“А як же той красунчик – блакитноокий Антоша Мухарський?” – заінтригувалася щойно почутим дівчина і замріялася, чекаючи на початок, бо знала, що новий телесезон може принести щось доволі цікавеньке.

Поки, підперши долонею щоку, мріяла, несподівано почали зринати думки. Згадалася розмова із актрисою N (її прізвище чомусь вилетіло з голови, як і свіжі ідеї з вітчизняного телеефіру), яка істерично кричала, намагаючись доказати нетямущій Зіні, що чим гірше телепродукцію показує TV, тим краще. “Парадоксальне мислення мають часом ці імпульсивні актриси” – думала Зіна і кліпала очима. “Збагни! – не вгамовувалася співбесідниця – Ніхто лайно за чисту монету не сприйме! Це породить лише нестерпну відразу, і TV втратить свій вплив на людину” ... Утопія! Підалькіна теж, може, була б такої думки, якби не приклад її бабці. Ледь з глузду не з’їхала дівчина, коли побачила, що мудра бабця (а дівчина з дитинства уважно прислухалася до порад її), сміючись, до сліз втішається пласкими жартами Петросяна. Щиро радіє, бідолашна, тій брутальності, від якої ще років десять тому застерігала свою онуку, бажаючи малій щастя та розуму. “Що не кажи, а пудрити мізки TV таки вміє. - ледь не конаючи від смутку, дивилася на бабусю тоді Підалькіна - Повільна та цілеспрямована заміна “живих” ідеалів на паперові цінності... І кінця краю цьому немає” ... Бабцю свою дівчина до нестями любила, жарти Петросяна ненавиділа, а внутрішній конфлікт та незадоволеність росли... Не дивно! Бо ж таких наївних, одурених та ошуканих громадян, як її бабця, Україна має мільйони.

НА СТОРОЖІ ТРАДИЦІЇ

Те, що побачила Підалькіна перевершило усі її дівочі сподівання... Натомість живого і привабливого обличчя Мухарського в екрані була анімація. Ще й яка! Хоча на розум Зіна щодо оцінки її якостей була небагата, та відрізнити “дєдку від рєпкі” ніби-то могла. Дешева, двомірна, до нудоти банальна калька колишнього “Бадьорого ранку”. Спрощена (куди вже далі спрощувати і без того просту передачу із Мухарським?!), жалюгідна на вигляд, із заяложеними жартами та допотопними ходами...

В екрані, натомість блакитних очей Антона, з’явилася намальована чашка - це і є “ведуча” Наталка Чайна (оце то вже й знаменна знахідка!), гостями її були дві ложки – це ніби-то російські співачки сестри Груша та Клуша Ложкіни... І дивувалася отому убогому “гумору” Зіна. “Ні!.. Таки втнули кумедію ці інтерівці! - щоб не збожеволіти від “сміху”, вирішила зайнятися аналізом “Бадьорого ранку” Підалькіна – Довели світові, що в банальності вони таки мастаки”... Замінили живого Мухарського на анімаційну Чайну і все, думають, що Америку відкрили… Так той хлопак Антон хоча б із вітчизняними зірками спілкувався та про “наших” розповідав, а тут Чайна… Одне слово, бозна що верзе!

Дивитися ту анімаційну муру, яка чергувалася із кліпами третьосортних російських виконавців, охоти не було. Хоча... за сценарієм намальовані “учасники” розходилися у жартах, сміялися, як порожні жорна... Навіть дзвоник у студії від такого ж анімаційного глядача пролунав… Усе, як у “живих” виконавців та ведучих. Дотепники, трясця їхній мамі! І раптом… Прийшов до дівчини несподіваний інсайт. "Інтерівці ж, як отой англієць Гордон Крег, вирішили замінити живу людину на ляльку... Як і він, оголосили війну живому акторові! – глузливо примружила око – Теж мені велике діло! Отій, народженій чиєюсь хворобливою уявою Чайній Наталі ніхто не закине (хіба що божевільний), що їй бракує імпровізації та розуму... Зробить ота намальована “дура” усе, що схоче автор... Будь-які фантазії та думки реалізує”... Тільки були б останні...

Бо, сказати правду, здалося дівчині, що добра цього автори нової версії “Бадьорого ранку” – мають таки обмаль. Натомість того, щоб зробити оригінальну й свіжу річ, яка б перевершила “одноманітність” програми із Антоном Мухарським (які ж іще можуть бути причини для зміни стилістики тої самої передачі?), вони вирішили, що кращим буде (як і хотілося актрисі N) опаскудити глядачеві ранок остаточно. Щоб, українці, вже зрання відчули, як все їм тут смертельно остобісіло.

Хоча... Коли добре подумати… Це і є тим, що зветься телевізійною традицією - відсутність живих ідей, муміфікація форматів, клонування їх зовнішньої форми. Одне слово, гнітюча обстановочка! Норма TV-продукту - наплести сім мішків вовни будь-якої якості (навіть якщо й клепки в голові для цього не маєш) й збити на цьому трохи грошви... Наївний, зашорений у поточних проблемах, глядач, однаково ніякого біса не зрозуміє, звикне до всього. “І це неоспорений факт!” - Зіна відчувала, з душі верне, коли йдеться про отаку “творчість”...

ДРУГИЙ ІНСАЙТ

Хоча... “Якщо той інтерівський “експеримент” по оновленню “Бадьорого ранку” триватиме, – зринула шалена думка – то Чайну (як Мухарського на безглуздих анімаційних героїв) наступного сезону мусять просто замінити на кольорову пляму” . І втішатиметься глядач, не напружуючись й медитуючи, ні чимось іншим, а одноманітними кольорами і звуками. “Чом би, дідька лисого, й ні?! Помалу... потроху... І звикне... – із жахом виснувала Зіна, бо вряди годи добре пам’ятала не такі далекі часи, коли нікому б на думку не спало, що “петросяни” переливатимуть з пустого в порожнє на усю колишню “широкую страну родную” “сортирні” жарти, а публіка буде шаліти від задоволення...

З такою ж “творчістю” тільки пильнуй, відірвешся від життя – пиши пропало – затягне й доконає тебе “нова” реальність TV …