті відбувається саме в такі моменти. Нас кидають, коли ми п’ємо чай, ми закохуємося, зав’язуючи шнурки, розчаровуємося, стоячи в черзі за хлібом. Ми покажемо правду, справжнє життя. Все, що відбувається з кожним із нас тут і тепер».
Адаптація вийшла настільки вдалою, що про формат звичайний глядач навіть не здогадується. Адже все, що відбувається з п’ятьма героями у столиці України, близьке як незчисленним полчищам амбітних провінціалів у столиці, так і їхнім батькам-бабусям-дідусям. Які ковтають валідол, переймаючись долею дітей у великому Місті, сидячи в своїх обласних центрах, маленьких містечках чи селах.
Місто в цьому серіаліті — саме з великої літери. Чи не вперше в телевізійному проекті Київ постає так масштабно і є повноправним героєм усього проекту. Хоча теоретично є лише тлом для пригод шукачів щастя, які прагнуть його підкорити. Як показують сюжетні перипетії, це не так просто зробити, бо Місто вимагає жертв. Майже за приказкою, що її приписують французькому королю-гугенотові Анрі Бурбонському: «Париж вартий меси».
П’ятеро героїв серіалу — Карина, Альбіна, Богдан, Сашко та Оксана поселяються в просторій дворівневій квартирі на Позняках. Між ними страшенно складні й часто заплутані стосунки. Як-от у Оксани, яка приїхала до Києва зі Львова, аби повернути, як їй здавалося, своє кохання — Богдана. Виявляється, останній аж ніяк не поділяє певності дівчини в тому, що їхні стосунки мають бодай подобу кохання, й допомагає їй осісти в Києві виключно з дружніх почуттів.
Карина теж має претензії на Богдана й робить усе, щоб вижити гадану суперницю зі спільної квартири. Ця красуня з ідеальними рисами обличчя та фігурою майстерно плете інтриги проти нещасної провінціалки, почуваючись справжньою господаркою становища (вона ж бо приїхала раніше!). А заразом — і розкішної квартири, й усього Міста.
Карина, Оксана, Альбіна (симпатична пампушечка), Сашко та Богдан — абсолютні індивідуальності з притаманними тільки їм набором особистих якостей. За вміло розроблені типажі персонажів — величезний респект сценаристам. Ще більшу повагу викликає робота перед камерою непрофесійних акторів, адже головна особливість серіаліті як жанру — не гра, а проживання запропонованих ситуацій.
До речі, абсолютно реалістичних. Приміром, чого можна було чекати Оксані на вокзалі, коли вона відволіклася на «Київський» торт? Звісно, появи злодюжки, який украв її валізу.
Або ж, коли вона після вигнання з раю, тобто з квартири, де її з неймовірними труднощами поселив Богдан, віддає останні гроші з гаманця господині нового помешкання, теж зрозуміло — треба чекати біди. І біда не забарилася: виявилося, що Оксана натрапила на шахрайку, яка здає чужі помешкання.
Ще добре, що дівчина встигла вислизнути з непевної квартири до приїзду поліції.
Отак вони й живуть — зі своїми інтригами, ревнощами, амбіціями та… єнотом Семеном. Останній належить художникові Сашкові, й хоча в кадрі з’являється нечасто, проте встигає внести в житейський розгардіяш героїв теплу нотку.
«Київ вдень і вночі» — проект надзвичайно сучасний. Бо в ньому розігруються актуальні для нинішньої молоді ситуації — болючі спроби самоствердитися у великому місті, що частіше повертається до героїв похмурим боком, змушуючи раз у раз розчаровуватися у власному виборі…
Авторський колектив серіаліті дуже сміливо підійшов до реалістичності проекту. Тут є й секс (щоправда, з замазаними жіночими грудьми та чоловічим задом), і гола модель фотографа Богдана, котра дефілює в своєму «робочому» вигляді повз приголомшених такою фантастичною розкутістю сусідів Богдана. Актори-непрофесіонали в цих сценах досить природні й переконливі. Видно, що дублери їм не знадобилися.
Маємо й досить дикий та аморальний (з огляду на українську ментальність) спосіб заробітку майбутнього архітектора й нинішнього майстра графіті Сашка — цей тип не вигадав нічого кращого, аніж надавати свою кімнату для «роботи» повії, беручи з неї 50 гривень за кожного клієнта.
Цим його шантажує малолітня дочка господаря квартири Тася-Тая, якій Сашко мусить купувати алкоголь і сигарети, щоб вона не виказала його своєму батькові.
Підлітки в серіаліті, представлені Тасею-Таєю та її однокласниками, показані теж досить реалістично. Вони мріють про популярність у школі, влаштовують такі собі «вписки-вечірки», де курять і п’ють усяку гидоту; і про секс вони знають не з теорії.
Проте вбивати їх за це чомусь не хочеться, хоча Альбіна з Кариною, прибираючи за підлітками, готові на все, аж до кровожерливої помсти. «Малолєткі» тут такі, якими є. Так само, як п’ятірка квартирантів Віктора, якому часто-густо доводиться встрявати в їхні конфлікти або ж уживати радикальних засобів щодо порушників правил співіснування на його житловій площі.
Окрема подяка авторам проекту — за саундтрек. Музичним супроводом для пригод героїв серіаліті звукорежисери обрали кілька композицій відомих українських гуртів про Київ. Музика їхня йде фоном, під настрій, і залишає враження ніжності й любові до Міста.
