«Завтра була війна» - це, виявилося, не про Третю світову. Хвалити Бога, сподівання Савіка Шустера на те, що в п'ятницю, 13-го, в його студії не доведеться обговорювати початок воєнних дій проти Сирії з боку США, справдилися.

Хоча сказати, що загальнонаціональні канали аж так ухопилися за нагоду проаналізувати зрештою, що ж там відбувається, навколо тієї Сирії, й чим загрожують Україні домовленості/недомовленості між Обамою й Путіним, не можна.

На цю тему вирішили докладно поговорити хіба що на 5-му в програмі «Час. Підсумки дня». Назвали цей розділ «...підсумків», щоправда, дещо загадково - «Ціль - Сирія?». Що викликає запитання до редакторів - що вони мали на увазі? По-перше, чи саме «ціль», з воєнним присмаком, чи «мета»? По-друге, якщо «ціль» - тоді виникає запитання, невже для редакторів 5-го, на відміну від усього світу, Сірія являє собою монолітну, згуртовану навколо влади державу? На яку й зазіхають загарбники - кляті америкоси? А якщо «мета» - то теж у якому сенсі?

Перевагою цієї спроби аналітики стало запрошення до студії як надзвичайного й повноважного посла Сирії в Україні, так і досвідченого експерта з питань Близького Сходу. Шановний дипломат своїх роботодавців в особах чинних керівників близькосхідної країни не підвів, артикулюючи тезу про те, що жодної хімічної атаки взагалі не було, не кажучи вже про те, що її зорганізував уряд Асада.

Той-таки амбасадор, коментуючи власну заяву тижневої давнини про участь українських найманців у боях на боці опозиції, змушений був уже виправдовуватися. Мовою дипломатів це називалося «уточнити». Виявляється, про українців, які воюють у Сирії, шановний Мохамед Саїд Акіль дізнався лише з повідомлень ЗМІ. А щодо газової атаки, яка чи то була, чи ні, зауважив посол, слід шукати, кому вигідно розповсюджувати цю інформацію. Тонко натякнувши, що для Сирії жодної вигоди тут немає. А отже, мав дійти висновку незаангажований глядач, хімічну атаку організувала опозиція задля того, аби міжнародна спільнота кинулася їй допомагати змести з лиця землі кривавий режим.

Тим часом дипломат, виконуючи свою місію, зауважив: поки комісія ООН, що шукає ознак застосування хімічної зброї проти мирних громадян, не оприлюднила своїх висновків, рішення про завдання удару по Сирії не може бути ухвалено.

Запрошений до розмови Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, коментував ситуацію з сирійською кризою в тому дусі, що якщо навіть Сирія погодиться віддати під контроль хімічну зброю, там однаково залишається загроза громадянської війни. А вибори, що могли би стати рятувальним колом для країни, можливі лише під контролем міжнародної спільноти. Тим часом інформацію, оприлюднену американським виданням про те, що з українського порту «Октябрьськ» до Сирії йдуть військові вантажі, коментувати ніхто в студії не наважився. Ну, йдуть собі та й ідуть.

А й справді, яке кому діло в Україні до тієї Сирії? Набагато цікавіше - подивитися, як претенденти на посади вершителів доль, себто суддів, складають екзамен на відповідальну й хлібну посаду.

9 вересня про цю подію вийшли схожі сюжети у «Вікнах» СТБ, «Подробицях» телеканала «Інтер» і ТСН канала «1+1». Ось як це було у «Вікнах»:

«У Києві триває масовий іспит на посаду суддів. Охочих служити у Феміді зібралося стільки, що замість класу їх помістили у виставковий центр. Конкурс чималий - п'ять душ на місце. Сьогодні вони писали тести. Далі буде практичний іспит. І за результатами найліпших візьмуть у резерв корпусу суддів. 

Раз на півроку всіх охочих стати суддею збирають в Києві. Тут вони мають здати тести. Найліпші здобудуть найліпшу роботу. Тож здаватися приїздять навіть на сьомому місяці вагітності. Їх понад шість сотень. І вони хочуть спати, бо ніч провели при книжках.

В Україні суддею може стати людина в 25 років. Адвокат Олег Веремеєнко каже, що то нісенітниця. Людські долі вирішують люди без досвіду. Каже, в Італії, де вчився, суддя не молодше від 35, в Канаді - всі 40. І купа додаткових вимог. 

