Здається, здоровий глузд перемагає там, де відступати від нього нікуди, бо йдеться про виживання цілої держави. Тож вашому авторові чи не вперше за 23 роки стає не соромно ні за перших осіб держави, ні за телебачення.

Несміливі паростки надії на те, що в українському телепросторі як віддзеркаленні життя суспільного, щось змінюється на краще, з'явилися вже в понеділок, 28 липня.

Зранку, починаючи з 10-ї, на 5-му каналі та Першому національному транслювали богослужіння з Володимирського собору з нагоди Дня хрещення Русі-України. Революційність саме цієї трансляції полягала в цілковитій відсутності перших осіб держави в центрі уваги операторів. Принаймні, камера не вихоплювала їх з натовпу вірян. Відтак богослужіння було таким, яким би й мало бути завжди - щирою молитвою за Україну, а не демонстрацією побожності чиновників, дуже далекою від справжньої віри.

Згадаймо: ще донедавна нас щедро годували кадрами демонстративних хресних знамень, якими щедро осіняли себе двоє попередніх президентів укупі з соратниками-поплічниками під час великих християнських свят. Що подеколи справляло гнітюче враження примусовості. Востаннє таке спостерігалося, здається, на Покрову, коли збиті докупи четверо президентів України на чолі з передостаннім із них своїми однаковими чорними сурдутами скидалися на зловісну зграю хижих птахів, готових остаточно роздерти Україну.

Не кажучи вже про минулорічний 1025-річний «ювілей» Хрещення Русі, з його заборонами підійматися на Володимирську гірку простим вірянам, потрійним оточенням з охорони верховних тіл Віктора Януковича та Патріарха Кирила, відключенням мобільного зв'язку й, зрештою, черговим ляпом тодішнього президента України. Який у своїй промові з нагоди ювілейних урочистостей на цілих тисячу років «зменшив» термін долучення Русі до християнства.

Цього ж разу богослужіння викликало відчуття справжнього свята: золоті ризи церковних ієрархів, молитви й псалми, а головне, паства, яка прийшла до Володимирського не за рознарядкою чи з примусу, а за велінням віри. І найкраща новина - свято Хрещення України-Русі нарешті проігнорував той-таки Патріарх РПЦ Кирил.

Того ж понеділка свою налаштованість на кардинальні зміни в державі показав і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Упродовж другої половини дня всі загальнонаціональні канали транслювали найбільш значущі уривки його брифінгу у Кабміні, де прем'єр задекларував свою рішучість у боротьбі з Верховною Радою, до якої він знову вніс законопроекти, «успішно» провалені ВР 24 липня.

Увечері Арсеній Яценюк був гостем «Свободи слова» з Андрієм Куликовим, і за 33 хвилини свого виступу встиг як розкласти по поличках суть скандальних законопроектів, так і відповісти на запитання експертів з приводу своїх сподівань на ВРУ, яка все-таки буде змушена проголосувати нагальні й геть непопулярні закони, якщо не хоче дефолту для країни, з одного боку, і військової поразки на сході, з другого.

Цитата:

«Арсеній Яценюк "Я вам розповів весь логічний ряд дій, щоб ви просто не сумнівалися, що це... це не була якась там емоція чи прояв нерозуміння ситуації. Я чудово розумію і знаю ситуацію, і знаю ціну як цього парламенту, так і всім, хто там сидить. Саме тому скликано позачергове засідання парламенту. Я вимагаю в четвер від депутатів Верховної Ради України прибути до стін парламенту, проголосувати за закони, і нести відповідальність перед українським народом спільно з Президентом і урядом. Це їхній священний обов'язок, і його треба виконувати. На те їх вибирали.

Куликов: Пане прем'єр-міністре, і все ж таки, от, що вам дає, бодай, надію на те, що голосування буде інакшим? Що змінилося за цей тиждень? Ми знаємо, чи нам розповідали, що попередній президент, бувало, збирав свою фракцію і суворо їм наказував: робіть так і так. Хто накаже або хто переконає цих депутатів, що треба голосувати так, як ви вважаєте?

Яценюк: Є ще одне надважливе переконання. За цієї ситуації в парламенті у нас підвисли півтора мільярда доларів, які вже були на шляху виділення. 500 мільйонів доларів - це Світовий банк, і один мільярд доларів - це Міжнародний валютний фонд. Відсутність голосування за ці законопроекти... наступний крок - це дефолт країни. Тепер - щодо того, в чому у мене є впевненість. Ми мали зустріч у п'ятницю ввечері Президента України разом з головою парламенту і з керівниками фракцій. Зараз я особисто сиджу на телефонах і, фактично, обдзвонюю кожного депутата, який може дати голос. Тому що цю справу я особисто повинен довести до кінця - прийняти закон, профінансувати армію, отримати півтора мільярда доларів від Світового банку і від Міжнародного валютного фонду. Це справа моєї особистої честі і це справа країни в цілому і виживання України"».

Після чого поклявся, що жодних розбіжностей між президентом та прем'єром нема й не буде, бо виконавча гілка влади занадто добре знає, що нині від злагодженої роботи Кабміну та Адміністрації Президента залежить існування такої держави, як Україна.

31 липня парламент не підвів і таки проголосував запропоновані урядом закони - про зміни до бюджету та зміни до Податкового кодексу. Законопроект про українську газотранспортну систему, яким передбачалося залишити ГТС у державній власності, створивши при цьому оператора, 49 % функцій якого пропонувалося віддати західним інвесторам, щоправда, не ухвалили. Але не безнадійно - його відправили не друге читання.

Позаяк позачергове засідання Верховної Ради велося в закритому режимі через доповідь міністра оборони Валерія Гелетея про обстановку на східному фронті, все, що побачив допитливий глядач, - кадри консолідованого голосування нардепів конституційною більшістю за два закони від Кабміну та виступи двох головних дійових осіб цієї парламентсько-урядової міні-кризи. А саме - президента Петра Порошенка та прем'єра Арсенія Яценюка. Обидва були лаконічними, як Путін у  свої найкращі часи («Буду краток», як починали будь-яку пародію на президента Росії всі кавеенщики російської прем'єр-ліги на початку 2000-х).

Перший на початку засідання Ради просив депутатів проголосувати за вкрай необхідні для держави закони, згодом подякувавши за співпрацю. Другий потішив афористичним: «Сьогодні в світі є дві новини. Перша - Аргентина оголосила дефолт. Друга - Україна дефолт не оголосила й ніколи його не оголосить».

Свою схильність до образно-афористичного дискурсу пан Яценюк продемонстрував і на брифінгу після вікопомного засідання ВР, що його транслювали на каналах Першому національному, 5-му, «24», «Рада» і «112». «Я ж казав, що не здамся без бою?» - нагадав він власний виступ у ВР кількома тижнями раніше, коли йшлося про енергетичну безпеку держави.

Отож, Арсеній Петрович нині претендує не лише на майданівське прізвисько «КуляВЛоб», а й на «ЯНеЗдамсяБезБою».

Якщо говорити про зміни у телевізійному просторі, то найбільше їх демонструє Перший національний. За який, нарешті, як і за перших осіб держави, нарешті стає не соромно.

І це тим більш дивовижно, що до весни цього року всі, від глядачів до критиків, були одностайними в своєму діагнозі: УТ-1 ніколи не зможе стати Першим національним, бо радянське телебачення, яким за формою й змістом всі ці 23 роки формальної незалежності було державне телемовлення, до реформування не надається.

Виявляється, ще й як надається. Коли зникає пряма залежність від Кабміну в рішеннях генерального директора, як і що, а також - коли саме показувати.

«Детектор медіа» здійснює окремий моніторинг новин на Першому, тому тут відзначу лише: новини на Першому стали більш опуклими й виразними. Не в останню чергу завдяки новим ведучим - Інні Москвіній та Ілоні Довгань. Обидві привносять у досі провінційне і вторинне видовище, яким тривалий час залишалися випуски новин на Першому, особистісний чинник у вигляді привабливої зовнішності та вмінні бути не просто підставкою для мікрофону, а співучасником подій.

Минулого тижня цей тренд до оновлення на Першому демонстрували ще й програми «Перша студія» та «Схеми». Зауважу, ці проекти, як було сказано в початковому абзаці огляду, показують тенденцію до кардинальних змін не лише на екрані, але й відбивають її в реальному житті деяких можновладців. Щоправда, міністра культури Євгена Нищука до останніх зарахувати важко (що, власне, й підтверджує раніше задекларовану тезу автора).

І це, як ніде чітко, виявилося в ток-шоу «Перша студія» від 30 липня, в середу. З актором-голосом Майдану-міністром культури розмовляв театральний критик, завідувач відділу культури газети «Дзеркало тижня» Олег Вергеліс.

Було дуже помітно, що ведучий відверто симпатизує своєму візаві, хоча й не збирається отримати з того якісь дивіденди. У своїх відповідях Євген Нищук демонстрував граничну відкритість і щирість. На запитання Олега Вергеліса, як він сприймає свою посаду міністра - чергову театральну роль чи максимальне служіння батьківщині, заслужений артист України, ненадовго замислившись, відповів, що на своїй посаді працює з максимальною віддачею, не граючи роль міністра, як це робив (зауваження ведучого) великий Богдан Ступка, а намагаючись зробити все, від нього залежне, щоб українська культура не почувалася сиротою за живої матері.

Співрозмовники, і це дуже відчувалося, як давні знайомі, не приховували один від одного нічого, що могло зацікавити глядача - і чому Україна відмовила в прокатних посвідченнях російським фільмам «Біла гвардія» та «Піддубний», і того, чи потрібні концерти в зоні АТО для бійців, а насамкінець, чи запровадять нарешті санкції проти діячів російської культури та мистецтва, які підтримали анексію Криму.

Розмова підкупила щирістю й відвертістю навіть тих, хто дуже скептично поставився до призначення Євгена Нищука міністром культури. Принаймні, з неї було видно, що, попри значне урізання державою фінансування культурних закладів чи кінематографу, Міністерство культури робить усе, щоб галузь не пішла на дно.

«Схеми» Наталії Седлецької на Першому вбивають наповал невідповідністю акварельної зовнішності тендітної білявки з її хваткою бультер'єра (перепрошую за дещо видозмінену самоцитату з давнього матеріалу про «Тендер News» на ТВі, яку до непрозорої зміни власника 23 квітня минулого року робила нинішня ведуча «Схем»).

Розслідування «Схем», яким і присвячено програму, завжди актуальні й ексклюзивні. Приміром, 31 липня,в четвер, багато хто з глядачів (принаймні, невтаємничені в реальні комерційні схеми - точно!) з немалим подивом дізналися, чому Україна не зможе відсудити в Росії понад 150 курортних об'єктів у Криму після анексії півострова.

Бо вони, виявляється, ці й досі привабливі санаторії й курорти, за 23 роки так і не відійшли у власність української держави. Останній шанс це зробити був у нас буквально за місяць до російської окупації, але голова профільної комісії з приватизації, член парламентської фракції КПУ Євген Мармазов, нахабно підробив протокол рішення комісії з приватизації. За яким, якби депутати проголосували, всі курортні бази відійшли б Україні. Тим часом, у сфальшованому рішенні пропонується розгляд цього питання перенести на невизначений термін.

Ця історія - ще один штрих до загальної картини антиукраїнської діяльності Компартії України, чия фракція, хоч і перестала існувати в українському парламенті, але з політичної карти наразі не зникла.

Ще один мальовничий штрих до колективного портрету грабіжників під масками комуністів - сповнений промовистих подробиць візит автора «Схем» Наталії Седлецької до голови парламентської комісії з приватизації, того самого пана Мармазова. Хамство комуніста, який буквально виштовхав ведучу за двері, репетуючи «Не мешайте комиссии работать» чи «Идите в прокуратуру и там разбирайтесь!», лише зміцнило впевненість - КПУ таки треба забороняти. Бажано - разом із регіоналами, так само далекими від захисту національних інтересів української держави.

Головне враження від оновлення Першого після приходу сюди Зураба Аласанії в якості генерального директора - канал поволі оживає, витісняючи мертвонароджених големів людьми справжніми, з плоті й крові. І це стосується як ведучих, так і контенту взагалі.

Щоправда, з цього позитивного тренду вибивається такий анахронізм, як ток-шоу «Шустер live».

Тоді як щоденку «Шустер live. Будні» успішно витіснила "Перша студія", п'ятничний випуск ток-шоу Савіка Шустера в ефірі почувається чудово, чого й нам бажає. Вочевидь, свій шмат пирога на Першому Савік Шустер відстояв завдяки озвученому минулого тижня його твердим рішенням і нині, і прісно, і на віки віків бути пропагандистом досягнень нової влади. Що він і продемонстрував з усім запалом неофіта в програмі від 1 серпня. Не можна сказати, втім, що ця роль - «агитатора, горлана, главаря», сиріч, пропагандиста, досі була ведучому чужою. Хіба хтось забув його участь у «Діалозі з країною», коли пан четвертий президент відповідав на запитання підставних громадян у так званому прямому ефірі? Чи в нас така вже коротка пам'ять, щоби витіснити з неї програми Савіка Шустера за участі Миколи Азарова без експертів? Або ж інші «досягнення» на ідеологічному фронті, скажімо, нещодавню історію з нескінченними ефірами одного-єдиного кандидата в президенти жіночої статі (Юлії Тимошенко)?

Отож, у новій-старій ролі пан Шустер почувається, як у затишних розношених пантофлях - комфортно й безпечно. З одного боку, лояльність до влади, якій випало очолити країну під час неоголошеної війни, сприймається позитивно. Адже, без жодних перебільшень, нам нині, як ніколи, потрібна консолідація всіх патріотів. Відтак небажання роздмухувати полум'я критики на адресу Міністерства оборони та Генерального штабу щодо їхніх дій у зоні АТО можна зрозуміти й місцями привітати.

Що, до речі, присутні в студії й робили, ставлячи Валерієві Гелетею запитання, відповіді на які ніяк не змогли б зашкодити репутації його відомства.

Те саме стосується й позиції глави українського МЗС Павла Клімкіна, до якої, чесно кажучи, взагалі неможливо причепитися, настільки політика нашого зовнішньополітичного відомства бездоганна в сучасних реаліях.

Але є одне «але». Чому в студії «Шустер live» раптом постала з праху Партії регіонів Ганна Герман? Вона в нас що, птах Фенікс, котрий своєю неймовірною здатністю до відродження вражає уяву навіть професійних авторів фентезі? Бо таке враження, що колишній прес-секретар ТогоХтоВтік намагається осідлати єдинорога нової реальності, вкидаючи в телевізійні маси думку про незамінність деяких стародавніх постатей для новітньої політики.

Втім, якщо згадати розпад парламентської коаліції 24 липня й слова президента Порошенка в його інтерв'ю 5-м загальнонаціональним каналам 1 серпня про те, що вибори до ВРУ відбудуться за будь-якої погоди, поява Ганни Герман у рейтинговому ток-шоу пояснюється дуже просто - початком передвиборчої кампанії.

Фінал своєї ангельсько-терплячої присутності в «Шустер live» пані Герман обставила досить ефектно: сказавши посполитим, що Борис Колесников та Рінат Ахметов розробили потужні програми щодо відновлення Донбасу, бо ж тамтешнім дітям 1 вересня треба піти до школи, Ганна Миколаївна встала з гостьового кріселечка й пішла до виходу, метеляючи червоною елегантною торбинкою. При цьому камера чомусь ловила весь її прохід попід декораціями майже до самісінького виходу.

Ну, що тут скажеш? Хіба що поплескаєш чудово зрежисованому проходу головної героїні. За емоційним ефектом - це майже прохід Кабірії-Джульєтти Мазіни в незабутньому фільмі її чоловіка Федеріко Фелліні. Браво, маестро Шустер! Чи хто там за це відповідав.

Що ж, свій гонорар від спонсорів рідної партії, з якої пані Герман (до її честі, між іншим) не вийшла, сподіваючись на реанімацію передвиборних рейтингів, вона відпрацювала на всі сто. Адже ті, хто по 155 разів переглянув «многосерийный художественный фільм» «Семнадцать мгновений весны» (а саме вони, вочевидь, складають цільову аудиторію «Шустер live»), навіки вкарбували у свою пам'ять фразу Штірліца у виконанні незабутнього В'ячеслава Тихонова. А саме: «Запоминается последняя фраза».

Проте я все-таки не про «останніх з могіканів». Бо ж наше телебачення, попри всі вимоги власників телеканалів, будь вони державними чи приватними, все-таки намагається вписатися в шалений темпоритм новітньої історії, трансформуючись у якийсь живий організм. Котрий не може не реагувати на найменший зовнішній дотик.

І цьому, здається, сприяють спроби нинішньої влади зробити свої глобальні кроки більш відкритими.

Принаймні, перше телевізійне інтерв'ю президента Петра Порошенка, показане увечері 1 серпня на великих загальнонаціональних каналах, засвідчило: Україна все-таки, попри майже невитравну звичку наших «рішал» до кулуарності, поволі намагається позбутися своєї візантійщини.

Це ще далеко від справжньої великої прес-конференції, де всі охочі журналісти з будь-яких видань із цілого світу могли б поставити свої запитання президентові без жодних обмежень, але вже близько до остаточного подолання комплексу страху перед пресою.

Прикметно, втім, що на телевізійне інтерв'ю, на відміну від «папєрєдніка» Петра Порошенка, не запросили представника телеканалу «Україна». Зураб Аласанія (Перший національний), Лідія Таран («1+1»), Олексій Ліхман («Інтер»), Віталій Гайдукевич (5 канал) та Андрій Куликов (холдинг StarLightMedia) - оце й усі учасники розмови про актуальні проблеми країни.

З одного боку, це можна зрозуміти, адже «События» на каналі «Україна» не гребують запрошенням до коментарів щодо ситуації на Донбасі одіозного нардепа Олександра Єфремова (випуск від 30 липня). Який у стилі «миру мир» звинувачує нинішню владу в руїні Донбасу й пропонує «жити дружно». Знаючи, що проти нього вже порушено кримінальну справу.

З другого, демонстративно негативне ставлення до медіахолдингу Ріната Ахметова як до ворожого ресурсу з боку президента може розцінюватися як певний шантаж олігарха.

Але це вже інша історія.

Наразі ж ідеться все-таки про оживання телересурсів. І в цьому плані потішив Сергій Висоцький у ролі Віталія Портникова на «Еспресо TV» увечері неділі, 3 серпня. Ведучий чомусь вирішив: відсутність гуру-Портникова дає йому право реготати впродовж усієї підсумкової аналітичної програми. При цьому заважаючи гостям - Севгіль Мусаєвій та Карлові Волоху, довести до кінця їхні думки з приводу наслідків західних санкцій щодо російських компаній.

Було це все надзвичайно жваво, але дуже вже непрофесійно, надто ж у частині, коли пан ведучий на камеру зізнався: під час рекламної паузи їхнє тріо дійшло єдності у своїй ненависті до Російської Федерації.

Можна скільки завгодно «клєвєтать» на Росію, провіщаючи її стрімкий економічний колапс через любов громадян РФ до шари, запросивши в свідки Севгіль Мусаєву, яка поділилася досвідом спілкування з російськими студентами під час програми обміну в США. Ну, справді, не любили її колеги-студенти з Росії працювати, всіляко уникаючи програмових зобов'язань, але ж це геть не означає, що РФ, на наше щастя, зникне буквально завтра.

На жаль, ніхто нікуди не зникне ще дуже довго. І заради посилення жвавості в ефірі, мабуть, не варто закидати шапками санкцій тих, хто вже замовив ватники на зиму. Хтозна, як воно там складеться.

Фото - із сайту президента