Старий Новий рік
Насправді важить не так те, кому плескала в долоні Ані Лорак. Могли і підмонтувати, що плескала саме Кобзону. А от те, що украінські артисти, як і раніше, у статистах до російських, а ціле украінське телебачення не спромоглося виробити власного гідного продукту на цей Новий рік - проблема задавнена і, якщо не діяти швидко, може залишитися з нами і по війні.
Програмування на цей Новий рік мало і могло стати нагодою розмови працівників телеканалів та людей, які могли бути залучені до показу як персонажі, з глядачами. Ми так багато пережили разом і так багато переживаємо нарізно, що ця розмова могла відбутися не у звичному форматі підсумкових оглядових програм, а саме - як згадування про спільне і спроба зрозуміти відмінне. Музика, без якоі начебто не можливе свято? Її створено неміряно, у тому числі і російськомовних украінських пісень, які - про сьогодні і завтра. Це музичне багатство у різних жанрах, про яке чимало глядачів/слухачів не мають і гадки.
Ця Новорічна ніч могла перетворитися на представлення десятків украінських артистів та інших цікавих людей мільйонам інших украінців. Натомість ми кинули конфетті до незагасимих вогнищ війни і спробували зробити вигляд, що бенгальські вогники здатні відволікти увагу від тих вогнищ.
Святкові концерти - блюзнірство, коли гинуть люди, по який бік фронту вони не гинуть; блюзнірство, коли сотні тисяч (мільйони?) страждають від холоду і голоду і покладаються для виживання на справжню чи уявну гуманітарну допомогу; коли сотні тисяч чекають на вісті з війни, що іх рідні і дорогі живі.
Розвеселі комедіі у ці дні - блюзнірство, особливо ті, що імпортовані з краіни, керівники якоі (і, на жаль, мільйони громадян) вважають нас - чи роблять вигляд, що вважають - не гідними і не здатними самостійно вирішувати власну долю; з краіни, агресивні діі якоі спричинили братовбивчу війну в Украіні; з краіни, яка вже приросла Кримом і невідомо, на чому зупиниться.
А ми робимо вигляд, що нічого страшного не відбудеться, якщо ми вчергове заб'ємо телеефір російською продукцією - концертами, комедіями, мультфільмами, мелодрамами, удаваними науково-популярними програмами... (Принагідно зазначу, що в багатьох випадках не набагато краще і показувати продукцію інших краін, якщо вона дібрана без урахування наших нинішніх обставин).
Ми маємо достатньо сил і розуму, щоби цими днями не намагатися замазати трагедію нашоі краіни чужими веселощами? Ми не звикли до того, що на телебаченні варто бодай інколи покладатися лише на власні сили і розум? Час почати. Інакше повторення цьогорічного новорічного блюзнірства несмаку не забариться. Може, і не на Різдво, але аж ніяк не пізніше 8 березня.
А якщо ми робитимемо телевізійну справу самі, у пошуку жанрів і стилів, у свідомості того, що в такий спосіб виконуємо громадянський обов'язок, то й сміх у ці дні не лунатиме по-блюзнірському. Бо то буде не імпортований консервований сміх, а той, яким ми долаємо своі сльози. І надія на радість буде не фанерною, як на «блакитних вогниках» та іх клонах; а справжньою, створеною людьми, які знають, чого потребують глядачі, бо переживають цей час разом з глядачами.