«Детектор медіа» продовжує серію публікацій з Одеського міжнародного кінофестивалю. Наш журналіст фокусується на стрічках, якими дистрибутори цікавляться для кінопрокату в Україні.

Гості ОМКФ оцінили стрічки двох українських кінодокументалістів - Івана Кравчишина та Остапа Костюка. Перший цього разу зняв ігрову комедію «Політ золотої мушки», а його молодий колега - документальну історію з полонин «Жива ватра». Вдумливий глядач побачить у цих фільмах тяжку ношу, яку випало нести героям фільмів. Водночас обидві картини є глибшими за проблематикою й відзначаються операторською роботою. А це просто подарунок і, як формулює сільський лікар із «Мушки», «отвір мистецтва».

«Політ золотої мушки» (реж. Іван Кравчишин)

Ігрову комедію Івана Кравчишина створено на основі збірки «Бурачковицькі хроніки» Богдана Волошина (новели «Гранда» і «Полонез Швідерського»). Втім, екранізацією цю кінороботу назвати тяжко, це радше власна історія Івана Кравчишина, на яку його надихнула галерея персонажів села Бурачковичі. (Для довідки: назву цього населеного пункту шукайте на австрійській карті, де Бурачковичі «позначені маленьким хрестиком, правда, не як населений пункт, а як місце, де в 1914 році австрійці при форсуванні річки Стиранки втопили три вгодованих першерони зі збруєю та вершниками».)

Про синопсис «Мушки» найкраще сказав Іван Кравчишин, який перед початком кіносеансу попередив: «Тільки не шукайте в цьому фільмі сюжетної канви, її тут немає». Цементує кінокартину історія дівчинки-поетки з чоловічим іменем Микола (роль виконує Софія Кравчишин) про бика, яку вона розказує тричі, зосереджуючись на трьох умовних періодах життя селян.

Зіткано ці оповіді з повсякдення героїв стрічки, у якому є місце і праці, й любовним пригодам. Роботи не бракує: хтось прокладає тунель метро в напрямку Відня та Києва, хтось веде пошуки закопаних у саду слоїків з горілкою, комусь час грати весілля, а комусь - ховати дзідзя.

Засобами колоритності в Івана Кравчишина виступають предмети повсякденного вжитку селян, їхня жива мова, етнічне вбрання й обряди, гумор, музика, наївні краєвиди, місцями кислотні кольори, автівки ще довоєнних часів та часом гротеск, притаманний стилістиці Кустуріци. Крім цього проситься ще одна паралель: образ головного героя перегукується з іміджем модного музики Євгена Гудзя з Gogol Bordello - і вусами, і нетверезістю. А глядачі, коли ділилися з режисером враженнями від перегляду, назвали стрічку «Карпатською Амелі», адже її героїнею виступає мрійлива дівчинка Микола.

Втім, не можна сказати, що Іван Кравчишин одверто намагався наслідувати чи балканські «унца-унца», чи делікатеси з французького кінематографа. «Політ золотої мушки» - насамперед дуже смішна й трохи філософська стрічка. Це така собі чарівна шпарина в загородженому бетоном місті, в яку діти бачать небо блакитним, а дорослі - чорним.

Покази «Польоту золотої мушки» на початку квітня стартували в Західній Україні. А в ширший кінопрокат фільм має вийти всередині осені.

Бюджет картини склав 16 мільйонів гривень. Половину цієї суми було надано Державним агентством України з питань кіно, решту - «ціла низка інвесторів: хто послугами, хто грошима».

Кого зацікавить фільм? Найширшу аудиторію, адже еротичні пригоди подано тактовно.

Хто під час кіносеансу плакатиме? Ті, хто плаче від сміху. На ОМКФ глядачі реготали до стогону, тож часом у говірку селян доводилося вчитуватися з англійських субтитрів.

Художні та інші особливості. Стрічка є наближеною до народу, однак не позбавленою вишуканості. Галичина у фільмі постає як край, де «сучасна цивілізація не до кінця зробила свої "євроремонти"».

Що може запозичити українська кіноіндустрія? Автор-кінодокументаліст залучив до зйомок непрофесійних акторів та зумів зберегти призабуту вже українськими авторами ігрового кіно живу мову українців.

Права на території України: «Трембіта-кіно».

«Жива ватра» (реж. Остап Костюк)

Документальна стрічка «Жива ватра», на перший погляд, стосується умов роботи вівчарів. Відкриваючи «сезон» на полонині, вони запалюють вогонь, який не має згаснути. Однак цей ритуал можна вважати символічним не тільки для їхнього ремесла, яке дивом зберігається в сучасному світі. Ватра - це те ж, що для одеситів маяк, на який орієнтуються й місцеві моряки, і подорожні в напрямку «Порто-Франко».

Кілька років, починаючи з 2009-го, польсько-українська знімальна група за будь-яких погодних умов вивчала тонкощі вівчарства. Знімали на Гуцульщині - у Верховині, у Косівському районі. Метою проекту було збагнути тонкощі культури гуцулів, зафіксувати премудрості пастухів. Ці невідомі містянам істини запам'ятовуються глядачам. До того ж, авторам вдалося створити художньо довершені полотна з довколишніх природних та акустичних пейзажів.

У кінопрокат «Жива ватра» має вийти восени.

Кого зацікавить фільм? Насамперед, це стрічка про чоловіків та про їхні риси характеру.

Хто під час кіносеансу плакатиме? Класичні туристи, шкодуючи що проспали всі ці ранки на полонині й витратили гроші на претензійні курорти. Стрічка змусить сумніватися у собі самовпевнених українців, які вважають, що знають про свою культуру все.

Художні та інші особливості. Фільм про життя вівчарів знято не за методом спостереження, а за методом тривалої співпраці з ними.

Що може запозичити українська кіноіндустрія? Автор кінокартини зумів у народознавчій, на перший погляд, темі, прочитати речі, які принесли йому визнання журі міжнародної програми фестивалю документального кіно Hot Docs.

Права на території України: «Магіка фільм».

Кадри зі стрічок - із сайту ОМКФ