У жанрі пародії та дежавю

У жанрі пародії та дежавю

11 Грудня 2013
14661
11 Грудня 2013
12:41

У жанрі пародії та дежавю

14661
Телемарафон «Відкрита студія» на Першому дивитися можна було хіба що гомеопатичними дозами, щоб не зашкодити здоров'ю. Враження Детектор медіа від інтерв’ю Януковича, російського «Шерлока Холмса», нової пародії «Вечірнього Києва», документальних фільмів про Амосова, «Дорогих депутатів» – в огляді телепрограм за 2–8 грудня
У жанрі пародії та дежавю
У жанрі пародії та дежавю

Майдан майданом, а обід, себто телепродукти, - за розкладом. Саме цей принцип узяли на озброєння більшість загальнонаціональних каналів минулого тижня. Хоча, треба віддати належне телебосам, часу на перипетії українських протестів комерційні канали віддавали немало. Але переважно - в новинах.

 

Подією минулого тижня мало би стати телевізійне інтерв'ю президента Януковича чотирьом «обраним», як іронічно визначили на 5-му, телеканалам. Проте стараннями програмних редакторів оперативну розмову Віктора Федоровича з журналістами побачили тільки ті глядачі, які не відлипають від екранів ні на секунду. Бо анонси цього інтерв'ю якщо й проскакували впродовж дня, то лише безпосередньо перед виходом його в ефір. Про досить дивні обставини появи в ефірі чергової зустрічі президента України з «обраними» тележурналістами (тут, утім, більш доречне визначення «телеведучі», бо Олена Фроляк (ICTV), Лідія Таран («1+1»), Анастасія Даугулє («Інтер») та Євген Міхін («Україна») роботою в полі похвалитися не можуть) уже докладно написав Борис Бахтєєв. Від себе додам: інтерв'ю з президентом породило стійке відчуття дежавю. Адже нічого нового до попереднього він не додав.

 

Навряд чи Віктор Федорович, чи то ініціювавши сам, чи то приставши на чиюсь пропозицію вийти на публіку, керувався толстовською максимою «Не могу молчать!». Бо враження таке, що виштовхував він із себе необхідні слова неохоче, через силу. Та й добір «обраних» цього разу мав вигляд покарання попередніх інтерв'юерів - 5 канал за «неслухняність» Лариси Губіної взагалі не запросили, а решту чотири канали представляли не акули телеефірів, а звичайні головомовці. Доля яких - озвучувати заготовлені запитання, але аж ніяк не створювати атмосферу жорсткого допиту президента на предмет виявлення його справжніх поглядів і мотивацій.

 

Під час цього телеінтерв'ю президента довелося повсякчас нагадувати собі, що воно відбулося 2 грудня, тобто - після дикого розгону студентського майдану й після кількасоттисячного Народного віча в Києві, оголошеного революцією з легкої руки Юрія Луценка. Президент, який мусив би зреагувати на ці події негайно, в понеділок лише мляво констатував: правоохоронці, розганяючи мирний майдан, «перегнули палку». Це що взагалі таке? Вони ту «палку» не перегнули, вони нею скористалися, та ще й як!

 

Не знаю, як хто, але в словах Віктора Януковича: «У меня есть все справки...У меня есть вся информация по пострадавшим», а також - «емоції та радикалізація несуть великі втрати для іміджу держави» та «...пониження рейтингу» автор цих рядків почув реальну погрозу. Саме для тих «пострадавших», долею яких так опікується наш «Батько». Оцінки діям так званих правоохоронців він, до речі, в цьому інтерв'ю так і не дав. Натомість осідлав улюбленого коника на ім'я «злочинні газові контракти Тимошенко». І це була така дослівна й надзвичайно розлога цитата з попереднього телеінтерв'ю президента п'ятьом загальнонаціональним каналам, що дозволила деяким не надто сумлінним Детектор медіам хвилин 15 покуняти.

