Національний відбір завершено, інтрига тільки зросла. Почати з того, що за оцінками журі Джамала посіла друге місце, ставши лідером за кількістю голосів глядачів. Отримала вона, таким чином, 11 балів — 5 від журі та 6 від глядачів. Стільки ж балів, 11, отримав і гурт The Hardkiss — тільки вже навпаки: журі дало йому шістку, а глядачі — п'ятірку. За правилами відбору, в разі рівності сумарних балів вище місце посідає той, хто отримав вищий бал від телеглядачів. Й тепер у різноманітних коментарях уже почалося висловлювання «впевненості», що буцімто переможець був відомий заздалегідь, і що оголошені результати смс-голосування буцімто були нечесними.

Так, у фіналі The Hardkiss виступили напрочуд сильно — зокрема, заспівавши українською мовою. Та й у мелодії їхньої пісні, й у манері виконання з очевидністю проглядали українські мелодичні традиції — органічно вплетені в модерний контекст, цілком «міжнародного» звучання, і все ж помітні. Зовсім не багато хто й зовсім не часто спромагається досягнути такого ефекту. І, так, Джамала — унікальна співачка, й її пісня зачіпає за живе.

Тож праві були члени журі, коли казали, що завдання обрати переможця було неймовірно складним. І правий був Костянтин Меладзе, коли казав: у фіналі все виглядатиме інакше, ніж у півфіналах. Вибір був і справді дуже складний, можна було до нескінченності зважувати «за» та «проти», але в тому й річ, що в даному разі зважувати можна було досхочу, от тільки це анітрохи не допомогло б: передбачити що-небудь неможливо. І можна не сумніватися: серед глядачів, що голосували за Джамалу, чимало хто голосував за ім'я, тобто взагалі за Джамалу, а не за конкретну пісню для конкретного конкурсу, а ще чимало хто — з патріотичних міркувань.

І все ж залишається неспокій: чи вдалим був вибір — точніше, чи точним? Повторю: Джамала — унікальна співачка. Але чи буде сприйнято її пісню саме в контексті конкурсу «Євробачення»? 2010 року Альоша їздила на Євробачення з піснею про Чорнобиль: пісня була гідною, виступ так само, але результатом стало 10 місце — непогане, але й тільки. Глядачі не сприйняли драматичну пісню саме в цьому контексті, вважали, що тут вона не до часу й не до місця. Та й узагалі: чи є пісня «1944» конкурсною за самою природою своєю, чи призначеною для виступу на конкурсі, чи пристосованою для того? Ризик — шляхетна річ, і виступ Джамали справді може обернутися тріумфом. Бажано було б тільки, щоб під час промотурів співачка переконала Європу, якою різною вона може бути. Що вона сама по собі не те що не формат, а й узагалі, як кажуть росіяни, «штучный товар». Що ж до The Hardkiss, то такої, як у них, музики, та ще й на такому рівні виконаної, на конкурсах «Євробачення» буває обмаль, і вони вже точно б одразу привернули до себе увагу.

Що ж до фіналу, та й конкурсу в цілому, то передусім треба відзначити надзвичайно високий рівень конкурсантів. Руслана відзначила виконану каналом СТБ постановку шоу: мовляв, картинка — це картинка справжнього «Євробачення», тобто міжнародних конкурсів, ніколи раніше не було нічого подібного. Члени журі та ведучі неодноразово співали дифірамби нинішньому відбірковому конкурсу, повсякчас уживаючи слова «вперше» та «рекордний». І багато в чому це було слушно, зокрема стосовно тієї ж таки картинки, вигляду, оформлення та технічної оздобленості сцени.

На жаль, високого рівня оформлення сцени супроводжувалося черговим збільшенням кількості й хронометражу розмов під час ведення: це було нескінченне ток-шоу, де шість конкурсних виступів правили за антракти, перепочинок. Та й ведучі, особливо на початку трансляції, знову демонстрували глядачам сеанси самозакоханості. До розмовного жанру додалися: розповіді про передісторію виходу артистів до фіналу — щодо Джамали ця передісторія сягала аж її участі в національному відборі 2011 року з піснею Smilе та пісень, що побачили світ за минулі від того чотири роки, фрагменти виступів конкурсантів у півфіналі, фрагменти виступів журі щодо виступів конкурсантів у півфіналі, враження конкурсантів після півфіналу, думки про них «людей із вулиці», рідних та близьких — і, здається, це ще не повний список. Групу підтримки гурту Brunettes Shoot Blondes (він виступав першим) ведучі кілька разів змушували повторити привітання — енергійніше й запальніше, так і гадалося, що от-от пролунає сакраментальне: «Де ваші ручки?» Окрім самих фрагментів виступів журі, ще й ведучі згадували, що про кого казало журі під час півфіналів. Дмитро Танкович про виступ The Hardkiss: «Мощно, техногенно и, главное, вживую». Про учасника того ж гурту, який саме святкував день народження: «С вас бутылка!» Бла-бла-бла, сіньйор.

