Новий фільм документального циклу «Українські сенсації» (власне виробництво каналу «1+1») був в ефірі 31 травня о 20.15 й називався «Сім'я та її бізнес». Навряд чи треба пояснювати, про яку «сім'ю» йдеться. Януковичі, їхні куми, земляки, однокласники, друзі дитинства й навіть коханки - не родина в прямому розумінні, а, можна припустити, злочинне угрупування, сформоване за мафіозним принципом.

Як це формується й працює, краще за Маріо П'юзо, автора знаменитого «Хрещеного батька», ще ніхто не показав. Навіть у не менш відомому фільмі Френсіса Копполи значна частина деталей лишається за кадром. Щоправда, вигаданий дон Корлеоне, як і переважна більшість реальних мафіозі, живих та мертвих, відомі передусім своїм бажанням чимшвидше очиститися від кримінального минулого. Лідери злочинних «сімей» дбали про власний позитивний імідж, зберігали пристойність на людях та намагалися давати нащадкам високу освіту. Лишаючись при цьому злочинцями, тільки респектабельними.

«Сім'я», головою якої був «батя» Янукович-старший, унікальна тим, що навіть не намагалася виглядати добре й справляти бодай видимість дотримання законності в усьому, чим займалися її члени. Нічого, крім огиди, в більшості українців ані сам Віктор Федорович, ані його ближнє коло вже через пару років свого «правління» не викликали.

Складається стійке враження: щиро любили цих людей одиниці. Серед яких першість посідала Ганна Герман. Котра навіть тепер лишається речницею громадянина Януковича, ділячись в інтерв'ю одкровенням про свою любов до тиранів. Всі інші тримали носи по вітру. Крутилися біля влади, яку втілювала «сім'я», без відданості, але наввипередки демонструючи холуйські здібності. Й варто було «баті» рвонути кігті, як учорашні посіпаки розбіглися, за прикладом Попандопула з комедії «Весілля в Малинівці», в різні боки.

Проблема фільму, запропонованого «Українськими сенсаціями», в тому, що жодною сенсацією, жодним одкровенням, тим більше жодним відкриттям, яке би шокувало українців, ця 51-хвилинна розповідь про звичаї «сім'ї» не стала. Навпаки, реальною сенсацією для глядачів передусім 5-го каналу стали фільми з циклу «Закрита зона», створені протягом 2004-2005 років під керівництвом та за авторства тоді ще журналіста Володимира Ар'єва. Нагадаю: саме з подачі «Закритої зони» українці вперше дізналися і про судимості кандидата в президенти Віктора Януковича, і про його тюремне прізвисько Хам, і про дрімучу навіть для українського політичного діяча безграмотність.

Зусилля авторів «Сім'ї та її бізнесу» варті поваги. Професійно зроблена робота. Іронічний монтаж, котрий навіть без закадрового тексту місцями може бути самодостатнім видовищем. Грамотно вибудувана лінійка історії: спершу найцікавіше, з неодмінним відтінком «жовтизни» (кримінальне минуле «баті», зона, опіка космонавта Берегового, дружина й коханки), потім те, без чого ніяк (корупція, розкрадання бюджету, мільйонні оборудки). Але про все це ми з вами знали, напевне, весь час перебування Януковича при владі.

Сьогодні, після опрацювання «канцелярською сотнею» документів із надр Межигір'я, дізнаємося лише деталі й подробиці окремих оборудок. Проте завдяки журналістським розслідуванням, котрі доводилися до кінця навіть у несприятливих суспільно-політичних українських умовах, про окремі скандальні корупційні оборудки «сім'ї» всі охочі могли дізнатися ще раніше. Сенсаціями подібні сюжети й публікації переважно в інтернет-виданнях теж не ставали. Бо, від природи позбавлені ще й харизми, президент-утікач та його ближнє коло в принципі не викликали довіри й симпатії.

Популярним Віктор Федорович не був навіть серед бюджетників, котрі під проливним дощем на мітингах тримали плакати з гаслом: «Янукович - наш президент!». Нікого з них не здивувала б та не обурила би викривальна історія про представників тодішньої влади. Для таких випадків завжди мали відповідь: «А Юлька ваша що, не крала?» або: «Хіба Ющенко не дарував посади своїм кумам?». Скажу більше: після репортажів із жлобського царства, котрим явилося нашим очам сумнозвісне Межигір'я, доводилося чути коментарі на кшталт: «Влада, має право. А ви б не скористалися нагодою?»

Жителі Донбасу - ті взагалі досі думають, що так і треба. Ображаючись на «батіну» зраду - але в жодному випадку не дивуючись фактам, котрі автори згаданого фільму подають під соусом сенсаційності. Навіть якщо стрічка адресувався передусім тим проблемним регіонам, навряд чи цільова аудиторія її побачить. По-перше, там війна й не до телевізора, вижити б. А по-друге, сепаратисти мають на «Плюси» особливий зуб, тому періодично вимикають канал (як і деякі інші) на підконтрольній території.

У перші секунди від початку «Сім'ї та її бізнесу» звучить красиве й лиховісне: «Вся правда про мафіозну родину, котра поставила Україну на коліна». Через однозначно негативне ставлення більшості українців до Віктора Федоровича та його ближнього кола ще за часів їхнього панування смисл фрази конфліктує зі знайомими нам реаліями. Крім Донецької та Луганської областей, жоден регіон України від моменту інавгурації Януковича до дня його втечі на колінах не стояв. Зламати країну йому виявилося не під силу. Це довів не лише Майдан, котрий через кров та жертви таки припинив достроково його повноваження. А, наприклад, та ж Врадіївка. Істину не зовсім логічним чином підтверджують і самі автори згаданого фільму, ближче до фіналу визнаючи: «Але був у них ворог, про якого забули - власний народ».

Так усе ж таки: Україна стояла на колінах - чи ворогувала з «сім'єю»? Бо опція «дістало», котра вивела мільйон громадян на Майдан 1 грудня 2013 року, зовсім не відповідає терміну «стояти на колінах». Люди насправді до останнього давали Януковичу та його близьким хоча б із удаваною гідністю досидіти належний терміт й піти геть. Проте «погані хлопці» втратили відчуття реальності настільки, що терпець урвався.

Чи не головні експерти по Януковичу в фільмі - політики Інна Богословська й Тарас Чорновіл. Але обоє тут просто повторили те, про що говорили раніше. Хіба що творці цього випуску «Українських сенсацій» вирішили систематизувати роздрібнену раніше інформацію. Слухаючи політиків, вкотре згадував епізод із роману Веніаміна Каверина «Два капітани». Коли хороший хлопець Саня Григор'єв вирішив відкрити старому вчителю очі на негідні вчинки його улюбленця Ромашова, а у відповідь почув: «Для чого ви покликали мене сюди? Ви хотіли переконати мене в тому, що Ромашов - падлюка? Так я знаю про це!». Тому визначення «тиран», «диктатор» та навіть «кривавий диктатор», що прозвучали в ефірі як синоніми прізвища Янукович - що завгодно, але не українська сенсація.

Єдина претензія на сенсаційне викриття - розказана ближче до фіналу історія про те, як громадянин Янукович вирішив перед прийдешніми виборами заручитися підтримкою УПЦ МП й прямо агітувати за себе в храмах. За підрахунками, такий хід давав 15% голосів виборців. Коли митрополит Київський і всія України Володимир (Сабодан) відмовився, Янукович дав команду пресувати Святійшого. Пізніше - всю верхівку, замисливши церковний переворот. Вочевидь, автори фільму самі розуміють, де справжня сенсація. Адже саме цю історію не розказано, поставлено три крапки, а нам обіцяють розгорнуте й докладне продовження.

З іншого, менш значущого, зацікавити може аматорське відео, на якому Янукович вистрибує з молоденькими дівчатами. Але це - так, жовтенькі бантики. Загалом же згаданий випуск «Українських сенсацій», хай частково вже розтягнутий колегами на цитати й фрагменти, попри добротну роботу справляє враження потужного й влучного пострілу в молоко. Як свідчить зменшена в рази активність заяв із Ростова-на-Дону, український екс-президент перестав цікавити навіть президента Російської Федерації. Тому єдині, хто не повинен втрачати до Януковича та членів його «сім'ї» інтересу - Генеральна прокуратура України, Інтерпол, Верховний суд, пенітенціарна система та, дозвольте помріяти, Гаазький трибунал. От якщо бодай частина осіб, згаданих «Українськими сенсаціями», опиниться на лаві підсудних - це справді буде варте окремої уваги. Й, відповідно, окремого фільму в найкращий ефірний час.