 

До «Беркуту», який «перегнув палку», Віктор Федорович повернувся наприкінці інтерв'ю, сказавши: «Слідчі повинні якісно розслідувати, оцінку дасть суд. Навіщо було захоплювати КМДА, використовуючи дітей? Я проти цього. Треба виявити всіх провокаторів. Не треба бити людей. Прийдуть вибори, вони самі виберуть, кого захочуть. Сьогодні треба працювати».

 

Судячи з наступних подій, слідчі та судді сприйняли побажання гаранта як керівництво до дії - перші хутко наштампували справ проти активістів майдану, а другі запроторили їх на два місяці за ґрати просто посеред ночі. Достоту як сталінське «особое совещание», або ж «трійка».

 

У вашого оглядача, між тим, склалося враження, що метою цього позапланового інтерв'ю було все-таки виправдати наступний візит президента до Китаю. Бо як же ж це так - «Батько» покине нерозумних дітей на цілих три дні, коли в країні таке коїться? Але про візит до східної країни президент сказав лише кілька слів. Мовляв, візит до Китаю дуже важливий, готується до підписання багато документів. І ще - президент розуміє, що нині не надто сприятливий час для візитів, але без цього візиту економіка країни дуже багато втратить.

 

Завершилася розмова з президентом ну дуже зворушливим, практично мімімішним пасажем: «Бажаю нам мира і добра! Нехай нам Бог у цьому помагає!» (цитата дослівна, зі збереженням фонетичних та граматичних особливостей).

 

Тим часом увечері понеділка «1+1», дотримуючись правила про війну й обід, розпочав показ російського серіалу «Шерлок Холмс». Навіть людині, далекій від сінефільства й кіноманії, зрозуміло - герой сера Артура Конан-Дойла нині в тренді. Відтак чергова екранізація «за мотивами» «Нотаток про Шерлока Холмса» не дивує. Те, що вона дуже вже «за мотивами», - теж. Зрештою, британський «Шерлок» із Бенедиктом Камбербетчем і Мартіном Фріменом чи фільми Гая Річі з Робертом Дауні-молодшим у ролі Холмса так само далекі від оригіналу. Дивує тут інше. А саме - чому «Плюси» геть забули про другий сезон британського «Шерлока» й поставили натомість російську варіацію на тему Холмса? Адже анонсуючи перший сезон у січні 2013-го, оголошували плани показати й другий.

 

Та менше з тим, спробуємо порадіти тому, що маємо. Ну, бодай тому, що російського «Шерлока Холмса» зняв Андрій Кавун. Той самий, який зробив бойовик «Полювання на піранью» з цілим сузір'ям першорядних російських акторів - від Володимира Машкова з Євгенім Міроновим до Сергія Гармаша з Михайлом Єфремовим. Цієї своєї корисної звички Андрій Кавун не зрадив, запросивши на головні ролі Ігоря Петренка та Андрія Паніна. А також - Інгеборгу Дапкунайте на роль Місіс Хадсон. І ще - Михайла Боярського, якому випало грати Інспектора Лестрейда. Боярський виконує роль Лестрейда в дусі автопародії на свою роль Дартаньяна з вигуками «тысяча чертей!».

 

«Новаторський» підхід режисера Кавуна до літературної основи серіалу видно вже з того, що Бейкер-стріт, 221біс, де мешкали Холмс і Уотсон, тут - не власне квартира старенької леді, а пансіон, де заправляє досить молода й непогана на вроду пані Хадсон. Далі - більше. Шерлок Холмс у виконанні Ігоря Петренка постає не геніальним психо- і соціопатом, як це було з Бенедиктом Камбербетчем, або ж нарваним скандалістом у випадку з Робертом Дауні-молодшим, а метушливим дрібним сищиком зі шкідливими звичками та малосимпатичними манерами. Який, усупереч оповідкам Конан-Дойла, програє за всіма пунктами не лише Лестрейду-Боярському, але й своєму вірному зброєносцеві та літописцеві Уотсону-Паніну. За цю роль Андрієві Кавуну - окреме спасибі. Власне, за саму роль треба подякувати світлої пам'яті Андрієві Паніну, який виявився в цьому серіалі на голову вищим за всіх своїх партнерів. Але режисерові - окремий респект за те, що зберіг звуковий ряд ролі Уотсона, який розмовляє з неповторними інтонаціями Андрія Паніна.