"Мінімальний вік, щоб скласти іспит, в районі 40 років. Крім того юридичний стаж 10 років. З яких 5 років треба працювати в адвокатурі, а 5 - в інших органах. Життєвий досвід у судді зовсім інший. Вони повинні бачити місця покарання. Це допомагає в роботі", - пояснює адвокат Олег Веремеєнко.

Сьогодні у суддів перевіряють тільки знання. Мудрість мають показати на наступному етапі. 600 кандидатів отримають практичне завдання. 

"Ми подивимося їхні ділові якості. А потім ми будемо проводити бесіду з кандидатом, щоб виявити їх моральні якості. Ми маємо добрий матеріал", - розповідає Ігор Самсин, голова вищої кваліфікаційної комісії.

Втім, деякі ділові якості можна побачити вже. Золотом блищать годинники, а на вулиці чекають машини.

Через екзамени суддів на парковці виставкового центру такий собі Женевський автосалон. Наприклад, Порш Панамера коштує 200 тисяч доларів. Суддя легально стільки не заробить за 10 років. 

"Якщо людина приїзжає на екзамен на Астон Мартіні - це означає, що ділові якості хороші? Ви знаєте, нам хай на вертольоті прилетить. Але перш за все знання, кваліфікація, друге ділові, третє - моральні якості. Якщо моральні не відповідають, будемо приймати рішення", - каже Ігор Самсин, голова вищої кваліфікаційної комісії.

Декого привезли на екзамен з охороною, а дехто на метро приїхав, каже голова комісії. І запевняє: сьогодні гроші нічого не вирішать. Роботи одразу сканують. Перевіряє їх комп'ютер. Результат кандидати отримають протягом кількох годин» (кінець цитати з сюжету).

А отакий вигляд цей сюжет мав у «Новинах» на «Інтері» о 18-й.

«Вони ще не мають суддівських мантій, але дуже хочуть стати служителями Феміди. 630 кандидатів на посаду судді сьогодні складали письмовий екзамен. Раніше треба було написати реферат, мати три роки юридичної практики - і ти вже суддя. Тепер треба витримати непрості іспити. Докладніше - Руслан Ярмолюк.

Дорогі іномарки у виставковому центрі. Це - не показ моделей. Це - кандидати у судді приїхали складати іспити.

Ігор Самсін, голова вищої кваліфікаційної комісії:

- Нам хай на вертольоті прилетить - ми вибираєм людину, знання кваліфікація ділові і моральні якості якщо не будуть співпадати, ми будемо приймати рішення.

Майбутніх служителів Феміди зовсім не лякають маленькі зарплати. Їх лякають іспити.

Олександр Федосєєв, кандидат на посаду судді:

- 80 питань. Ми їх не бачили. Це секретна інформація.

Секретні тести привозить спецзв'язківець за 10 хвилин до початку.

Гавриленок Ігор, спецзв'язківець:

- Я передаю тесты, вот уполномоченное лицо указано в документах, он проверяет, чтобы не нарушены пломбы.

Таких, що відчули поклик серця й жагу одягти мантію судді, у цій залі - понад шість сотень.

- Я вважаю, це моє покликання.

На завдання з теорії їм дали три години. На столі - тільки кульковІ ручки і вода. За майбутніми суддями стежать камери й спостерігачі.

Олійник Катерина, головний спеціаліст управління документального забезпечення:

- Наше завдання слідкувати, щоб кандидати не списували, не розмовляли між собою.

Картки кандидатів опрацьовуватиме ось цей комп'ютер. Він сканує результати та обробляє їх, сумуючи бали. Після цього на майбутніх суддів чекає інший, практичний екзамен і тільки тоді гідних внесуть у кадровий резерв суддівського корпусу. І навіть це не гарантує - що їх візьмуть на роботу».

За кілька годин у перекладі російською  сюжет з'явився в «Подробицях» о 20-й.

У сюжеті ТСН на цю тему знайти 10 відмінностей  не вдалося.

Чому цей сюжет став «хітом продажів» у новинах 9 вересня, зрозуміти можна. Адже не щодня глядачеві наочно демонструють таку кричущу прірву між ним самим, сірим і вбогим, та людьми, які мають відновлювати справедливість за покликом серця, а проте купаються в розкошах. Тобто органи юстиції, які самі проанонсували подію для ЗМІ, досягли прямо протилежного ефекту. Ну а телевізійники скористалися можливістю, начебто ж не порушуючи «умов гри»,  все-таки показати  блюзнірство фасаду демократії, за яким ховається цинічна корупція. Бо навіть якісь гуцули на своїх верховинах, варячи овечий сир і стрижучи тих овечок, не можуть не розуміти, що не може людина, яка претендує на посаду судді (!), чесною працею заробити на авто, ціна якого становить річний бюджет середнього райцентру!

У вівторок, 10 вересня, автор цих рядків укотре переконалася в справедливості колись популярного гасла з реклами жуйки: «Іноді краще жувати, ніж говорити!» В конкретному випадку йдеться про програму ТВі «Ч/Б» від 10 вересня, коли гостем Андрія Бондаря і Тараса Чубая був улюбленець українських жінок-читачок Юрій Андрухович.

Зрозуміло, що пан Юрій отримав нарешті телевізійний, хай і не досить просторий у плані покриття майданчик, аби донести до посполитих усе, що він думає про державний устрій України. Як і в описаному вище випадку з сирійським послом, письменник усіляко намагався виправдатися перед тими, хто після деяких публікацій закидає йому сепаратизм. Суть колізії - Юрій Андрухович якось запропонував у разі другого пришестя помаранчевих зробити з України державу не унітарну, а федеративну. Після чого на нього накинулися побратими по цеху й не тільки зі звинуваченнями в спробах підірвати державний устрій.

Письменники, як відомо, народ гіперчутливий до оцінок і дуже залежні від опінії, тож відчутно пошарпаний життям Андрухович заходився пояснювати всі свої позиції. Мовляв, друзі, ви все неправильно зрозуміли й тому подібне. Але виправдання ці й спроби донести свої справжні погляди на проблему поділів України, зокрема в програмі «Ч/Б», вийшли такими несміливими, що залишили враження остаточної поразки письменника в нещодавній дискусії: «Я заперечив би все, що досі говорив, якби просто взяв і відкинув цю можливість, сказав: "Геть федералізацію". Або дві різні держави, або унітарна раз і назавжди єдина країна в тих кордонах, як сьогодні є - а може, навіть і в розширених.

Але мені здається, що правдивий федеральний устрій в наших умовах неможливий тому, що центр так чи інакше буде вирішувати все, оскільки в нас сьогодні й на найближчі там роки, десятиліття нічого іншого, крім авторитарної моделі, не передбачається. Тобто це буде якась федерація на папері, яка формально зробить ці відмінності між регіонами ще складнішими, повіддаляє їх від себе. А в той же час це буде централістська авторитарна модель, як Російська Федерація. У нас швидше вийде Російська Федерація, аніж Швейцарська конфедерація. Тобто нема нічого доброго в цій ідеї...».

Тобто після численних рефлексій на цю дражливу тему (власне, це й є робота сумлінних письменників - відрефлексовувати сучасність) автор тези про необхідність федеративного устрою України... визнає її неспроможність.

Ну, їй-бо, слово честі, коли популярний ще донедавна прозаїк поринає в кризу жанру, його спроби повернути популярність за рахунок сумнівних політичних тез і книжок ні про що викликають велику зажуру щирих шанувальників...

До речі, про рефлексії. В середу, 11 вересня, в «Часі. Підсумках дня» на 5-му взялися відрефлексувати чи й проаналізувати явище, яке напередодні підірвало український інтернет, але не знайшло дороги до екранів більшості загальнонаціональних каналів.

Мова про спроби дискредитації солідних українських видань шляхом розміщення в них нібито замовних матеріалів про близький дефолт в Україні. Що його буцімто передрікає національній валюті Ощадбанк Росії. Святослав Цеголко й Тетяна Даниленко запросили до розмови про інформаційні війни цілий букет політиків-антагоністів, які нині уклали «водяне перемир'я»(цитата з «Книги джунглів» Редьярда Кіплінга). Тобто - депутата-опозиціонера Лесю Оробець, екс-нардепа Павла Жебрівського та депутата-регіонала Григорія Смітюха, а також соціолога Євгена Копатька, котрий ніколи не приховував симпатій до Партії регіонів, хоча тепер, усупереч позиції президента, чомусь ратує за вступ України до Митного союзу, а не ЄС. Чи ми щось пропустили в змінах у працевлаштуванні соціолога, а чи то просто така гра? У підводці до розмови про інформаційні війни автори подали синхрони Сергія Гайдая, Артема Стельмашова, Євгена Копатька та Михайла Погребинського. Всі вони, хто з захватом, а хто й із неприхованим роздратуванням говорили про те, що Росія вперше за 22 роки програла інформаційну війну Україні щодо її цивілізаційного вибору.

Дискусія внаслідок зіткнення полярних думок вийшла просто за підручником, із повним спектром відповідей на запитання «хто винен?» і «що робити?». Від того, що Кремлю такі інформаційні диверсії, як у випадку з «Українською правдою», коли створюються видання-клони, невигідні, до висновку - у тому, хто доклав руки до дискредитації найбільш відвідуваного та цитованого сайту країни, має розбиратися СБУ. Ну, й у розмові знайшлося місце для запевнень - у нас немає жодних причин для хвилювань про неминучий дефолт, бо платіжний баланс, як і торгівельний, цілком нормальний. А чиновник на прізвище Арбузов до спецоперації «дискредитація УП» взагалі непричетний, бо це справа рук ворожого щодо нього угруповання.

Що ж, у рамках заданої теми баланс думок, на перший погляд, було витримано бездоганно. Проблема лише в тім, що всі, кому надали слово ведучі (чи просто ті, хто погодився розмовляти на цю тему?), аж ніяк не володіють усім необхідним для роз'яснення досить непростої ситуації обсягом знань. Тобто, жоден із запрошених не був фахівцем ані з макроекономіки, ані з фінансів, ані з захисту інформації або ж, навпаки, асом у дезінформації, щоб говорити про це повністю компетентно.

І це задавнена хвороба українського політикуму й журналістики - стрибати по верхівках, не заглиблюючись у підземні пласти породи. З якої, власне, й витікає та сама інформація. Натомість ті, хто нею володіє, воліють приберігати цей скарб до слушного часу. Чи вибуху?

Та порівняно з тим, на що витратив безцінні чотири (!) години Савік Шустер у своєму ток-шоу на «Інтері» в п'ятницю, 13-го, «Час. Підсумки дня» мають вигляд суперкомпетентності. Надто ж у вже згаданому на початку матеріалу випуску про сирійську проблему. Якщо Цеголко-Даниленко мали справу з людьми, справді обізнаними в темі, то «профессиональнейший»(визначення московського Детектор медіа Ірини Петровської) Савік Шустер запросив у якості головного спікера з цієї проблеми... міністра освіти та науки України Дмитра Табачника. Опонував йому не менш одіозний політик-шоумен Олег Ляшко. Але не в питанні гуманітарної катастрофи в далекій східній країні. Ляшко, якого Савік полюбив ніжною любов'ю з давніх часів, навпаки, кричав, що міністр освіти має зараз говорити не про Сирію, а про гуманітарну катастрофу в галузі освіти - чому закриваються школи, чому за місце в київському дитсадку треба давати хабар у розмірі 500 американських доларів...

Якщо чесно, сухим залишком після перегляду цього шоу став безмежний жаль за бездарно втраченим шматком життя. За ці чотири години можна було переглянути два кінофільми або ж прочитати гарну книжку. Натомість у марному очікуванні бодай якогось ексклюзиву довелося три години слухати заяложену платівку про «покращення». Спершу від прем'єра Азарова, якого, за традицією, що склалася за останні роки співпраці Шустера з чинною владою, запустили на подіум у величній самотності. А згодом від його підлеглого, «политика широкого профиля», як назвав міністра освіти ведучий, Дмитра Табачника.

Зрозуміло, що Микола Янович, підписавши в Голландії багатомільйонний контракт із транснаціональною корпорацією Shell про початок робіт щодо видобутку сланцевого газу на Юзівському родовищі, став безперечним ньюзмейкером не лише дня 12 вересня, а й тижня чи й 20-річчя. Але ж коли цей ньюзмейкер виходить до якнайширшої аудиторії, він мусить розуміти - цій аудиторії потрібні не лише байки про те, як багато втратив Катар, коли 20 років відмовлявся від розробки нафтогазових родовищ.

Їй, цій аудиторії, хочеться знати, як видобуток сланцевого газу позначиться на екології місцевості. А також скільки отримають місцеві бюджети від доходів транснаціонального гіганта. Але на ці запитання відповідей з вуст прем'єра не було передбачено. Бо не було кому їх поставити. Атмосфера «теплої ванни» так заколисала Миколу Яновича, що він, перейшовши до другої теми свого самотнього, без жодного реального опонента, виступу, навіть запитав аудиторію, чи готові вони потерпіти погіршення економічної ситуації 5 років, щоб жити, як у Європі?

Здається, відповідь більшості присутніх (100 представників усієї України та семеро професорів), що таки готові, прем'єр-міністра просто заскочила. Але йому не залишилося нічого, окрім як продемонструвати вірність «генеральній лінії» - твердити, що європейські стандарти набагато вищі, ніж у Митному союзі.

«Водяне перемир'я» між владою та опозицією, здається, виливається в тотальну змову провладних ЗМІ - імітувати дискусію, при цьому всіляко педалюючи європейський вибір України, який відбувся лише «завдяки мудрій політиці партії та уряду». Всі інші точки зору геть відмітаються. І в цій ситуації буквально незамінними стають постаті на кшталт Олега Ляшка. На якого лягає відповідальна функція - показати, що в українському політикумі є люди, здатні представляти vox populi. Але в результаті цей «вокс популі - вокс деї» звучить занадто вже фальшиво. Точніше - проплачено.

Але ще більш проплачено звучали пасажі Дмитра Табачника про те, що лише завдяки пакту Молотова - Ріббентропа нинішня Україна має чотири області. Або ж цілком російська антиамериканська риторика щодо Сирії - у США існує вибіркова демократія, бо лише там, де є нафта, є права людини.

Дві години бенефісу міністра освіти іншим учасникам так званої дискусії імені Савіка Шустера залишили хіба що право дискутувати, де отримав освіту Ломоносов, або ж як правильно російською сказати «умовна складова» (перл від міністра освіти, який, намагаючись пояснити, що історія не знає умовного способу, заплутався у визначеннях, забувши й український термін «умовний спосіб», і російський «сослагательное наклонение»).

У третій частині цієї програми, коли мова зайшла про те, чому саме нині, в дуже непростий момент цивілізаційного вибору, оприлюднено результати опитувань російського соціологічного центру ВЦИОМ, де 29% росіян досі вважають Україну своєю територією, Савік Шустер, показавши постер італійського конгресу неонацистських партій, де в числі учасників указано «Свободу», дав слово її представникові Андрію Мохнику. Останній підкреслив, що на три дзвінки Шустера з запитаннями, чи братиме участь його політсила в цьому конгресі, в офісі відповідали негативно, але тим не менше ведучий маніпулює, коли показує на екрані під час його виступу фото невідомої агресивної сили. Чому так - Савік не пояснив.

Але насправді найбільше вразили слова єдиного комуніста, якого запросили на «Шустер live» - Олександра Голуба. Він чомусь начхав на всі дані щодо соцопитувань у Росії й озвучив думку, що Україна завжди була, є й буде в Європі.

Тим часом ексклюзиву глядач «Інтера» все-таки дочекався. Це сталося в неділю, в програмі «Подробности недели с Евгением Киселевым». Ведучий цієї авторської програми, в підводці до сюжету про ректора-втікача Петра Мельника, зауважив, що США - це вже третя країна, де нібито переховується екс-ректор Податкової академії з Ірпеня. Кореспондентові каналу в США Дмитрові Анопченку вдалося дізнатися, що екс-ректора зафіксували під час прильоту в аеропорт, де треба вказувати, де той, хто прилітає, житиме. Виявилося, що екс-ректор житиме в містечку Сан-Маркос. Саме там, де мешкає його колишня дружина.

А перед цим Дмитро Анопченко, автор ексклюзивного сюжету, побував ще й на віллі доньки Петра Мельника й записав синхрони сусідів, які не розуміють, звідки можна було взяти шалені мільйони на цей будинок. Поспілкувався кореспондент і з адвокатом потенційного підсудного Антоном В'яльциним. Останній, обговорюючи можливість здобути Петром Мельником статус політичного біженця, зізнався - це залежатиме від політичної кон'юнктури.

Результат усього цього розслідування - відтепер МВС не займається втечею ректора, а ГПУ не знає, що робити, аби повернути блудного ректора. А вже наступного дня з'явилася офіційна інформація від Генпрокуратури, що Мельник таки так, перебуває у місті Сан-Маркос у штаті Каліфорнія США.

От не хотілося писати цей останній абзац! Ну, понеділок, 16-те, - ніби вже й не моя парафія. Але, вибачте, коли на програму «Сьогодні про головне» на ТВі, присвячену пам'яті Георгія Гонгадзе, запрошують Олександра Чаленка й Олеся Бузину, то це вже, як на мене, за межею здорового глузду. Тут уже хіба що Ксюші Шкоди бракувало. Ну, щоб уже повний кворум був.

Фото - obukhivsch1.ucoz.ua