Дівчина відчувала, що стрілки на годиннику її життя крутяться до біса швидко, тому охоти не мала до всіляких дурниць...

Хилило на сон, бо була вже 23.35, і забирали позіхи. Це був один із тих остогидлих серпневих вечорів, коли за темним вікном натомість зірок лив дощ, а у душі нестерпно шкребли кицьки. “Страх як неприємно... – подумала Підалькіна, втупившись у програму, і розуміючи, що до “Контролера” на ТРК „Ера” лишилося десять хвилин - Часом телеефір просто діє на нерви”. Пізня година непокоїла, а разом з тим й інтригувала Зіну. Бо знала, що коли над країною снує Морфій і заколисує громадян до солодких снів, до ефіру ТV може несподівано потрапити щось цікавеньке, на кшталт зниклої з телепростору “Останньої барикади”...

00.00– ЧАС ВІДЬОМ ТА ІНШОЇ ПОТОРОЧІ, “КОНТРОЛЕРІВ” ТА ПОПЕЛЮШОК

Нарешті... Заставка в стилі радянських: знак якості, плакат із червоноармійцем, що вказує пальцем у лиця глядачів і усім своїм виглядом питає їх “ТИ?..” і текст Президента: “...Влада зобов’язана відкритися, піти на зустріч суспільству. Треба ввести нові технології прозорості, щоби суспільство могло контролювати владу”... Далі в екрані село-не село, якесь богом забуте провінційне містечко на Житомирщині Коростишів. Дороги не ремонтовані, приватні будиночки не дивують райським багатством, дитячі майданчики відсутні, і тому діти бавляться біля сміття. На вулицях брудні калюжі, у яких за класикою мусять копирсатися свині, та розкиданий усюди граніт. Одне слово - гнітюча обстановочка.

“Куди витрачається місцевий бюджет у 2 млн. гривень?” - звучить запитання в кадрі і ведучі, які майже не з’являються в екрані, звертаються до перехожих: “Чи знаєте ви свого мера?” Ні. “Кучму так, Жириновського… Мера – ні” – бовкнуло зненацька якесь дитинча. “Отакої – посміхнулась Підалькіна. А “Контролер” тим часом зібрав свої манатки та до мера у кабінет із запитаннями: “Як життя-буття? Чом не знає ніхто”?.. Чистісіньке тобі журналістське розслідування!

А мер - чарівна жіночка Ліна Казмірська. Ну чистий тобі ангел! Почала розводитись, журналістам-контролерам мізки пудрити: які задачі вирішує, як пенсіонерам допомагає, як ремонти безкоштовні робить, дрова привозить, як соціально знедоленими піклується тощо. А камера “Контролера” не спить, контрастами екран заповнює. Знай собі показує тих же пенсіонерів нещасних, які без води і без допомоги сидять та тільки те й роблять, що бідкаються на неуважну і “чужу” до їхньої особи владу. “Дороги паскудні... Свєт навіть у хатах з перебоями. В глупу ніч і перехожий і автомобіль можуть до ями втрапити. Баня не робить, наркоманів привітно стрічає. Перуть усі і миються у брудній річці, що схожа на болото. Колодязі повисихали, води ж не дають достатньо. Хліб з Києва три гривні двадцять копійок... А де ж їх узяти?Куди влада дивиться? Коростишів гранітна державна Мекка, а на граніті рожевому та іншому ой які великі гроші хтось заробляє! І де ж вони є?” Жаліються коростишівці, руками розводять, в екран поглядають. А “Контролер” не вгамовується, оперативно фіксує. Та так це несподівано робить, що не встигають продавщиці на базарі спекуляцію від ока його приховати, трьохгривневі цінники з хліба познімати.

Ось так - в “Контролері” все просто та сердито. Усі в Коростишеві щиро та приязно відповідають на запитання... Лише черговий лікар у місцевій лікарні відмовився та міліціонер - поважний, куди твоє діло. Суворо спитав у “Контролерів”: “Що за передача? Чом не знаю? Назву скажіть, начальника повідомлю”. І здивувало Зіну, що стали грати журналісти в міліцейські ігри, не схотіли на контакт із міліціонером іти, назву передачі приховали. “А як же “технології прозорості”? Відкритість гласу народу та його контролю? - зринула думка – Слід мінятися не тільки у подачі теми, а і у власних стосунках із владою. Не грати в її ігри, а пропонувати свої, цікавіші… Й запитання до того ж не мляво, а гостріше ставити”... Хоча... “Контролер”, ніде правди діти, імпонував Підалькіній.

НОВИЙ ОБРАЗ

Тему було викладено просто і ясно. Без сентиментів, пафосу, вульгарного моралізаторства. Усе є – і ритм, і поезія, і контрасти захоплюючі. І ніяких тобі остогидлих висновків - все в екрані, саме за себе промовляє.

І кінець кінцем титри: “...Для більшості влада – це мер, головний райадміністратор, начальник відділу соц.забезпечення... Слід створити новий образ влади на місцях”... І підпис “Партія “Трудова Україна”...



Втелепала Зіна, що за “Контролером” ця партія стоїть... “Коли добре подумати – тут же мовила – то нічого мерзенного в цьому немає. За кожним телепродуктом хтось стоїть. Такі тепер часи. І краще, коли Той свої, українські інтереси захищає, якісний продукт створює. Не порнографічну політичну агітку, де фальш з усіх куточків пре, а соціально необхідну глядачеві передачу. Зрозуміло, що кут зору “Контролера” “Трудовою Україною” обмежений, але у суспільстві злодюг і без того аж кишить. Було б непогано, якби опоненти “Трудової України” створили щось полемічне, не гірше за якістю і теж українське... Тоді б і до творчого буму українське телебачення, може, дійшло б”. Так мріяла дівчина, бо щиро мовити, до сказу довели її усі “закуплені” і “перекуплені” російські програми, які стовбичать рядами у телепрограмі – хоч би що: “От вже й моду узяли, дідько б їх вхопив!” Шкодувала лише, що одна з кращих, вітчизняних передач TV йде у той час, коли хіба що відьми збираються на Шабаш і Попелюшки тікають від принців, а потенційні глядачі бачать чарівні сни.

І вихід бачила Підалькіна з цього поки що один: мусить і глядач, прилучатися до нічного життя, щоб “куштувати українське”, бо часом воно того варте. Було б лише здоров”я для цього у збіднілої нації.