Накручування інтриги? Уся річ у тім, що під час такого аж надто довгого накручування інтрига перегоряла, в думках залишалося єдине: «Ну, вже скоріше б».

Після виступу під час голосування гостя з Ірландії Ніккі Бірна Олександр Педан знову звернувся з запитанням: «Ну, то як вам український фінал?» В Одесі на такі запитання заведено відповідати теж запитанням: «Вам честно или приятно?»

А в рекламній паузі під час голосування кілька разів ішла реклама Lenovo, і в гурті, що був у ролику, безпомилково вгадувався The Hardkiss.

Виступи в фіналі ставив канал СТБ. От тільки деякі постановки, як на мої враження, не допомогли конкурсантам, а зіпсували їхні номери — і, можливо, самих конкурсантів змусили виглядати скутішими, «не у своїй тарілці»?

Передусім, це стосується виступу Brunettes Shoot Blondes: якісь п'єдестали та подіуми в різних місцях сцени, на них артисти, під ними — велетенські стилізації під мобільні гаджети, на них якісь анімаційні зображення. По-перше, це була явна стилізація під той самий кліп, що здобув мільйони переглядів в інтернеті: оригінальність, повторена вдруге, перетворюється на банальність. По-друге, артисти за всім цим антуражем просто губилися, їх було майже не розгледіти. По-третє, все це капітальне будівництво елементарно не влізало в кадр, а якщо влізало, то до того дрібно, що було вже й не зрозуміти, що воно таке. Годі й казати, що зображень на гаджетах у такому ракурсі було просто не помітно, а тому під час усього виступу глядачі бачили здебільшого крупні плани окремих фрагментів, метушіння тих крупних планів. Уся ідея з'їлася.

У виступі SunSay спецефекти також не створювали атмосферу й не підкреслювали характер номеру, а відволікали від виступу, відвертали на себе увагу. І, можливо, й вони стали однією з причин того, що у фіналі виступ SunSay був менш емоційним, механічнішим, ніж у півфіналі.

У цих двох виступах постановки були заради самих постановок, а не як допоміжний засіб у виступі співаків. З іншого боку, як на моє враження, постановка виступу дуету NuAngels/«НеАнгелы» витягнула номер — втім, це є фішкою Юрія Нікітіна, коли головними є фактура артистів, костюми, світло, декорації, а сама пісня є вторинною, неосновною частиною номера. Чудові ідеї Раду Поклітару підкреслили й доповнили казкову музику й якийсь неземний вокал солістки гурту Pur:Pur, тут сценічне дійство й пісня становили єдине ціле. Деталі постановки виступу гурту The Hardkiss просто не запам'яталися: всі їх було прилаштовано під одну-єдину мету — якомога повніше й виграшніше показати артистів та їхню пісню.

Нарешті, не можу погодитися з Костянтином Меладзе щодо номеру Джамали: Меладзе сказав, що пісня, декорації та сукня артистки існують кожні окремо, й «чорний кабінет» у півфіналі був кращим. Передусім, Меладзе, як досвідчений продюсер і фактичний керівник проекту національного відбору, мав би усвідомлювати: дорікати артистці постановкою, тим паче постановкою не з її ініціативи, можливо, не надто за адресою. Що ж до вражень, то, як на мене, світлий, із яскравим кримськотатарським орнаментом, задник сцени, артистка, що виступала в яскраво-білій сукні в яскравих променях світла посеред темної сцени — все це було гаразд. Усе це не дозволяло трагічній пісні перетворитися на депресивну, додавало, коли хочете, їй світла.

Цього разу, як ніколи у півфіналах, деякі репліки Меладзе викликали незгоду. Закиди на адресу тієї ж таки Джамали в тому, що її пісня, мовляв, як була сируватою під час півфіналу, так сируватою й залишилася, не було видно прогресу. Хрестоматійна репліка члена журі якої-небудь «Фабрики зірок», коли він виносить необґрунтоване й несправедливе рішення. Хрестоматійний приклад радянської критики — хоч музичної, хоч літературної, коли дані оцінки й навішені ярлики не потребують обґрунтування. Звісно ж, пан Меладзе цілком має право на власні думки й власні враження, але занадто вже категорично він їх виголошував. Коли ж він сказав, що журі ухвалювало рішення, виходячи з того, яка пісня й яке виконання мають шанси здобути перше й саме перше місце у Стокгольмі... Протягом усіх трьох конкурсних турів і Руслана, й Андрій Данилко неодноразово повторювали: вирахувати нічого неможливо, конкурс є непередбачуваним. Сам же Меладзе здобув репутацію продюсера, який завжди працював на підкреслено пострадянську, зокрема російську, цільову аудиторію. Його підопічних із «європейським саундом» отак і не пригадати. І ще одна річ. Костянтин Меладзе був музичним продюсером цьогорічного національного відбору. Продюсер, він же член журі — не знаю, чи було це таким уже бездоганно коректним.

Що ж до «табеля про ранги», то думка журі знову здебільшого збіглася з думкою глядачів: окрім Джамали та The Hardkiss, що в оцінках журі та глядачів «помінялися місцями», те саме сталося з четвертим і п'ятим шаблями таблиці: журі вивело на четверте місце NuAngels, глядачі — Pur:Pur. А от коли члени журі озвучували індивідуальні оцінки, виставлені кожним з них, це подеколи не могло не дивувати. Й навіть більше — змушувало засумніватися: продемонстрована під час обговорення принциповість, зокрема майже конфлікт із приводу того, чи порушує правила пісня SunSay, — вона була саме принциповістю, а чи прагненням під виглядом принциповості завалити конкурентів своїх особистих фаворитів? SunSay, хоч і посів третє місце, цього разу був безперечним лідером за згадуваннями. Окрім згаданого майже конфлікту, коли Андрій Данилко та Костянтин Меладзе повторювали й повторювали одні й ті самі фрази, не бажаючи розширити й поглибити аргументацію, ще й трансляція фактично розпочалася з того, що Меладзе змалював ситуацію довкола пісні SunSay.

Двомовність ведучих — україномовний Олександр Педан та російськомовний Дмитро Танкович, у фіналі та півфіналах. Окрім усього іншого, це вже стало заяложеним штампом. У нас де-факто двомовна країна? Гаразд: конкурсанти, члени журі, групи підтримки — вони розмовляли тією мовою, якою хотіли. Але оця демонстративна двомовність ведучих? Зрештою, виглядає це так, ніби українська та російська — це й справді всього лише «нарєчія». А чи саме це й хочуть продемонструвати численні наші мюзик-ток-шоу?

Й щодо української мови: останнім часом якось надто вже часто доводиться чути з телеекранів вислів «велике дякую». «Большое спасибо», треба розуміти — от тільки українське «дякую» — це дієслово. Можна дуже дякувати, сильно дякувати, всіма фібрами душі дякувати — що завгодно, тільки не «велике дякувати».

...Національний відбір завершено, й на повний зріст постала проблема, яку треба розв'язувати — причому розв'язувати якнайскоріше й не лише задля годиться. Частину території України окуповано. Як голосуватимуть жителі окупованих територій? Так, це — Україна, й, здавалося б, найкраще було б, якби всі вони голосували так само, як і решта українців, тобто як звичайні громадяни й жителі нашої країни. Але пригадаймо: ті, хто голосують в Україні, за Джамалу голосувати не зможуть. А от за росіянина Сергея Лазарева — зможуть, та ще й як зможуть. Як, зрештою, й за всіх, окрім українського, учасників конкурсу — тільки от чомусь видається, що лідером на окупованих територіях став би саме росіянин, причому будь-який росіянин. Бо серед пострадянської публіки (а кримчани та донбасівці — хіба ж не вона?) заведено голосувати не за пісню, не за артиста, а за країну. Так само, як у соцмережах просять поставити лайки, як у блогосфері, та й не лише в ній, знайомі, а то й самі автори, накручують коментарі й інші показники — так само й тут: пострадянська практика цілком припускає таку от «спритність рук», припускає голосувати за того, хто не подобається, але «свій», причому припускає масово. Як на мою думку, було б найкраще, якби жителі окупованих територій узагалі не могли голосувати. Зрештою, кажете, що «ДНР» та «ЛНР» незалежні? То вступайте до Європейської мовленнєвої спілки й надсилайте своїх учасників — хоч Кобзона, він же вже точно всіх переможе.