Я буду любити тебе нудно

Я буду любити тебе нудно

14 Січня 2016
2398
14 Січня 2016
12:19

Я буду любити тебе нудно

2398
«Тепер я буду любити тебе» — не комедія. Єдиний умовно комедійний, я би сказав — самопародійний момент — коли героїня Сумської оцінює ім’я своєї молодої суперниці — Ольга — як гидотне
Я буду любити тебе нудно
Я буду любити тебе нудно

На моїй пам'яті жодна прем’єра фільму, зробленого в Україні, ще не припадала на 31 грудня. Можна сказати, що стрічці Романа Ширмана «Тепер я буду любити тебе» пощастило: стала первістком у форматі «кіно на Новий рік». У час, коли кінотеатри пропонують глядачам тематичні мультики чи стрічки для сімейного перегляду, найчастіше романтичні комедії, фільму досить просто на рівному місці під шумок зібрати трошки більшу, ніж прогнозувалося, касу. Але глядач ризикує потрапити в пастку. Перше українське кіно на Новий рік виявилося саме таким.

Хоча передноворічні сюжети в новинах обіцяли видовище, яке на виході виглядатиме схрещенням голлівудського родинного фільму та знайомих і популярних в Україні облич. Крім того, всюди в анонсах стрічка «Тепер я буду любити тебе» визначається як комедія. Ще й в офіційному трейлері бачимо вбрану ялинку, що мусить налаштувати на новорічну казку, котра плавно перейде в різдвяну історію.

Остаточно змусила відкинути сумніви й купити квиток інформація про збори: виявляється, за перший вікенд фільм увійшов у топ-десятку, посівши 9-те місцев списку, очолюють який «Зоряні війни. Пробудження сили». Прокатом займається компанія B&H, найбільший дистрибутор кіно в Україні, а, за чутками, домовитися з її керівником Богданом Батрухом ох як непросто. Він не любить ризикувати, тож бере лише «повняки». Маємо результат: збори фільму становлять 542,3 тис. грн.

Формально глядачів ніхто не дурив. Є важковаговик Богдан Бенюк, якого за сюжетом зраджує втомлена від подружнього життя красуня Ольга Сумська. Звісно, в їхніх персонажів є імена. Бенюк грає ресторатора Мішеля, ім’я героїні Сумської ваш автор або недочув у фільмі, або воно там не звучало, хоч у фінальних титрах його вказано. Та яка різниця: все одно рекламна кампанія заточена на тандем Бенюк — Сумська, хоч у фільмі вони вдвох є, здається, лише в одному епізоді. Крім того, в невеличкій ролі Макса знявся перспективний — передусім після «Братів» — Роман Луцький, доволі популярний нині молодий український актор. Але справді непоганий ансамбль зіграв не по тих нотах.

Ні, вийшло не фальшиво. До акторської гри досвідчених та молодих питань немає. Вони грають запропоновані обставини. Проблема в тому, що від самого початку чи то автор сценарію, він же режисер Роман Ширман, чи то продюсери не домовилися з собою та глядачами, яку саме історію розказують і показують.

«Тепер я буду любити тебе» — не комедія. Єдиний умовно комедійний, я би сказав — самопародійний момент — коли героїня Сумської оцінює ім’я своєї молодої суперниці — Ольга — як гидотне. А може, елемент комедії — розбите ліжко і птахи в готельному номері, де ночує Оксана (Крістіна Кисельова). Чи це не відсилка до гічкоківських «Птахів» раптом? Усі дев’яносто хвилин екранного часу ваш автор зосереджено намагався знайти там вишуканий гумор, притаманний стрічкам покійного Ельдара Рязанова — саме його, а не геги з комедій Леоніда Гайдая, побачив після прем’єри відомий кінознавець Сергій Тримбач.  Ба більше: це навіть не мелодрама в тому вигляді, в якому її звик бачити глядач голлівудських стрічок чи європейського фестивального кіно. Боюся помилитися, але, на мою думку, це навіть не драма.