 

Все інше в російській екранізації оповідань Конан-Дойла - від лукавого. Ну, хто скаже, навіщо було скрупульозно відтворювати Лондон вікторіанської доби, якщо при цьому нещадно перекроєно фабули практично всіх сюжетів? Якщо вже автентичність - то в усьому. Бо через це серіальний продукт імені телеканалу «Россия» та студії Central Partnership має вигляд геть не смішної пародії на оригінал. Пародії, що здатна викликати хіба роздратування й нехіть до перегляду решти серій. Хоча, з іншого боку, можливо, в такий спосіб режисер та сценаристи «Шерлока Холмса» гралися в одні їм зрозумілі постмодерністські ігри?

 

До речі, про пародію, і то вже дуже смішну. У п'ятницю, 6 грудня, на тих-таки «Плюсах» уже традиційно вийшов черговий випуск шоу «Вечірній Київ». Із розіграшем Надії Мейхер і неймовірно дотепною пародією на фільм «Собаче серце» за Михайлом Булгаковим.

 

 

 

 

«Восточное серце» (назва пародії) витримано в чорно-білій стилістиці оригіналу. Всі персонажі до болю схожі на своїх прототипів. Володимир Зеленський у ролі професора Преображенського - копія Євгенія Євстігнєєва, а Олександр Пікалов дуже органічно перевтілився в Шарикова. Квартальці зіграли кіно, в якому пересічному мешканцю Івано-Франківської області пересаджують гіпофіз луганчанина. На зауваження колег-лікарів, які висловлюють недовіру професорові, стверджуючи, що гіпофіз пересадити неможливо, Преображенський-Зеленський відповідає: «У нас возможно пересадить все. И даже всех!». Поведінка Шарикова, який проходить усі етапи переродження тихого селюка в «матьорого» східняка, з апогеєм кар'єри - вступом до ПР та роботою в податковій поліції, чудово ілюструє як стереотипи щодо регіоналів, так і виразну антипатію авторів пародії до цієї політичної сили. Зрештою все, як і в оригіналі, закінчується зворотною пересадкою. Факт перевтілення Шарикова в забитого «западення», який, фарбуючи стіни в помешканні професора, понуро мимрить «Юлі - волю», демонструє ще й відсутність симпатії авторів до іншої політсили, цього разу - «Батьківщини». Тобто квартальці не шкодують сатиричних стріл ні для влади, ані для опозиції. Що ж, обидві на це заслуговують.

 

Тим часом, у черговій серії мульта «Сказочная Русь» симпатії авторів усе-таки на боці Юлі. Взагалі, це дуже цікавий феномен - постійна присутність у цьому неоднозначному витворі «Студії Квартал 95» віп-бранки як щонайактивнішої дійової особи. Яка, до того ж, виявляється хитрішою й мудрішою за всіх інших персонажів. У серії, показаній 6 грудня, Юля, потрапивши до гарему турецького султану, влаштовує революцію й сідає на його трон. Алюзії для симпатиків Тимошенко очевидні. Можливо, автори «Сказочной Руси» в такий спосіб намагаються ствердити у свого глядача віру в те, що їхня героїня ось-ось опиниться на свободі. А можливо, навпаки, - змушують думати, що Вона ніколи не вийде на волю. Адже, хоч як мультяшна Юля старається, врешті-решт усі її зусилля завершуються поверненням до темниці. Отож, із боку авторів мультфільму - це така собі «Гра в мафію» по-кварталівськи. Яка геть ні до чого не зобов'язує.

 

6 грудня, в п'ятницю, країна відзначала 100 років від дня народження Миколи Амосова, кардіохірурга, кібернетика й письменника. Про видатного діяча нагадали на телеканалі «Інтер», показавши по завершенні «Шустер live» документальний фільм «Амосов. Столетие». Режисером проекту став Сергій Лисенко, продюсером - дочка Миколи Михайловича Катерина Амосова.

 

Кіно знімали коштами родини Амосових, студії «Генератор» і приватних інвесторів - тих, кому кардіохірург урятував життя на операційному столі.

 

Рішення зробити цей фільм у мінімалістичній стилістиці, як на мене, зіграло з авторами не надто добрий жарт. Бо в результаті стрічка вийшла сухо-протокольною, як автобіографія в особовій справі для відділу кадрів режимного підприємства (якщо такі ще хтось пам'ятає). Та й назви розділів, як на мене, занадто вже пафосні. Тих, хто досидів до фіналу фільму, міг потішити хіба що цікавий художній прийом - із безлічі фото врятованих Миколою Амосовим пацієнтів складається портрет самого хірурга-мисленника. Якщо чесно, то дуже шкода, що творці документалки про великого українця (Савік Шустер, анонсуючи показ, наголосив: Микола Амосов посів друге місце в проекті «Великі українці»), захопившись бажанням донести до глядача якомога більше біографічних фактів, не зуміли передати велич самої постаті Амосова.

 

Згадали про видатного вченого-хірурга й на Першому національному. Тут теж зняли свій фільм «Голоси часів. Микола Амосов». На відміну від «інтерівського», цей документальний проект знято українською мовою. Навіть цитати з книг Миколи Амосова наводяться в українському перекладі. Що, власне, було зробити нескладно, бо твори Миколи Михайловича перекладено десятками мов у цілому світі. «Голоси часів. Микола Амосов» відзначається ще й прагненням його авторів зробити не протокольну біографію, а подати постать героя опукло, з усіх боків. Завдяки численним синхронам колег, учнів, пацієнтів та письменників це почасти вдалося. Почасти - бо й цей фільм грішить якоюсь невловимістю головного. І тут, після перегляду обох проектів про «труди і дні» Миколи Амосова, починаєш замислюватися: чи не є ота невловимість характерною рисою самого Амосова? Скоріше за все, це правда. Бо, незважаючи на свій літературний хист і кілька виданих книг, Микола Амосов залишався людиною вкрай непублічною, аскетичною й... святою. А про святих, як відомо, можна лише панегіричні агіографії складати, а не документальні фільми знімати...

 

Перший національний минулого тижня, здається, разом із партією влади оговтався від першого шоку євромайданів і почав інформаційний наступ проти них на всіх фронтах. Для початку в четвер, у моїй улюбленій рубриці «Останнє попередження» показали старе торішнє «розвінчання гнилих опозиціонерів» Кличка, Яценюка й Тягнибока. Ця агітка знімалася до торішніх парламентських виборів, але на Першому національному вирішили, що диспозиція з тих часів не змінилася, й поставили бридкий продукт у дусі геббельсівської пропаганди в прайм-таймі.

 

Суботу й неділю тут віддали телемарафону «Відкрита студія». Ну, що вам сказати? Дивитися це можна було хіба що гомеопатичними дозами, щоб не зашкодити здоров'ю. Бо, з одного боку, бал там правила та сама геббельсівська пропаганда, а з іншого - сталінські маніпуляції. Зразком першої цілком можна назвати такі собі «п'ятихвилинки ненависті» під загальною назвою «Знак питання». Про другу складову «нової» інформаційної політики Першого національного свідчили виступи чиновників, які заходили до студії нескінченною каруселлю. «Знак питання» дуже швидко розібрався з Віталієм Кличком, показавши кадри, як той посилає «на ...й, на майдан!» нетверезого пікетувальника з Банкової. Висновок - на євромайдани ходять лише п'яні та обкурені провокатори, а ніякі не мирні демонстранти!

 

Тим часом генпрокурор Пшонка лякав обивателя кримінальною відповідальністю за правопорушення під час протестів, а міністр освіти Дмитро Табачник виказував батьківську турботу про нерозумних студентів, які на майдані можуть заразитися туберкульозом. Його ж слова, що Міносвіти не потребує жодних списків тих, хто виходив на майдан, бо робитиме висновки на підставі відвідування занять, звучали як прихована погроза. На цьому тлі інформація про те, що стипендія призначається за результатами попереднього семестру, й студентів, які її нині отримують, позбавляти грошової допомоги ніхто не буде, нікого не заспокоїли.

 

Не знаю, що могло спонукати погодитися вести цю пародію на телемарафон. Але це вже запитання до Андрія Сміяна чи Сергія Сиволапа.

 

5 канал, що вихідними теж робив телемарафон, але вже про євромайдани та події навколо них, не забув тим часом про проект «Дорогі депутати». Якось за головним інформприводом, майданом, публіка геть випустила з виднокола вибори до ВР у п'ятьох так званих проблемних округах. А там, між іншим, тривають надзвичайно гарячі бої без правил.

 

Андрій Сайчук у неділю якраз і розповів про передвиборні будні в 94-му окрузі. Це той самий округ, де найдовший бюлетень. Вийшов у журналіста такий собі мікс пародії і дежавю. Пародійний вигляд мали всі кандидати в депутати в Обухівському районі, де торік буцімто перемогла Тетяна Засуха.

 

Звісно, поспілкуватися з усіма 87-ма (їх уже менше після того, як ВАСУ позбавив права балотуватися Віктора Романюка) Андрій Сайчук не міг просто фізично. Але з найяскравішими таки поговорив. Приміром, із Юрієм Кармазіним, який тут теж балотується. Мабуть, це просто збіг, але після того, як цей кандидат у розмові з журналістом розводився, що його конкурент Віктор Романюк не має права балотуватися, бо останні 6 місяців не живе в Україні, на екрані з'явилася плашка з інформацією про рішення ВАСУ зняти Віктора Романюка з виборів. Чим не дежавю?

 

Дивує одне: чому пан Кармазін, «легенда українського парламентаризму» і «юрист завзятий» через ВАСУ (враження таке, що цей «найгуманніший суд у світі» виносить ухвали лише за позовом колишнього чи й майбутнього нардепа) не зняв із передвиборних перегонів усіх своїх конкурентів?

 

«Дорогі депутати», чи то пак, наразі кандидати в них, виявилися справді дорогими. З огляду на те, скільки коштів і сил витрачають на їхній піар політсили чи спонсори. Ну, а сюжет про жіночку, яка роздає пайки від кандидата-регіонала й при цьому не ховається й не кається, був просто гомеричним.

 

На пародію скидався й сюжет про те, як в округ приїхав підтримати свого кандидата Олег Ляшко. Цей любитель вил, корів і картоплі закликав селян спалити мішки з пайками від кандидата-регіонала, знайдені в Будинку культури. Несміливі пропозиції селян, що їх можна було б віддати в дитсадок чи бідним людям, підтримки в радикала Ляшка не знайшли.

 

Андрій Сайчук створив картинку, яка дуже промовисто показала - в країні за рік якщо й змінилося щось, то лише в бік найгіршого.

 

Хоча повсталий майдан це й заперечує. Коли я пишу ці рядки, у фейсбуку більшає кількість тривожних повідомлень про можливий силовий розгін майдану в Києві (і спроба якого таки була здійснена в ніч на 11 грудня). Телевізійники отримали шанси зробити неперевершені за емоційним впливом кадри. Що в них вийшло - проаналізуємо в наступній колонці.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
14661
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду