Нагадуємо, що думки, які висловлюються під час цієї дискусії, належать виключно їх авторам і можуть не співпадати з позицією «Детектор медіа».









Війна у Персидській затоці завершилась. Переможні реляції вищого військового командування США та владоможців Білого Дому про “вікторію” “малою кров’ю” над диктаторським режимом Саддама Хусейна завдяки глобальним мас-медіа облетіли увесь світ. Але чи насправді американці перемогли у цій війні? Чи вдалось їм завоювати довіру населення Іраку? В кінці кінців, хто переміг у асиметричній війні двох інформаційних систем: США чи медіа арабського світу? Пошуку відповідей на ці складні і контроверсійні запитання присвячена нижче наведена стаття.

Напередодні війни американські та британські політики через глобальні мас-медіа “обробляли” громадську світу світової спільноти. Незважаючи на те, що американці так і не спромоглися отримати дипломатичну індульгенцію у Раді Безпеки і, відповідно, благословлення на новий “хрестовий похід” проти міжнародного тероризму, війна в Іраку почалась. В акурат вибуху операції “Шок і трепет” соціологічні опитування, проведені CNN і TIME, засвідчили, що більше 60% американців підримують військове розв’язання іракського питання. Американців та британців майже переконали, що Ірак володіє хімічною та бактеріологічною зброєю і, таким чином, є безпосередньою загрозою світовій безпеці. Політика “справедливої і превентивної війни” знайшла своє логічне продовження.

Симптоматично, що за декілька днів до початку війни по європейських телеканалах прокрутили документальний фільм виробництва BBC про авторитарний режим Саддама Хусейна. Серед гріхів іракського диктатора згадали його репресивні заходи щодо курдів, а також винищення підконтрольними йому каральними органами всіх комуністів аж до третього покоління. Характерно, що не забули згадати про таку деталь біографії Хусейна, як колекціонування книг про Сталіна. Таким чином, громадській думці населенню пострадянських країн нав’язувався стереотипний імідж диктатора, який чітко асоціювався з кривавим правлінням Йосифа Вісаріновича.

Ірак виграє війну. Інформаційну



Можна з впевненістю стверджувати, що на початковому етапі війни Ірак вигравав війну. Як на воєнному, так і на інформаційному фронті. Запорукою цього став горезвісний асиметричний арсенал, задіяний режимом Саддама Хусейна.

В той час, як Пентагон і підконтрольні йому американські мас-медіа вели де-факто відверту пропаганду і дезінформацію про свої воєнні успіхи та поразки і здачу у полон іракських військових, державне телебачення Іраку об’єктивно і незаангажовано інформувало іракську і світову громадськість про хід воєнних дій в Іраку.

Сталось так, що словам Мухамеда Саїда Аль-Сахафа більше довіряли, ніж ньюзкавериджам та телерепортажам CNN. Цьому сприяла й продумана інформаційна політика іракського режиму, який заохочував доступ до подій в Іраку арабських телеканалів на кшталт Abu Dhabi чи Al-Jazeera.

Згодом іракський уряд перейшов до наступальної стратегії, яка полягала у поступовому збільшенні кількості дезінформації про ситуацію в Іраку. У журналістиці цей феномен відомий як “пропагандистські ін’єкції”: після об’єктивного і неупередженого інформування слідує латентна пропаганда, перекручування фактів та дезінформація.

Асиметрична інформаційна війна принесла більше дивідендів на початковому етапі саме іракцям, оскільки, відповідно, до парадоксу “інформаційно сильне суспільство- інформаційно слабке суспільство” США були більш вразливими для арабських медіа.





Арабські ЗМІ і американські медіа



Перший і категоричний висновок, який дала операція “Шок і трепет” в Іраку – це втрата інформаційної монополії Пентагону на висвітлення військових дій. З іншого боку, це болісне відчуття втраченого status quo американське військове відомство компенсувало на смерті журналістів, чиї об’єктивні та збалансовані телерепортажі стали болісним ляпасом по інформаційній гегемонії Вашингтону.

В той час як на американському телебаченні війну в Іраку маскували під “Операція “Іракська свобода”, арабські та мусульманські медіа називали її “інвазією”. А одіозна катарська телекомпанія Al-Jazeera прямим текстом охрестила американців «агресорами». Що, до речі, дало підставу трактувати на Заході вищезгадану арабську телекомпанію «п’ятою колоною».

Очевидно, що як в американських, так і в арабських мас-медіа спрацьовував «інстинкт самоідентифікації» себе зі своєю цивілізацією (західною чи мусульманською). Журналістська «самоцензура» відіграла значну роль у заангажованому кавериджі іракських подій. Як зазначає іспанська газета „El Mundo” у матеріалі „Народження патріотичного журналізму” : “британські та американські медіа-працівники діють коректно (politically correct) у теперішніх умовах війни в Іраку, оскільки вони просто змушені подавати інформаційний продукт, виходячи з національних інтересів США та Великобританії. Таким чином, замовчуються втрати серед американських і британських військових.

Медіа у цій війні стали заручниками двох конфронтуючих таборів – авторитарного режиму Саддама Хусейна і Пентагону. Британські журналісти авторитетної газети “The Guardian” у статті “Медіа є зброєю війни” досить точно окреслили коло тих міжнародних видань, які стали де-факто адвокатами США і їх союзників у Іраку – The New York Times, The Daily Telegraph, Washington Post. Саме ці газети подавали матеріали, які віддзеркалювали офіційну точку зору їхніх держав та військових міністерств. Статті необ’єктивні, заангажовані, які висвітлювали лише один-два ракурси війни в Іраку.

На американському телебаченні, сторінках журналів та газет глядачі і читачі не побачать трупів американських піхотинців чи закривавлених арабських жителів. Так, є певні норми редакційних етичних кодексів, які сповідують авторитетні американські медіа, однак вони часто перехрещуються з односторонністю та необ’єктивністю. Крім того, як зазначав ще у 1997 році Тарас Процюк, західні медіа переважно роблять основний акцент на натуралістичність війни.

За одностороннє висвітлення війни в Іраку турецькі студенти і професори навіть підпалили корпункт СNN у Туреччині. У всьому арабському і мусульманському світі, за словами журналістів “TIME”, ставляться надзвичайно критично і скептично до західних медіа. Пересічні араби зазначають, що матеріали CNN є надзвичайно нудні. “Здається, що вони ніколи не говорять із справжніми людьми, а тільки експертами. Арабські телеканали показують вам справжніх людей і як війна впливає на них”.

“Ми дивились Першу війну в Первидській затоці (“Буря у пустелі” – авт.) крізь очі Пітера Арнета, - говорить Набіль Ель-Шаріф, головний редактор йорданської газети “Ад-Дустур”. Тепер ми дивимось на війну арабськими очима”.

Як зазначає Джеймс Понєвозік у статті “Війна на телебаченні з обох сторін” у журналі “TIME”, і арабські, і західні медіа керувались тим самим імперативом – насититити інформаційний голод на “людський інтерес”. Хоча підходи до задоволення інформаційних запитів в них діаметрально різнились.

За словами Ісана Муза, професора медіа-студій у університеті Ярмук у Йорданії, арабські телеканали знають, що графічні образи звернені до серцевинної свідомості їхніх глядачів. “Для арабської аудиторії візуальна інформація є дефінітивний імідж війни”.

Разом з тим, як зазначає Моуза Кеймані, головний редактор йорданської газети “Аль-Урдон”, „арабські телеканали не наважуються сказати, що Ірак програє війну”. Хоча цікавою деталлю є те, що, за словами Абдулла Шлейфера, професора телевізійної журналістики у Каїрі, “кавериджи” Al-Jazeera стали більш збалансованими і безпристрасними у порівнянні з періодом після подій 11 вересня 2001 року, коли вона зобразила Осаму бін Ладена як благородного захисника арабської справи.

В той же час, Al-Jazeera, як і Abu Dhabi TV , Al Arabia та інші арабські телестанції не соромились показувати на весь світ численні жертви серед цивільного населення Іраку, акцентуючи найбільше уваги на закривавлених і скалічених дітях і жінках. Крім того, AL-Jazeera, як і державне телебачення Іраку, показали на весь світ полонених американців, чим, за словами речників Пентагону, порушили норми Женевської конвенції, в яких зазначається: „в’язні війни повинні бути в усі часи захищені від образ і громадської допитливості” . За “агресивний каверидж” військ коаліції та систематичний показ поранених і вбитих іракських цивільних громадян американські хакери зламали web-site AL-Jazeera, а фінансово-інвестиційні структури на кшталт NASDAQ і Нью-Йоркської Фондової Біржі вигнали її репортерів. Як зазначає Сіліман, колишній юрист військово-повітряних сил США, „коли ви маєте справу з цими приквартированими з військами коаліції журналістами, ви повинні бути здивовані, як сильно уряд США повинен контролювати їх”.

В той же час, ніхто не піддає критиці дії американських медіа, які також демонстрували громадськості іракських військовополонених. Особливо це було помітно під час перегляду програми NBC Nightly News чи листаючи сторінки журналу TIME або LIFE.

Як зазначають арабські коментатори, інформаційні матеріали арабських телеканалів не без прогалин, але вони також бачать упередженість та заангажованість у західних медіа, які спираються на вказівки Держдепу. В цьому плані також треба згадати припіднесені образи американських військових з яскравими слоганами “America’s bravest” , які транслювались MSNBC, CNN і NBC.



ЗМІ і громадська думка у поствоєнний період



Джо Кляйн, провідний американський коментатор і аналітик, зазначає, що висвітлення цієї війни є настільки близьке до правди, як reality TV до реального життя. “У ці моменти медіа варто бути надзвичайно подразливими – шокуючими нас, трясучи нас, переконуючи, що ми є настільки неспокійними і незатишними на своїх комфортабельних диванах”.

За словами Джо Кляйна, для американського Президента Джорджа Буша, показового взірця сучасної генерації американської нації, ця війна є лише своєрідним міні-серіалом. “Афганістан, Косово, “Буря у пустелі” – всі ці війни були відео-іграми, які розігрувались за допомогою спецефектів на телевізійному екрані”.

Разом з тим, за словами декількох американських командирів, операція “Шок і трепет” була, за їхнім влучним висловом, не “video-gamed”, а реальна й жорстока за своїм висвітленням.

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ПРОТИ ЖУРНАЛІСТІВ



За даними Міжнародного Інституту Преси, під час операції „Шок і трепіт”, журналістський мартиролог поповнився 14 журналістами, в той час як у 1991 році жоден з медіа-працівників не загинув. А міжнародна правозахисна організація „Репортери без кордонів” піддала остракізму міністерство оборони США за недостатнє розслідування загибелі журналістів.

Найгіршим є те, що куля на війні вибирає найкращих представників журналістського цеху. Двома ракетами, випущеними по корпункту Al-Jazeera, американське командування де-факто помстилось арабським журналістам за те, що вони їх називали „окупантами і агресорами”. Крім того, багато західних журналістів (Брайан Уелскі, Пітер Арнет, Джеральдо Рів’єру) було звільнено з медіа за некоректне висвітлення іракської війни. Відомий американський журналіст, який запам’ятався глядачам своїм висвітленням подій 1991 року, Пітер Арнет влучно окреслив ті емоції, які пережили звільнені журналісти: „Я ще досі перебуваю у стані шоку і трепету через своє звільнення”.

Як не без іронії зазначає російське видання „Коммерсант”, якщо американці будуть і надалі відстрілювати журналістів, які користуються імунітетом під час воєнних дій, то командування коалаційних військ може робити переможні реляції про вікторію у будь-якій війні. Як зазначав свого часу Джовані Сарторі у книзі «Homo videns», non vidi, ergo non est. Те, чого ми не бачимо, те не існує.

ГІРКА ПІЛЮЛЯ ПЕРЕМОГИ



Незважаючи на переможні реляції американського командування про закінчення військової операції в Іраку, інформаційна війна проти американської присутності на іракській території триватиме. Численні антиамериканські виступи, які пройшли в іракських містах, стали яскравим підтвердженням цієї гіпотези.

Крім того, не варто виключати можливості гіпотетичної можливості появи новонароджених іракських терористичних організацій, які, за логікою сучасного міжнародного тероризму, на повну силу використовуватимуть асиметричний арсенал своїх методів для досягнення поставлених цілей. І в першу чергу, інформаційних.

В кінці кінців, спражня вікторія у війні детермінується не кількістю військових полонених, вбитих чи захопленою територією. Успішно про неї можна судити лише за підсумками успішної PR-кампанії, яка головною ціллю визначає завоювання довіри громадськості, а не приховуваня фактів (пропаганду) і дезінформацію.