У середині серпня цього року Міністерство культури Російської Федерації відмовилося надавати державну підтримку новому кінопроекту відомого режисера Олександра Міндадзе «Милий Ганс, дорогий Петро». Причину, озвучену від імені міністерства директором департаменту кінематографії В`ячеславом Тельновим, варто процитувати буквально й в оригіналі: «Руководствуясь общим мнением, мы решили, что к 70-летию победы над Германией не должен выходить фильм, который не соответствует нашим представлениям о войне»

У Росії вже досить давно злякалися власної сміливості й почали боротися за «правильне» трактування війни. Взяти хоча би ще один недавній факт: цензурне втручання в «Штрафбат». Для нового показу на каналі «Росія» цей відомий, нашумілий, та в цілому наближений до фронтової реальності серіал Миколи Досталя почистили від сцен, що не відповідають уявленням російської влади про радянського солдата в окопах та про суть діяльності органів НКВД.

Це згадалося за кілька днів, коли на каналі «Інтер» відбулася українська прем'єра 12-серійної біографічної драми Сергія Щербіна «Син батька народів». Цю стрічку подібна доля навряд чи чекає, бо за межами бойових епізодів бачимо те, що цілком відповідає уявленням росіян про часи сталінського правління, що  переживають нині майже офіційну реставрацію, зокрема - в свідомості мас. Як би мені особисто цього не хотілося, позитивний образ Йосипа Сталіна як батька народів та хазяїна країни, котру він зробив великою, сприймається без лапок і частиною громадян України. Серіал «Син батька народів» розрахований на них. 

Хто ще не здогадався - творці проекту явили глядачам життєвий шлях Василя Йосиповича Сталіна, молодшого сина одного з найжорстокіших диктаторів ХХ століття. Принагідно згадалося, що німці за весь повоєнний час так і не спромоглися створити біографічного фільму про Гітлера чи когось із його ближнього кола. Та де там! Можу помилятись, але цього не було навіть за життя фюрера (документалістика Лені Ріфеншталь не рахується).

Так, у Німеччіні заборонено в позитивному ракурсі згадувати про Гітлера. Але так само не пригадую байопиків і про Мао, Пол Пота, Піночета, Кастро й про дітей тих, у кого вони були - хоча в цих країнах ніяких подібних заборон немає. Тоді як російський радянський кінематограф дав, наприклад, «Леніна в Жовтні» та «Падіння Берліну» з незмінним тут і надалі виконавцем ролі Сталіна актором Михайлом Геловані. Новий же російський серіальний конвеєр поки що зосередився на тому, в який би ще спосіб показати хорошого мудрого Сталіна і по-можливості - трошки Брежнєва. Перший зробив країну великою - ціною рабської праці тих, хто ще не сидів, і каторжної - тих, кого посадили. Другий став батьком злиденної стабільності. За обома ностальгують чомусь тільки в Росії та частково - в Україні.

Можна закинути вашому автору - знову антисталінська риторика, знову незадоволений реанімацією сталінізму. Фільм же не про самого Сталіна, а про його нещасного молодшого сина. Який ні в чому не винен і не відповідає за батька.

Тут заперечую: насправді «Син батька народів» - не стільки про трагедію Василя, про що піде трошки нижче, скільки дійсно про тріумф його великого батька.

Акторові, який грає всемогутнього дядечка Джо, по ролі не вистачає затишних домашніх капців. Перед нами той добрий Сталін, про якого майже дві третини минулого століття розповідали радянським людям казки. Де подівся цинічний інтриган, який страждав на манію переслідування та розвивав у собі безліч інших психічних розладів? Між тим, це стало причиною ведення особисто ним неоголошеної війни насамперед проти свого народу... Де той комуніст Сталін, на чий досвід спирався фашист Адольф Гітлер?

Звісно, від карикатур на диктатора в часи «перебудови» народ трошки втомився - той, хто тримав величезну країну в страху, не міг бути аж таким карикатурним. Проте помітно змінився сам контекст. Зокрема, «Син батька народів» ясно дає зрозуміти, що товариш Сталін, виявляється, був дуже зайнятий розбудовою держави та перемогою над колишніми любими друзями-фашистами. Тому не мав часу на виховання дітей. Особливо - молодшого рудого Васі, хлопця, від природи позбавленого гальм.

Саме таким постає Василь Сталін, зіграний Галою Месхі  - тут можу лише аплодувати кастингу, зовнішня подібність із оригіналом максимальна. Й не можу утриматися від аналогічного порівняння: серіал «Галина», про таку саму нестриману доньку іншого радянського вождя, Леоніда Брежнєва, теж багато в чому виграє за рахунок подібності актриси Людмили Нільської до зіграної нею героїні - Галини Брежнєвої.

Цим порівняння не обмежуються. Василя Сталіна з повною відповідальністю можна назвати першим радянським мажором. Старші діти дядечка Джо, Світлана та Яків, такими не були. Проте саме до Васі, який першим серед дітей вищого керівництва СРСР почав дозволяти собі безкарно битися в ресторанах та гасати на мотоциклах і машинах московськими вулицями, батько ставився досить суворо. «Внимание и заботу к нему проявлять только в деле хорошего усвоения учебного материала», - особисто писав Сталін керівництву авіаційного училища, де син, як було заведено в ті часи, вчився на льотчика.

