Зіна Підалькина - особа хоча й віртуальна, але вже досить відома. Від її шпильок на сторінках журналу «Кіно-коло», газети «Столичні новини», інтернет-ресурсу «Cultura-info» вже встигли натерпітися цілком реальні персонажі вітчизняного культурного бомонду.

Телебачення - недавнє професійне захоплення Підалькіної. Особистість вразлива і працьовита, Зіна зараз проходить нелегкий процес адаптації до досі маловивченої сфери застосування творчих зусиль. Час від часу вона буде ділитися своїми неординарними телевізійними враженнями з читачами "ТК".



Cуботнє пробудження не обіцяло журналістці Зіні Підалькіній нічого гарного. “Авітаміноз... Весна... – промовила Зіна і відчула, що її ледаче тіло рухатись відмовляється. - Якщо це мій дім, то поруч із ліжком мусить бути програма телепередач”... Підалькіна схопила рукою простір навколо себе, наткнулася на те, що шукала, відкрила і побачила – “Бадьорого ранку”, канал “Інтер”. Прочитала: “Ведущий программы «С бодрым утром!» Антон Мухарский теперь точно знает: если, проходя мимо сауны, вы услышите весь репертуар белорусских «Песняров», будьте уверены: там парится самый большой украинский артист и шоумен Анатолий Дьяченко. Подробности – непосредственно из сауны – в субботу, в эфире телеканала «Интер». “Те, чого мені бракує... – вистрибнула думка із Зініної голови і несподівано зникла. Підалькіна вирішила її не фіксувати, а увімкнути телевізор і побачити...

“БАДЬОРОГО РАНКУ”...

Кинув Зіні блакитноокий красень репліку, і вона збагнула: “Це він. Антон... Мухарський... з екрану посміхається”... Обличчя дівчини раптом пересмикнулося і скривилось. Зіна збагнула: це є ніщо інше, як алергія її лиця на увімкнене ТV і оточуючу брехню. Мухарський (Зіна гостро відчувала це) ранок бадьорим не вважав, а посміхався з екрану тому, що до цього його спонукав професійний обов’язок. “Не треба... Про обов’язки... Зранку... Не ті стосунки... – хотіла відмахнутися Підалькіна від баченого, і спробувала уявити Антона без посмішки. Невесело їй стало, якось пусто на душі...

НЕСПОДІВАНА ЗАМІНА

Антон тримав чотири кульки і говорив про поп-співачку Наталку Могилевську й салон її краси. “Кіна не буде” – смикнулася журналістка і до неї прийшло одкровення. Стало ясно, що сауни і Дьяченка немає, а є Могилевська і салон. Зіні спало на думку подзвонити до редакції газети, де друкувалася програма телепередач і посваритися, але тут же поміркувла (інколи вона була на це здатна ): “Якщо з такою легкістю хтось замінив Дьяченка на Могилевську, то не біда. Могілевську, напевне, можна замінити і на Скрипку. Чи зміниться від цього кількість? Ні. Якість? Якщо йдеться про передачу - також ні. Зможу я збадьоритись, якщо це закладено в ідею запропонованого “Інтером” ранку. Так. Тоді чого ти?! – кинула дівчина собі - Не смикайся і дивися далі!”

Могилевська запізнювалась. Антон, ще більш напружуючись і вдаючи з себе витівника, вирішив заспівати. На щастя дівчини, він не встиг, бо у кадрі з’явилася “ранкова” Могилевська, і потягла привабливого ведучого у окрему кімнату. Той, кинувши глядачам: “Ми зараз!”, зник із поп-зіркою з кадру. “І добре!.. – полегшено зітхнула дівчина, спостерігаючи кліпи та рекламу – Якийсь косметичний салон, до болю усміхнені обличчя героїв... Виходячи з їхньої поведінки... Інтелектуальної... Душевної... Жартівливої бесіди не буде... Імпровізації, що збуджує і пробуджує уяву, також не буде... Що ж буде?...” У Зіни защемило серце, бо відчуло воно підступність: “В чому ж тоді бадьорість “Бадьорого ранку?” – спитала і розгублено кліпаючи очима собі відповіла - Не в ритмі передачі”. Події і картинки її, на відміну від рекламних роликів, мінялися із такою ж повільною швидкістю, як і важкі ранкові думки Підалькіної.



ДУМКИ... ДІЯ ПЕРША



“Ранок добрим не буває”... - цю банальність промовила Зіна, встигши у черговій рекламній паузі “Бадьорого ранку” заварити собі каву. “Утро добрым не бывает! Но это не так!» - несподівано російською промовив Антон. “Поліглот він, чи Могилевська не знає української?” – стукотіло у скронях Зіни, бо далі Мухарський і його гостя вели бесіду мовою сусідньої держави. Поп-зірка, поки її зачісував майстер, була “в ударі” і годувала глядачів старими байками, наприклад, про тальк, яким колись достатньо було посипати брудну голову, зачесати, не мити і мати “нормальний” вигляд. Зіна слухала і в душі її починали шкрябатись коти. У голові в’яло пульсувала думка: “Краще недотепна Могілевська, ніж Дьяченко та голі тіла у сауні. Це доконало б мене”...



НЕЗАПЛАНОВАНИЙ ВІДСТУП



Голі тіла і справді доводили журналістку до божевілля. А поява на екрані “зірок”, стомлених від тягаря власної популярності, не здатних на щось нове, викликала в неї нудоту. Щоб порятувати себе від зайвих переживань, Підалькіна промовила: “Пусте” і, забувши про свій професіональний обов’язок, вимкнула телевізор.

ДІЯ № 2...

Зіна ніяк не могла забути “Бадьорого ранку”. Її непокоїло і дивувало, що в запропонованій “Інтером” програмі повністю атрофоване відчуття гри з глядачем. “Кохання не любить щирості, кохання любить гру”... – сказав колись поет, і Підалькіна, повіривши Семенку, одного разу і назавжди вирішила культивувати гру у власному житті. Не усвідомлювала без гри митця. По-справжньому і чесно грати, а не вдавати це - для Зіни стало синонімом виразу “бути героєм”.

Та, на жаль, “стадний інстинкт”, котрому підпорядковане життя соціуму і телебачення, дає надійний рецепт виживання - не вибиватися із контексту несмаку. Причина? Кажуть: глядачі прагнуть банальності, і мало хто відважується це заперечити. Подумала це Підалькіна і напав на неї раптовий інсайт: “Може її, матінки Банальності, хочуть не глядачі (Зіна не чула, щоб в Україні хоч однією компанією проводилося справжнє опитування інтересів телеглядачів), а самі митці. Просто і сердито. Мало зусиль, а багато зиску”. Тому той, хто чесно грає, створює оригінальну альтернативу - має єдиний шанс потрапити до аутсайдерів.

ДІЯ №3...

“Культура, смак, глибина і витонченість стають скарбом минулих надбань – продовжувала рефлектувати на тему “Бадьорого ранку” Зіна. – Великою рідкістю стає жива емоція та імпровізація”. І згадала дівчина, як колись її емоційна приятелька, дізнавшись, що Підалькіна має негативне враження від “Вікон” із Дмитром Нагієвим, істерично заволала у вухо: “Це естетика несмаку! Це весело!” І Підалькіна не змогла не погодитися, що груба і нахабна гра (“Чим гірше, тим краще!”), яку пропонували “Вікна”, створювала видимість чесної розмови із глядачем. “Хочете геніталій – будуть вам геніталії. Хочете бруду – буде бруд”.

“Етика... Громадянський обов’язок... Людина”... – не стомлювалася рефлектувати Підалькіна, бо не хотіла погоджуватись, що глядач (а вона якоюсь мірою до нього належала) прагне виключно генитальних непристойностей. І збагнула, що телевизійників не цікавлять потреби глядача, тим паче індивідуальності. Головне, щоб заяложеності йшли від бувалих і новоспечених “зірок”.

МІСЦЕ АРТИСТА

Поки Підалькіна думала над нескладними колізіями “Бадьорого ранку!”, минув тиждень. Вона увімкнула знов “Інтер”, знов “Бадьорий ранок”, знов “зірка”, але вже не Могилевська, а Богдан Бенюк. І збагнула, що “Бадьорий ранок” існує поза грою і конкуренцією. Він відтворює лише модний процес в українському телебаченні – клонування жанрів, стилів, “зірок”. Заміна місця дії і персонажу не міняє суті, не компенсує відсутності свіжих ідей і жартів. І хоча у зустрічі із Бенюком не було ні сауни, ні салону (дія відбувалася у театрі імені Франка), тут був буфет. “Місце артиста в буфеті!” – проговорив Мухарський. “Так” - відповів Бенюк.“Від буфету до сортиру – шлях найкоротший” – подумала Зіна і зрозуміла, що сучасні артисти зайняли найнеобхідніші їхнім потребам місця - сауни, салони, буфети тощо – усе, що треба для підтримання на плаву швидко старіючого тіла. “А як же бути із творчим прозрінням?” І прийшло сподівання, що на “святе, вільне місце” прийдуть справжні адепти мистецтва, і Зініного серця торкнулась безглузда надія…