Сюжет обіцяв щось дуже французьке. Оксана свариться з Максом, бо він дізнався — кохана зрадила йому з піаністом. Дівчина серед зими вночі тягне валізу трасою, де її підбирає немолодий Мішель. У того свій клопіт: дружина з ним розлучається, набридло багатство, йде чи то в комуналку, чи то в гуртожиток до грузинського художника. В того, своєю чергою, закохана Оля, сестра Оксани, яка мешкає за стінкою й до якої — правильно — перебирається жити наша героїня. Оля працює на два фронти: відбиває в дружини Мішеля художника і пхає Оксану в ліжко до Мішеля.

Погодьтеся, все це можна було зробити під легкий український водевіль, цілком поживний у свята. Натомість не зрозуміло, для чого там узагалі ялинка, якщо Новий рік ніде й ніяк у сюжеті не обіграно. Гаразд, дія фільму почалася ще 2011 року, але ж напевне слід було подбати, щоби вбрана лісова красуня в кімнаті дівчат хоч якось працювала на сюжет чи атмосферу. Тут ритуальне дерево виглядає декорацією, про яку забули. Й це — лише дрібна деталь на фоні того, що у стрічці, не раз названій романтичною комедією, дія супроводжується сумною, майже трагічною музикою. А посмішки на обличчях героїв з'являються лише раз — у сні Мішеля.

Згоден, Богдан Бенюк вирішив тут поміняти амплуа. Хоча в його фільмографії, крім комедійних, є й драматичні ролі. Мелодраматичних не помічав. Але гра Бенюка в стрічці існує окремо від сюжету, сама по собі. Він живе в кіно, захоплюється процесом, та його робота, як і старання колег, не працюють на результат. Узяти хоча б персонажа, зіграного досвідченим Олегом Примогеновим. Охоронець у чорному, із навушником у вусі, який охороняє гуртожиток чи де там живуть герої, говорить мало, репліки здебільшого французькою, й функція персонажа не зрозуміла — або буде зрозуміла апологетам фестивального кіно. Під фінал стає зрозуміло: історію розповідає Мішель. Гаразд, чому він не пояснив, хто такі ці дивні охоронці, одного з яких, до речі, послав по яйця та сметану, видавши кілька купюр. І таких питань — ледь не по кожному персонажу.

Найтрагічніша роль, виглядає, в Крістіни Кисельової. Її героїня страждає та депресує, й так — до кінця. Навіть повернення до Макса виглядає принесенням себе в жертву. А фінальна сварка, що обіцяє повторення історії по колу — звичним форматом стосунків героїні такого типу з чоловіками. Тут не драма, тут тягне на людську трагедію. Й не одну.

Вже десь на двадцятій хвилині фільму пригадалося пояснення знайомого продюсера, котрий описав головну проблему нового українського кіно: там ніхто не сміється. Незалежно від декларованого жанру. До загального смутку «Тепер я буду любити тебе» ще й грішить відсутністю динаміки в діалогах та сюжетному перебігу, хоча окремі фрази все ж запам’ятовуються. Та навряд чи кіно знімалося заради репліки Богдана Бенюка: «Закохався в родимку, а жити довелося з усією жінкою». Хоча, до честі творців, що тут не ріже вухо, то це українська мова: рідкісний випадок природного, не натягнутого звучання, без літературщини й філологічного дистиляту.

Попри сказане вище, не лише на сторінці фільму в фейсбуку, але й незалежно від неї, на просторах цієї соціальної мережі, відгуки глядачів переважно схвальні. Отже, вони йшли не на комедію, а побачити наших акторів на великому екрані незалежно від жанру. Й нудно було не всім. Або було, та не хочуть говорити. Все ж таки вітчизняний фільм — бажаний гість. Є ще одна версія: люди, котрі не нудьгували, просто не часто ходять у кіно. На романтичні комедії. Справжні.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2398
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду