Відбір на «Євробачення», другий півфінал: менше слів, більше інтриги

Відбір на «Євробачення», другий півфінал: менше слів, більше інтриги

15 Лютого 2016
3034
15 Лютого 2016
18:05

Відбір на «Євробачення», другий півфінал: менше слів, більше інтриги

3034
Другий півфінал національного відбору на конкурс «Євробачення» сплутав усі карти. Після першого півфіналу була майже впевненість: на міжнародний конкурс цього року поїде Джамала. Тепер, після виступу переможця другого півфіналу SunSay, це вже не є таким очевидним
Відбір на «Євробачення», другий півфінал: менше слів, більше інтриги
Відбір на «Євробачення», другий півфінал: менше слів, більше інтриги

Обидва виконавці, точніше, їхні пісні, мають свої переваги. Пісня Джамали є глибокою, натомість пісня SunSay — заводною й «більш міжнародною» за звучанням. Пісня Джамали розповідає про трагічну сторінку нашої історії, натомість пісня SunSay є оптимістичною й життєстверджувальною.

Що є зараз важливішим, яку Україну, знаючи про нинішню ситуацію, краще оцінить Європа — традиційно «багатостраждальну», а чи таку, яка попри все радіє життю? Таку, яка співає ексклюзивно свою музику з фольклорним корінням, а чи таку, що перебуває на загальноєвропейській хвилі? Того ніхто не може передбачити заздалегідь. Єдине суто особистісне враження: чомусь, коли SunSay показували крупним планом, перед очима поставав Монс Зелмерльов. Чому? Не знаю. Ані у зовнішності, ані, тим паче, в пісні — нічого спільного, але менше з тим. Може, манера триматися, щось невловиме в міміці та жестах?

Ще під час першого півфіналу члени журі попереджали: волею сліпого жереба до першого півфіналу потрапили, умовно кажучи, ліричні, спокійно-мелодійні пісні, тоді як до другого — жваві, яскраві й різнопланові. Навіть якщо це й справді була воля жереба (а не довіряти журі я не маю підстав), це вийшло дуже грамотно з режисерського погляду — у плані активізації темпу та накручування інтриги. Власне, на міжнародних конкурсах «Євробачення», й теж волею сліпого жереба, рік за роком спостерігається те саме: спокійніший перший півфінал і карнавальний, безбаштовий другий. Якби учасників було розподілено інакше, немає гарантії, що яскраві виступи з другого півфіналу не задавили б собою камерніші виступи з першого. Та й трійки переможців явно виокремлювалися на загальному тлі саме у своїх півфіналах: Brunettes Shoot Blondes цілком могли загубитися, якби виступали у другому, а Pur:Pur не так яскраво сприймалися б на загальному тлі першого.

Якщо вести мову про хід дійства, то перший півфінал виявився тим першим млинцем, що вийшов глевким: порівняно з ним, у другому півфіналі чимало чого було скориговано. В усякому разі, балачок було менше, а ведучі поводилися стриманіше й не виходили на перший план — ну, майже не виходили. Хоча однаково подеколи їх видавалося забагато. «Художнє випендрювання» учасників перед виступами зазнало певної трансформації й у другому півфіналі перетворилося на щось, подібне до сповідей. На щось більш-менш щире. Залишаючись при переконанні, що цей пункт програми є зайвим, мушу зазначити: в такому форматі «словеса» учасників, вочевидь, корелювали з їхнім співом. Зворушливо щирим був SunSay, сказавши щось на кшталт: «Я не маю голосу Джамали, але хочу спробувати». Якщо це й була гра, то дуже тонка й природна. Ті ж учасники, що корчили з себе суперзірок: «Та я! Та ми! Всіх порвемо!» - вони й отримали те, на що виступили. Втім, знову повторюся: навіть у вигляді «сповідей» розмовні виступи учасників створюють у глядачів упереджене сприйняття їхніх пісенних виступів.

Не обійшлося й без ложки дьогтю: після виступу переможниці іспанського національного відбору Барей (у першому півфіналі виступав переможець білоруського відбору Айван) Олександр Педан спитав у неї: «What do you think about Ukraine?» (а чи «about Ukrainiaп» - пролунало, радше, так). Зрозуміло, запитувати в іноземців щось на кшталт: «Вам Україна сподобалася, а чи дуже сподобалася?» - це традиційне з розряду «Про що спитати, коли не знаєш, про що спитати». Але ж так відверто напрошуватися на компліменти — чи не надто вже по-дитячому?

Цього разу під час багатьох виступів (а я залишився вірним «UA: Першому», чию трансляцію й переглядав) складалося враження: щось у конкурсантів негаразд із вокалом. Якийсь глухий він, плаский. А журі хвалило тих самих учасників за чудовий вокал... Аж потім спало на думку: а може, це щось зі звуком? І справді, коли під час глядацького голосування демонстрували нарізки з виступів, звучало все зовсім інакше, глибоко й рельєфно — принаймні там, де було таким. І, до речі, цього разу ведучі уточнили: з одного телефонного номеру можна відправляти не взагалі одне SMS, а по одному за кожного виконавця.

Що ж до нарізок, то повторювали їх кілька разів, причому не лише під час трансляції, а й між програмами в перерві. Якщо під час першого півфіналу включені до нарізок фрагменти пісень видавалися довільними й не завжди виграшними, то цього разу їх було дуже вдало підібрано — аж до того, що фрагмент пісні тріо Japanda був набагато виграшнішим, ніж пісня в цілому.

Зазнала змін і поведінка журі. Руслана прямо заявила: після першого півфіналу докоряли, що журі своїми оцінками підказує глядачам, як за кого голосувати. Тому цього разу члени журі були стримані й виголошували самий лише позитив — щоправда, такий, у якому досить легко було прочитати підтексти. Подеколи ці підтексти видавалися не дуже доречними. Скажімо, вельмишановна Руслана наводила аналогії з минулих конкурсів «Євробачення», причому подеколи суто зовнішні. Скажімо, після виступу тієї ж таки Japanda вона розповіла про виступи, де учасники зображували тварин, та місця (низькі), які вони в підсумку посідали. Але ж не факт, що одного разу перевдягнені під тварин конкурсанти не зможуть проспівати дуже яскраву пісню й посісти високе місце! Так само можна наводити й приклади артистів, що, наприклад, виступали з балетом — і теж не здобули високих місць. Бо річ у даному разі була от у чому: якби в тріо Japanda не було танцюриста в масці панди, вони однаково навряд чи посіли б вище місце — бо заявлена ними як буцімто супероригінальна пісня, з претензійним вокалом та костюмами, насправді виявилася досить банальною й навіть нуднуватою.

І ще камінець у город Руслани: її неодноразові побажання внести до номеру «щось суто українське» особисто мені нагадували вироки радянської критики: «Эта песня — несоветская!» Бо що аж такого суто українського було у виступі того ж таки SunSay — даруйте, я збагнути того не маю снаги. Якщо «суто українське» треба спеціально додавати, то, даруйте, це вийде радянське ВІА «Аріель». Коли артист просто співає — щиро співає те, що йому до вподоби, нікуди те українське не подінеться, а виявиться так або інакше. Бо, коли на те вже пішло, що суто данського в Еммелі де Форест, що суто австрійського в Кончіти Вурст, що суто шведського в Монса Зелмерльова? Руслана запропонувала не менше, ніж «вивіряти алгеброю гармонію»...