Отож, дай боже авторам «Києва вдень і вночі» й далі тримати високу планку, яку вони взяли в перших серіях.
Про секс минулого тижня згадували не лише в серіаліті на Новому. В «ТСН. Тижні» цілу спеціальну рубрику придумали, обігравши назву серіалу «Секс і місто» як «Секс і… ТСН».
І виявилося, що секс — це зовсім не те, що ви (ми) думали. Бо це слово, окрім загальновизнаного значення, означає ще й стать англійською. І саме з цих позицій кореспондент «ТСН. Тижня» Юлія Дячук цікавилася в українських жінок та чоловіків, якими вони уявляють собі ідеальних партнерів.
Тобто, якщо знайти для нової рубрики тижневика оригінальнішу, тобто правдивішу назву, вона могла б звучати як «Жодного слова про секс!». Справді, до чого тут інтимні стосунки, якщо йдеться лише про те, як змінилися ідеали партнерів для українських чоловіків та жінок. Можливо, авторам рубрики йшлося про те, наскільки важливо морально підготуватися до відповідальних статевих стосунків замість поринати в хаос випадкових зв’язків? Чи все-таки про відмінності між жінками й чоловіками?
Якщо редактори й автори рубрики «Секс і… ТСН» хотіли остаточно заінтригувати глядача назвою своєї програми, їм це вдалося. Так само, як і розчарувати його, бо секс вийшов без жодного натяку на секс. Кекс якийсь із кондитерського комбінату, працівниці якого розмірковували в кадрі про свій ідеал мужчини.
Єдиним результатом авторських пошуків Юлії Дячук та її напарника психолога виявився дуже вже «оригінальний» висновок — у наш буремний і непростий час більшість опитаних журналісткою чоловіків і жінок однією з бажаних рис ідеального партнера називають доброту. Чому це аж так вразило журналіста й психолога, лишилося загадкою. Невже вони в списку жаданих людських рис ідеального партнера сподівалися почути не про доброту, а, приміром, про люту мізантропію чи ксенофобію?
Звісно, навряд чи хтось із глядачів сподівався на телеекранізацію «Камасутри» в рубриці інформаційно-аналітичної програми з багатообіцяючою назвою. Але бодай якось те, про що в ній розповідали, мало бути дотичним до теми! Ну хоч би про безпечний секс розказали темному глядачеві. Їй-бо, було б більше користі.
Тієї ж неділі в телевізійному ефірі відбулася така собі заочна дуель між прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком та народним депутатом України Вадимом Рабиновичем. Перший іще до початку авторської програми останнього на каналі NewsOne під назвою «Субъективные итоги недели» вийшов в ефір ICTV зі своєю традиційною «недільною проповіддю». Називається це дійство «Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк про реформи» і триває 10 хвилин.
Цього разу Арсеній Петрович був енергійним, емоційним і бурхливим. Наскільки його можливо таким уявити. Вимагав довіри до свого уряду від Президента й парламенту, а також — підтримати нову програму діяльності Кабміну.
Скільки дивлюся ці десятихвилинки піару реформ від Кабміну, стільки й ловлю себе на думці: Арсенієві Яценюку фатально не щастить з іміджмейкерами. Або ж, навпаки, їм не щастить із об’єктом. Адже, здавалося б, на користь прем’єра говорить і блискуча (за нашими мірками) освіта, і походження з професорської родини, і очевидний високий інтелект. І говорить він зазвичай речі правильні та актуальні. Але чому ж тоді, коли слухаєш його десятихвилинки, хочеться вимкнути телевізор, бо починаєш засинати вже на третій хвилині справжньої заколисувальної проповіді?
Можливо, тому що Арсенію Петровичу все-таки більше підходить роль непублічного політика, і він, намагаючись опанувати невластиву собі функцію, починає немилосердно фальшивити? Ну не трибун він, не ритор і не оратор. Не підуть за таким ані маси, ані одиниці. Відтак через цю неприродну для його вдачі публічність Арсенія Петровича буквально втоптують у багнюку всі, кому не ліньки. Мішень-бо занадто зручна. Та ще й, як у випадку з коментарями діяльності уряду та його прем’єр-міністра Вадимом Рабиновичем на каналі NewsOne, геть безсловесна. Бо не може він у прямому ефірі дати відповідь на всі ті звинувачення, якими пан Рабинович закидав Арсенія Яценюка в своїй черговій програмі на каналі NewsOne.
Ведучий «Суб'єктивних підсумків тижнів» так ненавидить прем’єра Яценюка, бажаючи його чи то посадити, чи то розстріляти, що присвятив Арсенію Петровичу, точніше, звинуваченням останнього в усіх смертних гріхах, цілих п’ять коментарів із двадцяти п'яти. Убезпечивши себе від критики в упередженості самою назвою програми. Справді, дуже зручно оголосити себе «суб'єктивним», озвучуючи в ефірі позицію вільного художника, мовляв, «а я так бачу!». Судячи з того, що Вадимові Рабиновичу в студію телефонують глядачі, така позиція знаходить відгук у вдячних серцях деяких співгромадян.
Проте її можна пропагувати лише за умови, що твій опонент має змогу відповісти на звинувачення. Якщо ж його цієї можливості позбавлено апріорі, це вже називається по-іншому. Інформаційною атакою, приміром.
Фото — скріншот із сайту Нового каналу