18-20 лютого другу річницю розстрілів учасників Революції гідності згадували всі загальнонаціональні канали. 20.02, в День жалоби, поминальні свічки в куточку екрана також палали, як і годиться.

Деякі телеканали показали прем’єрні фільми-розслідування про вбивства 18-20 лютого («UA: Перший», приміром, демонстрував стрічку «Громадського телебачення» «20 лютого. Злам»).

«1+1» теж не пас задніх, знявши до другої річниці трагічних подій спеціальний випуск «Секретних матеріалів» під назвою «Справа про Майдан», у якому обіцяв тільки ексклюзивну інформацію та унікальні свідчення. Ведучий Ален Бобров почав своє розслідування з вулиці Інститутської, де нині стоять портрети загиблих та лампадки з квітами біля них. У цей час на екрані – фото і відео 18 лютого: народ розбирає бруківку, «беркута» заряджають рушниці, «майданівці» кидають «коктейлі Молотова»…

З обіцяних ексклюзивів кілька в оновлених «Секретних матеріалів» таки промайнули. Приміром, так можна назвати оприлюднення плану об’єднаної опозиції щодо тиску на Януковича. За версією автора «Справи про Майдан», 18 лютого організатори та лідери Майдану планували аж ніяк не мирну ходу до Верховної Ради, а силове протистояння. Щоправда, всі з тодішніх лідерів Революції гідності – Андрій Парубій, Олександр Турчинов чи Віталій Кличко – про цей план якщо й говорять, то здебільшого туманно.

Автор анонсує свою розмову з Олександром Турчиновим як перші за два роки одкровення «Кривавого пастора» на камеру. Але це виявляється звичайним блефом. Адже те, що розповів секретар РНБО журналістові «1+1» (і навіть набагато розлогіше), він іще рік тому повідав Соні Кошкіній у великому інтерв’ю для lb.ua .

Саме з нього користувачі дізналися про істерику Януковича під час зустрічі з Олександром Турчиновим на Банковій та інші ексклюзивні подробиці того страхітливого, але й переломного для України дня.

Ален Бобров, показуючи відомі кадри «мирної ходи», таємничим голосом віщає за кадром, мовляв, ніхто з протестувальників, які йшли під Верховну Раду, не знав, що в ті хвилини Олександр Турчинов манівцями пробивається до Адміністрації Президента. Гадаю, що про це здогадувалися щонайменше троє людей – Андрій Парубій, Арсеній Яценюк та Віталій Кличко. Щоправда, Андрій Парубій не брав участі в «мирній ході», бо лежав у шпиталі після поранення.

Автор однозначно пов’язує початок розстрілів на Інститутській із підпалом офісу Партії регіонів. Буцімто, на його думку, якби не смерть (від чиїх рук, не уточнюється) працівника штабу ПР, Янукович, можливо, виконав би свою обіцянку Олександру Турчинову й відвів внутрішні війська та «беркутів» із урядового кварталу. Тут Ален Бобров ступає на слизьку стежку української «якбитології», адже насправді ніхто не може знати, як розвивались би події за інших обставин.

«Справа про Майдан» у виконанні «Секретних матеріалів» часто-густо грішить упередженістю, або свідомим (чи ні?) замовчуванням деяких моментів, які, за іншими джерелами, вплинули на перебіг подій.

Натомість тут фокусуються на неприємних для тодішніх лідерів Майдану моментах. По-перше, на буцімто зникненні Олександра Турчинова, Арсенія Яценюка, Віталія Кличка та Олега Тягнибока з Майдану в ніч з 18 на 19 лютого, коли почав палати Будинок профспілок. Втім, ім’я Арсенія Петровича при цьому не згадується. Як і Олега Тягнибока. Про це (начебто відсутність лідерів об’єднаної опозиції на Майдані в ніч на 19 лютого) розповідає такий собі активіст Петро (без прізвища), який, за словами автора, досі не залишив Майдан, нині охороняючи маєток президента-втікача «Межигір’я». Коментуючи це «сенсаційне» повідомлення, Віталій Кличко обурено показує фото, де він стоїть на тлі палаючої будівлі.

Євген Нищук, почувши запитання журналіста, не приховує подиву. Звісно ж, на сцені тоді стояв він один, бо всі інші були з натовпом.

Другий неприємний для лідерів Майдану момент – безконтрольне використання ними благодійних коштів. Той-таки активіст Петро взагалі заявляє, що Кличко, Тягнибок, Турчинов і Парубій могли підпалити Будинок профспілок, аби приховати сліди своєї «злочинної діяльності». Віталій Кличко на запитання журналіста, чи велася якась документація щодо використання благодійних коштів, відповідає, мовляв, та ви що, яка там могла бути документація.

Під час Майдану, як стверджує журналіст, Петро жив у маленькому наметі за сценою і бачив багато. Що саме, Петро без прізвища не каже, але складається враження (коли мова заходить про поділ пожертв), ніби перед його очима опозиціонери носили в свої машини коробки з купюрами.

Це серйозне звинувачення, але воно, як і багато інших тез, озвучених автором у порядку версій, повисає в повітрі.

Про саму «Справу про Майдан» під номером 228 (тобто що вже встановлено слідством) розповідає Сергій Горбатюк.

Він же демонструє й відео перед початком атаки «Беркута», в якому відсутні 40 хвилин розстрілів.

Автор спілкується і з мамою загиблого 18 лютого Олександра Плеханова Інною. Вона каже, що не вірить у чесне слідство і веде власне розслідування. В чому воно полягає, з фільму не зрозуміти. Лунає лише фраза Інни Плеханової, що, коли нема справедливості, нехай хоч у комп’ютері сина буде його фотографія (?).

Склалося враження, що автори «Секретних матеріалів», на відміну від колег із «Громадського телебачення», які зробили спробу підійти до надзвичайно болючої й складної теми всебічно, справу Майдану просто використали.

Передусім – для чергової дискредитації тодішніх лідерів опозиції Андрія Парубія, Віталія Кличка, Олександра Турчинова (надто ж оприлюднивши план щодо силового тиску на Януковича). Недарма ж наприкінці свого «розслідування» Ален Бобров розповідає, як колишні соратники нині навіть не спілкуються. І, можливо, чорна кішка між ними пробігла через те, що вони не поділили гроші з Майдану. Це припущення, знову ж таки, нічим не підкріплено, окрім синхрону вже неодноразово згаданого й дуже підозрілого спікера Петра-«активіста».

За два роки запитання, чи була зброя в учасників Революції гідності, можна вважати вичерпаним. Володимир Парасюк, який давав інтерв’ю і Насті Станко для «Громадського телебачення», і Алену Боброву для його «Справи про Майдан», відповідає на це запитання ствердно. Показуючи фото на смартфоні журналістові, він просить їх широкій публіці не показувати. Мовляв, суспільство ще не дозріло до такої інформації. Може, за два роки можна буде оприлюднити, припускає інформатор. І це теж явний прокол автора. Бо якщо спікер показує документальні підтвердження того, що зброя в майданівців була, але твердить, буцімто суспільство до них не доросло, ти як чесний журналіст або мусиш це показати, або ж просто вирізати синхрон.

Отож, «Справа про Майдан» у циклі програм «Секретні матеріали 2016» (оновлений формат) на каналі «1+1» не надто відрізняється від більшості подібних випусків департаменту журналістських розслідувань цього каналу. Правду тут змішують із брехнею, навмисно заплутують глядача у нескінченних версіях «зради», яка, мовляв, почалася ще на Майдані. А відтак – глядачу з хитросплетінь цього «розслідування» вдається виокремити одне – влада в нас, як і колись, злочинна. Бо не хоче розслідувати розстріли на Майдані Незалежності 18-20 лютого. Такої глядацької реакції й хотіли досягти, вочевидь, автори фільму.

У тому, що це трохи не так, можна було переконатися з брифінгу вже згаданого Сергія Горбатюка, який у прямому ефірі транслювали канали «112», «Еспресо», 5-й, NewsOne, Business того ж таки 18 лютого. Все, що можна було оприлюднити, він оприлюднив. Зокрема, що п’ятеро «беркутівців» перебувають під слідством, про підозру повідомили 276 осіб.

Слідство йде, зважаючи на нечуваний резонанс цієї справи, максимально відкрито, сказав Сергій Горбатюк. І не знаю, як хто, а я йому повірила. Можливо, завдяки фільму Анастасії Станко, яка теж переконувала – слідчі працюють дуже інтенсивно.

19-20 лютого на загальнонаціональних каналах також багато говорили й показували події дворічної давнини. Зокрема, їм присвятили випуск програми «Про головне» на «UA:Першому». Зорян Шкіряк як представник МВС, вийшовши на зв'язок скайпом, запевнив: його відомство в цьому плані тісно співпрацює з Генпрокуратурою. Незважаючи на рішення Печерського суду напередодні взяти під варту патрульного Сергія Олійника, який застрелив пасажира BMW під час переслідування авто патрульною поліцією 7 лютого.

20 лютого телеканал «Еспресо» робив прямі включення з так званого віча ветеранів АТО, волонтерів та учасників Революції гідності біля Жовтневого палацу. З кадрів можна було зрозуміти, що людей там небагато, відтак називати це збіговисько вічем було щонайменше некоректно. Ну, а коли оператори показали жінку, що читала власний вірш про «владу-зраду», дивитися це стало нестерпно.

А дарма. Бо згодом, як показували в новинах, ці люди, які представляли якийсь невідомий громадськості «Врадіївський рух», рушили до Михайлівської площі, а далі – на вулицю Десятинну, де вчинили погром офісу СКМ. Скандуючи при цьому «Ахметова-собаку повісить на гілляку!» Далі екранами пішли гуляти кадри, як «активісти» громлять офіси «Сбербанку Росії» та ВТБ. І все це на тлі жалобних заходів.

Телеканали, що висвітлювали ці події, як і захоплення готелю «Козацький», поставилися до них стримано. І це цілком нормальна реакція нормальних людей у День жалоби. Не можна влаштовувати дикі провокації в центрі Києва, коли люди вшановують своїх героїв.

О 16:05 ведуча «Еспресо» сказала, що нині в центрі Києва триває поминальна хода пам’яті Героїв Небесної сотні. Її транслювали всі інформаційні канали.

На цьому ж каналі зробили пряме включення з Маріуполя, де люди теж зібралися вшанувати пам'ять загиблих на Майдані 18-20 лютого. І тут був прекрасний живий кадр зі скрипалем, який безбожно фальшивив, виконуючи гімн України, але робив це так щиро, що хотілося плакати.

В ці дні завжди хочеться плакати, згадуючи найболючіші моменти Майдану.

Але один канал 20 лютого змусив забути про сльози, викликавши хіба що подив.

Ідеться про ток-шоу «Люди» Наталії Влащенко на каналі «112». Запросити Бориса Колесникова, аби дізнатися в нього, що він собі думає про минуле, сучасне та майбутнє країни в контексті діяльності «Опоблоку» - думка свіжа та оригінальна. Зрештою, спікери, як ті мами, «всякие нужны». Як і «важны».

Але навіщо це було робити саме 20 лютого, в День національної жалоби? Щоб почути від «опозиціонера», наскільки він не шанує нинішню владу і не збирається зважати на думку про себе якогось там чувака, який колись бігав по горілку для поважної компанії самого Колесникова?

Чи «клятву юного піонера», що його партія проукраїнська, й іншою бути не може?

Наталія Влащенко, безумовно, професійний інтерв’юер, який уміє витягти з гостя максимум ексклюзивної інформації. Програма з Борисом Колесниковим винятком у цьому плані не стала. Вона була цікавою й насиченою.

Але. Все-таки. Може, не в такий день?

Фото - сркіншот з YouTube