Далі про журі дещо згодом, а з нагоди оцього «чогось суто українського» ми переходимо до проблеми, що постала вельми неочікуваним чином, - до співвідношення «ми та Європа». Адже політичний курс на інтеграцію до Європи цілком може розбитися об буденне, повсякденне сприйняття згаданого співвідношення. Протягом обох півфіналів (першого більше, другого менше) члени журі — надто ж Лижичко та Данилко — неодноразово повторювали: для «тут» це гарна пісня, для «там» вона не пасує. Отут виникало дуже дивне відчуття: з ними хотілося погодитися й не погодитися водночас. Погодитися, якщо мати на увазі загальний рівень найкращих пісень міжнародного конкурсу, їхню драйвовість та «откутюрність», а ще той факт, що й справді не кожна пісня годиться для виступу на конкурсі.

А не погодитися через те, що в такий спосіб, свідомо чи ні, Україну протиставляли Європі як щось засадничо інакше, з засадничо іншими, неєвропейськими смаками, вподобаннями та, коли хочете, світосприйняттям.

Тож далі про журі. Його стримана толерантність тривала рівно доти, доки з конкурсною піснею не виступила Вікторія Петрик. Отут журі від неї сухого місця не залишило — попри навіть те, що, коли дивитися об'єктивно, на міжнародному конкурсі пісня Петрик гарантовано опинилася б у фіналі й там посіла б місця десь між п'ятим та п'ятнадцятим. Але, по-перше, в репліках дівчини дуже відчутно лунала зіркова хвороба. А по-друге...

Вікторія Петрик співала пісню шведських авторок. Запитання: то вона тепер скрізь і завжди співатиме їхні пісні? Дует «НеАнгели» (що виступав під назвою NuAngels) узяв пісню Александра Барда — колишнього лідера Army of Lovers, а нині знаного продюсера та соціолога. То відтепер дівчата випустять альбом пісень Барда? Виконуватимуть їх протягом хоча б одного цілого відділення своїх концертів? Адже члени журі неодноразово, навіть підкреслено, наголошували: цей номер зроблено спеціально для конкурсу «Євробачення».

Певна частина учасників прагнули, даруйте, випендритися. У тому розумінні, що проспівати щось «спеціально для Європи», не те, що вони співають зазвичай. Вирахувати, що в Європі «прокотить», і вирахувати найчастіше хибно. Бо Європа, власне, є далеко не одновимірною й далеко не гомогенною. Результати півфіналів засвідчили одну простеньку річ: лідерами, за одним лише винятком, стали ті артисти, що співали у звичному для себе стилі — те й таке, що вони співають завжди.

І хоч члени журі здебільшого пояснювали, що вони мали на увазі, але так і не було чітко артикульовано, чим оце «там» відрізняється від «тут». Тож можна було зрозуміти так, ніби журі заохочувало пускати пил в очі й готувати для «Євробачення» якісь особливі пісні одноразового використання. До того ж, подеколи репліки журі лунали так, ніби Європа — це щось геть окреме, до якого Україна з її пісенними традиціями не має жодного стосунку. Ніби Україна чужа й чужорідна на європейському святі пісні — просто тобі бідна родичка якась.

І тут ми виходимо на ще одну проблему: навіщо, взагалі-то, артисти їдуть на конкурс Євробачення, яку мету вони перед собою ставлять? Чим відрізняються артисти від спортсменів? Передусім от чим: якщо для спортсменів перші місця й рекордні результати на змаганнях є метою, то для артистів мета — збирати зали й продавати записи; перші місця на конкурсах є лише засобом, способом заявити про себе й привернути увагу до своєї творчості. Якщо спортсмени, досягнувши високих результатів, часто-густо після цього залишають спорт, то для артиста «піти непереможеним» - то вельми сумнівний крок. Після перемоги на конкурсі для артиста постає питання: що далі?

2002 року на конкурсі «Євробачення» в Таллінні перемогла представниця Латвії Мері Н. Перемогла з запальною піснею й яскравим виступом. А от відповіді на запитання «що далі?» вона не мала й запропонувати інші яскраві пісні не змогла. Тож, трішечки погрівшись у променях слави, вона так і не здобула популярності навіть у рідній Латвії — а нині, як розповідали латвійці, викладає в дитячій музичній школі.

