Коли з керівництвом будь-якого телеканалу заходить розмова про брак чи то культурних новин, чи певної культурної політики каналу, то можна чути кілька усталених аргументів. Перший – назвемо його “демагогічний”: “культура” і “мистецтво” – речі не тотожні, а оскільки, як сформулював професор Лотман, “культура – це негенетична інформація людства”, то наші новини всуціль культурі й присвячено, приміром, політичній культурі чи то пак, соціальній.

І другий – назвемо його умовно “конкурентний”: культурна інформація повинна конкурувати із іншими новинами, а оскільки наші культурні події містечкові й нецікаві широкому глядачеві, тобто нерейтингові, відтак вони й «пролітають».

Я не можу зрозуміти, чому політичні новини апріорі вважаються цікавішими за культурні. Кожен чих Президента – це достойний привід для новинного сюжету, а прем’єра вистави в Національному театрі – це ще редактор новин буде довго думати і на свій особистий смак вирішувати.

Колись було три непогані передачі, які тою чи іншою мірою можна було назвати тижневими оглядами з культури. “Арт-афіша” спочила в бозі разом із ЮТАРом, на СТБ є непогана програма Оксани Новосад, в якій з-поміж іншої культурної інформації найцікавіше подано інформацію щодо джазової та класичної музики, а є також “Тоніс-інформ –культура” . Останнє прикметне хоча б тим, що маленький канал виконує проект, за який не взявся жоден з великих каналів. Як виконує? Я б сказала навіть - не як уміє, а як може. Наскільки дозволяють можливості.

У недільному випуску “Тоніс-інформ-культура” було шість сюжетів. Вернісаж у Національному музеї (виставка майстрів “одеської художньої школи” із приватної колекції – експозиція цікава, але те, що називається, непрограмова). Протест корейців проти чергового Джеймса Бонда (корейцям не подобається, що Голлівуд “ліпить з них ворога”, причому, судячи із сюжету, протест носить масовий характер і погамувати його не можуть навіть безкоштовні квитки). Гастролі Імперського балету із “Грезами любви”. Ще гастролі – французького піаніста й німецького диригента, що в Національній філармонії разом зіграли Равеля й Станковича. Аукціон Крісті (падіння цін на полотна імпресіоністів). І рекламний сюжет про вечірку-церемонію “Автомобіль року”.

Усі сюжети (мінус реклама) самі по собі були цікаві – інформацію подано детально (іноді занадто, навіть на мій погляд „стурбованого” глядача), тексти непогано й дотепно написані. І все-таки не можна не висловити деяких зауважень.

Наприклад, якщо спеціалісти аукціону Крісті висловлюють думку, що падіння цін на імпресіоністів пов’язане із війною в Перській затоці, то непогано було б висловити захоплення майстрами піару “Дому Крісті”, які здатні вигадати найнеймовірніші аргументи для обгрунтування невиправдано завищених цін на свої лоти.

А якщо одеській мистецтвознавець говорить про існування окремої одеської школи в українському малярстві, то глядачам вартувало хоча б натякнути, що будь-яка “школа” – це питання дискусійне, зокрема й так звана “одеська”, і визначається вона не так манерою письма (як гадає шанований мистецтвознавець), скільки місцем проживання художника. Інакше виходить, що все, про що журналістам розповіли, вони сприйняли за чисту монету, а завдання фільтрувати інформацію “на професійність” поклали на глядачів.

Але найголовніше, звичайно – селекція інформація. Таке враження, що нічого важливішого в світі за корейський бойкот Бонда і в Києві – за гастролі Імперського балету не відбулося. Такі “нехлібні” щодо культури тижні трапляються, але про минулий це якраз сказати було не можна. Наприклад? Ну, наприклад, наш Президент наклав вето на Закон про підтримку українського книговидання. Ця новина несправедливо випала з уваги авторів “Тоніс-інформ-культури”, хоча це була найголовніша культурна (чи радше антикультурна) подія минулого тижня.

Тож виходить, що єдині культурні новини на київських каналах побудовані не за принципом систематично структурованого висвітлення “від головної новини”, а за принципом калейдоскопу – нарізка із цікавих сюжетів зарубіжних інформстрічок та кілька сюжетів із київського мистецького життя. Причому – що теж погано – довільно обраних виключно за тематичним принципом (це має стосунок до культури – хай іде в культурні новини). І якщо культура для новин в нас знімається за залишковим принципом – не тоді, коли відбувається цікава подія, а тоді, коли є камера й залишається шматочок часу після всіх політичних “чихів”. То в спеціалізованих програмах на кшталт „Тоніс-інформ-культура” вже усе відзняте про культуру показується за принципом беззалишковим.

Це може бути зрозуміло і виправдано на маленькому й не найбагатшому каналі, яким, по суті, є “Тоніс” . Велика милість керівників цього каналу, що вони доси утримують подібну програму. Тому що на великих українських каналах жодного повноцінного блоку культурних новин просто немає. І як культурна інформація повинна подаватися справді за вищим класом професійності - ми маємо можливість спостерігати лише на російському каналі “Культура”. Так би мовити, щоб не забути, як мусить бути. От і виходить: існуємо ми в ситуації майже революційній – це коли професійні “верхи” не хочуть, а “низи” – не можуть.