Черговий випуск «Українських сенсацій», котрі прописалися на «1+1» по суботах о 20:15, називався «П'ята колона Кремля». Уже з назви було зрозуміло, кого викриватимуть цього разу. А та обставина, що програма різко перейшла з сюжету про «УКРОП» і особисто Геннадія Корбана, яким завершився суботній праймовий «ТСН», мимоволі підводила до висновку: Корбан - не агент Кремля, і його діяльність протиставляється злочинам «режиму Януковича».

Визначення перших осіб «Опозиційного блоку» як (без лапок) агентів Путіна та провідників його політики всередині України конфліктує з терміном «режим Януковича», котрий є докорінно неправильним. А часте його повторення вже сформувало в частини українського - і не лише українського, - суспільства думку про здатність Януковича створити власний режим та формувати власний порядок денний.

Насправді той, кого позбавили звання Президента України, не був здатен створити нічого, навіть не мав здібностей артикулювати власні думки. Між іншим, у згаданих тут «Українських сенсаціях» це прозвучало прямо: вісім років тому Януковича в кріслі лідера «Партії регіонів» мав змінити ідеологічно мотивований Євген Кушнарьов, людина з досвідом реальної політики, в тому числі - вуличної, чудовий оратор та, будемо чесними, людина з помітною харизмою. Глядачам укотре нагадали, що Кушнарьова «зачистили» не без участі начальника його особистої охорони, але то вже зовсім інша історія.

Важливо інше: Віктор Янукович ще від 2004 року, коли пішов на президентські вибори, виглядав маріонеткою Путіна й не особливо приховував це. Згадайте знамените відео з цукеркою, яку Путін не хотів брати з рук свого неофіційного ставленика. Оклигавши не без допомоги Віктора Ющенка після нищівної поразки, він надалі не приховував своєї проросійської орієнтації. Почасти це подобалося жителям Донбасу, ядерному електорату Баті. Проте трагічні для України події останнього часу яскраво й красномовно доводять: людина, котра артикулює проросійські погляди за межами Російської Федерації, апріорі не може вважатися самостійним гравцем на будь-якому полі.

Таким чином, Янукович до останнього був маріонеткою Путіна. Ну а маріонетка не спроможна створити власний режим та вести власну політику. Їй просто дають на відкуп певну територію, не лізуть в оборудки, котрі не стосуються зміцнення політичного та культурного впливу на певну державу, й оточують своїми «смотрящими». Тому Батя був просто російським рупором, до того ж - найбездарнішим із усіх, кого можна було залучити. Віктор Медведчук набагато талановитіший у деяких речах, проте його не сприймають навіть «донецькі». Воліючи робити ставку на поганенького, зате свого.

Розповідь про авангард п'ятої колони Кремля вирішено через колоду карт, у якій кожен наступний персонаж - король, дама, валет чи «шістка» певної масті. Але, як на мене, цей драматургічний прийом або не спрацював зовсім, або спрацював не так, як було задумано. Бо персоналії, про які йдеться, в масі своїй репрезентують сіру масу й виглядають безбарвно. Крикливий популіст Олег Ляшко все одно набагато цікавіше виглядає на фоні згаданих і показаних у програмі Олександра Вілкула, Юрія Бойка, Михайла Папієва чи Бориса Колесникова. Мабуть, тому корабель особисто Ляшка не йде на дно - електорату цікавіше на нього дивитися, хай він такий самий порожній всередині й не менше нагрішив.

Аналогію з так званою українською елітою зразка 1970-1980-х років зрозуміють лиш ті, хто згадані часи застав. Що треба зробити, яких драматургічних зусиль докласти, аби розповідь про Володимира Щербицького, керманича Української РСР, справді захопила глядача, навіть на рівні жовтизни та формату світських хронік? Не дивно, що сьогодні українці, народжені в СРСР, згадають склад Політбюро ЦК КПРС швидше, ніж ЦК КПУ. Сірого та слухняного Щербицького поставили з Кремля на заміну теж не ідеального, але бодай живого Петра Шелеста. Не дивно, що підлеглі Щербицького, котрим доручили керувати нашою радянською республікою, розчинилися в його власній сірості. Так само не дивно, що наприкінці 1980-х кермо отримав Леонід Кравчук - чи не єдиний із тодішнього ЦК, хто не боявся публічності та не ховався від телекамер і людей. Говорив часто протилежні за змістом речі, але - говорив, брав відповідальність, визнавав поразки, міг виглядати розгубленим, зате простягав руку першим. Відчувається ідеологічний гарт.

Парад учорашніх регіоналів у суботньому ефірі каналу з багатомільйонною аудиторією пройшов із огляду на цю обставину здебільшого вхолосту. Чим Вілкул відрізняється від Бойка, а Бойко - від Папієва? Хіба зовнішністю. Всі ці та інші згадані персонажі не мали й далі не мають чітко вираженої ідеологічної мотивації займатися політикою чи вести якусь боротьбу. Чистий бізнес на політиці - сірий та ніякий із погляду інтересу глядачів до харизматичних хоч героїв, хоч антигероїв. Бо, як зазначалося вище, «проросійський» автоматично означає «не самостійний». Через те глядачі, котрі «Партію регіонів» і все, що з нею пов'язане, ненавиділи, лишилися при своєму та не почули жодної сенсації. Розчаровані ж у регіоналах не обурювалися фактам розкрадань на мільярди, причому не завжди гривень, бо, на жаль, мають повне право сказати: «А ці, нинішні, не так само крадуть? Так само, просто «Українські сенсації» про це ще не розказали».

Очевидно, автори проекту розуміли, що показують громадянам безбарвних нецікавих злодіїв, котрі підспівували своєму недолугому та від усвідомлення цього - жорстокому лідеру Януковичу й були варті його. Тому «вишеньки» приготували на десерт. Ними стали Наталя Королевська, Нестор Шуфрич, Михайло Добкін. Перша із загальної сірої маси мужчин із «скучными лицами» виділяється привабливою зовнішністю. Другий нічим новим, крім дружби з кумом Путіна і бійками, досі не запам'ятався.

Натомість Добкін, судячи з показаного відео, - кримінальний злочинець, якому начебто легко можна висунути звинувачення відразу за кількома статтями чинного Кримінального кодексу. Чому цього не зроблено, «Українські сенсації» могли б при бажанні розказати й показати окремо. Згадавши заразом і не менш одіозного Геннадія Кернеса. Принаймні, про їхні «подвиги» цікавіше слухати, а ідентифікувати їх простіше, ніж Олександра Вілкула. Хоч із бородою той, хоч без - він та інші персонажі нецікаві навіть своїми злочинними оборудками. Без вогника цього разу робили «Українські сенсації», ніби відбували трудову повинність...