Зрештою, річ узагалі не в місці. 2007 року в Хельсінкі друге місце посіла Вєрка Сердючка, 2008 року в Белграді таке саме друге місце посіла Ані Лорак. Але якщо виступ Вєрки Сердючки запам'ятався, й ми бачимо його щороку в різних нарізках, продукованих ЄМС, то що й як співала Ані Лорак, сьогодні вже навряд чи хто й пригадає: вокал потужний, виступ натужний.

Місце на конкурсі — це лише шанс й аж ніяк не самоціль. А пісні одноразового використання «спеціально для конкурсу» - це розпис у тому, що використано той шанс, навіть якщо він трапиться, не буде.

І знову про журі. Після виступу SunSay воно не приховувало захвату: кому віддадуть перше місце, було вже очевидно. Так само поводилися й ведучі. Ба більше: у випуску новин, що вийшов в ефір у перерві між конкурсними виступами та підбиттям підсумків, лунали оцінки виступів. Так, SunSay був поза конкуренцією, але, все ж,було б краще, якби й журі, й ведучі, й кореспонденти роздавали цілком заслужені ним компліменти вже після голосування.

Одного разу Костянтин Меладзе порушив звичний регламент, закликавши глядачів підтримати гурт Peaks of Kings ще до його виступу. І це було виправдано: самодіяльний гурт із закарпатського села поміж «грандами»... Так, суто по-людськи хотілося його підтримати, але надто впадала в око суто самодіяльна риса — відсутність почуття міри. До ностальгійної пародії на глем-рок це не дотягувало, як для серйозного виступу все було надто гіпертрофовано — й хрипіння в заспівах, і шаленість у приспіві, й жестикуляція. Й так, емоційно виконані мелодійні пісні на «Євробаченні» мають шанси незалежно від стилю, але... скільки вже разів відроджувалося диско, але щоразу в нових іпостасях, у модернізованому вигляді — бо інакше це виглядало б копією, вторинністю. Оцієї дещиці модернізації бракувало закарпатцям. Усе це, втім, легко було б виправити протягом кількох репетицій, і той факт, що гурт посів сьоме місце за оцінками журі й восьме за оцінками глядачів, дає йому шанси на майбутнє.

Отут і постає головна проблема. Руслана зауважила: мовляв, кажуть, що в Україні немає поп-музики — то от же вона! Усе це так, і, за великим рахунком, усі без винятку пісні, що пролунали в обох півфіналах, у Стокгольмі мали б усі шанси пройти до фіналу. Якісь пісні мали більші шанси, якісь - менші, але мали б усі. От тільки чи отримають ці пісні подальше життя, чи з'являтимуться вони на телеекранах та в радіоефірах? А чи бал, як і раніше, правитиме попса а-ля рюс? От у цьому є дуже великі сумніви. Хоча б через те, що у другому півфіналі лише Аркадій Войтюк співав українською, всі решта — англійською. А наші телерадіоменеджери, нема де правди діти, незрідка підходять до пісень за критеріями російських частівок — як до текстів під акомпанемент, і що невибагливіший, то краще. Знову «тут вам не там»? Але чи в Польщі, Італії, Португалії, Греції так уже всі, мов на підбір, володіють англійською?

І насамкінець. «СТБ проводить конкурс», «Те, що відбувається на СТБ» - маючи на увазі півфінали національного відбору, про «UA: Перший» уже й не згадували. Зрозуміло: фінанси. Через них і до неможливого довгі рекламні паузи. Але, за ідеєю, конкурси «Євробачення» — це мав би бути ексклюзивний продукт новонароджуваного суспільного телебачення, й такі — ексклюзивні — продукти на етапі становлення йому були б ой як потрібні...

...А тим часом, за традицією, розгорівся скандал: стверджують, що в порушення правил конкурсів «Євробачення» пісня SunSay не є новою.

Фото - «Полтавская правда»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3034
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду