Від прем'єри в ефірі «1+1» «Небесної сотні» ‒ першого документального фільму з циклу «Зима, що нас змінила» (виробництво об'єднання «Вавилон'13») минув майже місяць. За цей час від четверга до четверга о 22.00 нам показали ще чотири стрічки, котрі виходять блоками; очікуються наступні. Проте вже можна без жодних перебільшень назвати як весь проект у цілому, так і роботу кожного окремо взятого режисера важливою подією в історії не лише українського документального кіно.

Зима 2013‒2014 років пройшла під жовто-синіми національними прапорами не лише в Києві й не тільки в межах України. Світ заговорив про нас зовсім в іншому контексті, ніж це було під час Помаранчевої революції 2004 року. Якщо казати насамперед про себе, то, загалом підтримуючи її ідеї та прагнення, ваш автор дуже рідко виходив на сам майдан. З якогось моменту революція почала набувати дедалі відчутнішого «договорнякового» характеру, а країна довкола не змінилася практично. Лише завмерши на період із лютого по вересень 2005 року в очікуванні дива - а тоді махнувши рукою на того, чиє прізвище скандували під дощем та снігом та відтворювали гудками клаксонів автомобілісти. Ще певний час громадяни ділилися на тих, хто «за Юлю» та «проти Юлі». Що було далі - всім відомо.

Саме цим пояснюється відсутність сліз на очах досить значної кількості громадян України при перегляді проекту «Зима, що нас змінила». Захоплюючись роботою операторів та креативом режисерів, високо цінуючи концептуальний підхід авторів проекту та рішучість керівництва «Плюсів» надати зручний ефірний час для такого потрібного українцям показу, водночас хочу наголосити: «нас», заявлених у назві циклу, поки що немає. Бо «ми» зникли або, як варіант, глибоко й далеко заховалися саме після поразки Помаранчевої революції. Цей момент датується не днем приходу до влади громадянина Януковича з усіма наслідками, показаними, в тому числі, авторами фільму «Небесна сотня».

Почалося все, як було сказано вище, десь із вересня 2005 року, після акторського дебюту Юлії Тимошенко в ефірі «Інтера». Саме тоді прозвучала знаменита її фраза про Петра Порошенка, котрий «прибіг весь у соплях». Не знаю, чи всім нам, але вдумливим громадянам точно стало зрозуміло: події в Україні 2004 року не були чимось ексклюзивним, а лягли в загальний контекст «кольорових революцій», котрі відбувалися не лише на пострадянському просторі. Ось чому нас вітали - українці не творили тренди, а самі опинилися в тренді, наслідки якого для багатьох країн, як і для України, не завжди були втішними.

Минула зима 2014-го, навпаки, створила новий тренд - вміти страждати й навіть помирати за свою країну. Захід, між іншим, уже давно відвик від цього. Громадяни в Європі, Америці, Канаді та Австралії краще житимуть у своїй країні й намагатимуться робити власне життя комфортнішим, безпечнішим й тривалішим. Через те нинішня українська революція, котра почалася під прапорами ЄС, потім відбувалася, насамперед, під національною символікою та під супровід державного гімну.

Революція носила яскравий, чітко виражений характер національно-визвольної насамперед, і вже затим - антикримінальної, буржуазної, європейської, революції гідності й так далі. Що, власне, прокладено через усі поки що п'ять показаних у рамках проекту стрічок: «Небесна сотня», «Перша смерть», «Коктейлі Грушевського», «Самооборона» та «Межигір'я. Батіна хата».

Проте світоглядна пастка ситуації - саме в цьому. Її окреслив журналіст видання «Країна» Ігор Луб'янов, коли казав, що ані проголошення в 1991 році Незалежності України, ані Помаранчева революція не мали суто ідеологічного підтексту. Натомість від 30 листопада 2013 року, переживши найтяжчу за нашу історію зиму й дотепер події, котрі сталися, відбуваються й ще не скоро завершаться, ідеологію мають. Вона - у визначенні цивілізаційного вибору України. Майдан остаточно перекреслив офіційну, узаконену можливість інтеграції з російськими та проросійськими політичними проектами, взявши курс на Європу.

Як показав час і про що, зокрема, ваш автор писав неодноразово - крім мільйонів прихильників майдан мав і має також мільйони противників не лише в Російській Федерації, Білорусі, Кубі, Сомалі та Північній Кореї. Таких є досить багато серед наших співгромадян. І, як мені вдалося приватно дослідити, зима, котра показана та ще буде показана в рамках згаданого проекту, змінила далеко не всіх. Навпаки: частину суспільства роздратувала ще більше.

Почалося з того, що декілька моїх знайомих скептиків, котрі не приймали революцію категорично, попросили переконати їх та вказати джерело об'єктивної інформації. Саме очікувалася прем'єра «Небесної сотні». Фільм змушував плакати одних, інші вимикали телевізори, хтось дивився, зціпивши зуби. Але були й такі, котрі далі переконані: це лише однобокий, вигідний «бандерівцям» та неназваним «американцям» підхід. «Ти ж працюєш на телебаченні! - казали мені. - Знаєш, як можна змонтувати, аби було вигідно!»

Не буду тут наводити всю розшифровку суперечки. Згадаю лиш найпоказовіше: «беркутів» показано в «Небесній сотні» тим злом, яке нищило беззбройних героїв. Але ж, як закинули мені, «беркути» ‒ теж наші громадяни. В них кидали коктейлі Молотова ‒ вони мусили захищатися. До того ж - увага, автори проекту, це для вас! - зараз така політична ситуація, коли «Беркут» і міліцію треба робити ворогами народу. Отже, фільм «Небесна сотня»... зроблений на замовлення тих, хто тепер при владі. Буде інша влада, казали мені, ось побачиш: телевізор співатиме інакше.

Значна частина «нас» не вважає героїв «Небесної сотні» такими. Це, виявляється, обдурені пропагандою люди, котрі замість того, аби працювати, пішли робити революцію. Ну, й доходилися... Так кажуть дорослі люди не десь на сепаратистському Донбасі - в Києві, а також у Центральній і Північній Україні.

Показово, що з усіх п'яти названих стрічок лише «Коктейлі Грушевського» Олександра Стеколенка (ефір 10 квітня) не викликала в таких громадян особливого відторгнення. Можливо, через те, що має підзаголовок «Нариси» й здебільшого відтворює хроніку зимового опору. Натомість «Перша смерть» Володимира Тихого ‒ хроніки загибелі Сергія Нігояна та Михайла Жизневського - було прокоментовано так: «А там що, міліцію не вбивали?». Після «Самооборони» Костянтина Кляцкіна та Марії Пономарьової почув телефоном таке: мовляв, у цих вояк була зброя, чому про це ніде не згадано, показують тільки дерев'яні щити. Тобто, настрої ви вже вловили й повинні визнати їх існування.

Окрема історія - «Батіна хата» Юлії Шашкової. Ваш автор потрапив до Межигір'я серед перших, і не в захваті від несмачного, просякнутого естетикою потворного та відсутністю смаку видовища. Побоювався, що творці фільму підуть шляхом висміювання того, над чим навіть плакати - зайва розкіш. Проте було обрано інший шлях. Паралельно показують розвалену батьківську хатинку в приватному секторі Єнакієва, де виріс Янукович - і помпезний маєток, де на момент зйомок хазяйнував такий собі домовичок із числа повстанців.

Чоловік, знаючи всі ходи та виходи, показував абсолютно нецікаві вже навіть йому атрибути побуту мешканця маєтку, зітхаючи принагідно: додому хоче, там краще й затишніше. Сусіди ж Януковичів тішилися й далі тішаться з двох речей. По-перше, президент був «наш», тобто - «їхній», свій, із Донбасу. По-друге - пенсію підвищував та виплачували регулярно, а замінити Януковича нема ким. Так ось, моя самостворена «фокус-група» дала майже той самий результат. Виявляється, альтернативи Януковичу, яким би він не був, в Україні нема. Бо ладу в країні ще не навели, хоч поганого президента й скинули. Так само оцінюють Межигір'я: «Влада, мав право. У нас усі крадуть, і крастимуть. Ти б собі що, такого не наколядував?» І так далі. Огидне видовище не обурює, хоч і не надто захоплює. Воно сприймається, як кажуть, у порядку речей.

Висновки: добра робота команди «Вавилону'13» та громадянська позиція «1+1», засвідчена в щотижневому показі нових стрічок, знаходить і далі буде знаходити відгук лише в частини українських сердець. Інші ж сприймають стрічки щонайменше пропагандою - такою ж викривленою реальністю, яку пропонує російське інформаційне мовлення. У гіршому ж випадку для таких людей «Зима, що нас змінила» ‒ передова інформаційної війни. Не сумнівайтеся: на причини загибелі героїв «Небесної сотні» ще з'явиться альтернативна точка зору. Її породить не зрозуміла потреба в об'єктивності, а лише категоричне неприйняття тієї самої ідеологічної складової української революції, про яку тут уже згадувалося.

У мене ж нема поки що рецепту, як ще гучніше стукати в голови тих співгромадян, кого зима 2013‒2014 років не змінила. Точніше, він є, навіть не один. Але готувати ефективні ліки за такими рецептами - завдання не на один рік. І точно залежить від бажання медійних менеджерів загалом і телевізійних зокрема таку протиотруту виробляти...