Справді, за своє коротке життя, від отроцтва до татової смерті, а це десь 20 років із 41, що Василь прожив на світі, він лишався недоторканим для всіх, крім рідного батька. У серіалі приділено увагу жорсткому втручанню Сталіна в особисте життя Світлани - ув'язнення відомого журналіста Олексія Каплера за те, що він єврей (пізніше Каплер, який відсидів і був реабілітований, став першим ведучим «Кінопанорами»). Трошки менше - стосункам із Яковом, котрий потрапив у полон в перші місяці війни (між іншим, до самої своєї таємничої загибелі, в 1943 році, сидів у одному концтаборі зі Степаном Бандерою). Зате рудий відчайдушний Вася став головним об'єктом батьківського виховання.

Автори серіалу вважають, що проблема - в непорозуміння батька та сина. Перед нами не Сталін-диктатор, а Йосип Віссаріонович - татусь, якому меншеньке, таке улюблене й таке недоладне дитя завдає чимало клопоту, заважаючи займатися важливими державними справами. Жорстокий диктатор втілений на екрані як люблячий батько, чиї діти зовсім відбилися від рук. Саме тому, зокрема, це кіно не про сина батька народів, а про самого батька: його в Російській Федерації реабілітують тепер через сина.

Причому - постать, за великим рахунком, не видатну. «Я ніхто, тільки твій син!» - кричить Василь у одній з останніх серій Сталіну. І це насправді не сценарний хід досвідченого майстра Едуарда Володарського, це реальна біографія Василя Йосиповича, що в повному обсязі вклалася в 80 хвилин документальної стрічки «Василь Сталін. Злет. Падіння» з циклу «Кремль 9», знятого в 2010 році. Звісно, були в його житті часи, варті окремої уваги, наприклад - створення спортивного клубу при підпорядкованих йому ВВС СРСР. Але про це 1991 року режисер Віктор Садовський зняв досить непоганий художній фільм «Мій кращий друг Василь, син Йосипа», де роль першого мажора СРСР зіграв Володимир Стєклов. Усе решта, показане аж у 12-ти серіях - не про того Василя Сталіна, яким він був насправді, а про образ сина вождя, котрий відповідає діючій у нинішній Росії реставраційній ідеології.

Нам показують Васю Сталіна - загального улюбленця. Дійсно, за спогадами сучасників і тих, хто знав першого радянського принца, він був сам по собі непоганою людиною. Таку ж пам'ять лишила про себе перша радянська принцеса Галина Брежнєва. Але обоє запам'яталися не якимись визначними справами.

Скажімо, в фільмі Василь Сталін - реальний герой війни. В житті ж він на війну рвався, та батько заборонив, боячись повторення долі Якова. Тому в активі льотчика Сталіна-молодшого було лише 26 бойових вильотів. Так, Василь після війни був прямо причетний до розвитку радянського спорту, але це був звичайний розвиток галузі, не революційні кроки. Навіть його романи та шлюби не були такими скандальними, як ті, що уславили Галину Брежнєву: про її шалений, всупереч батьковій волі, закручений роман із фокусником Емілем Кіо можна знімати окрему мелодраму.

Але все одно уславилися згадані принц та принцеса не цим. У 25 років Василь Сталін уже був генерал-майором і - невиліковним алкоголіком. Ось головна трагедія цієї, повторюся, загалом, мабуть, непоганої людини, котра не винна, що народилася сином Сталіна. Але алкоголізм не має до його походження жодного відношення. Поети Сергій Єсенін та Володимир Висоцький теж вперше лікувалися від цієї залежності та спричинених алкоголем розладів у віці до 30 років. Проте в історію ввійшли, на відміну від Василя Йосиповича та Галини Леонідівни, не через стакан.

Із Галиною Брежнєвою аналогічна історія. Як не старалися сценаристи «Галини», після історії з Кіо, вартої нинішніх світських хронік, нічого цікавого, крім опосередкованої причетності до «діамантової справи» (в рамках якої сталося так, здається, й не розкрите до кінця вбивство актриси Зої Федорової) їм лишилося тільки розробляти тему пияцтва Галі. Між іншим, Василь у фільмі періодично прикладається до пляшки - але так, ніби між іншим, наче це не та проблема, котра звела його в могилу, і про яку знає глядацька аудиторія 55+. Нам показують на дві третини вигадану біографію хорошого доброго хлопця. Якому просто не пощастило, але не з батьком, а з оточенням. Всі були проти нього, всі йому заздрили, мало не споювали тощо.

Зрештою, фільм завершується висилкою нещасного, всіма зацькованого 39-річного Василя з Москви в Казань й обіцянкою повернутися. Хоча ніде не йдеться про те, що після смерті батька молодий опальний генерал ходив у посольство Китаю просити політичного притулку, в нетверезому стані, до речі... Смерть молодої, по суті, людини в самотності, злиднях та безпробудному пияцтві тут не показана взагалі. Реальна, правдива смерть цієї не видатної людини зовсім не відповідає тому образу, який створив на екрані Гала Месхі. Хай глядач думає: Василь Сталін жив красиво, як уся радянська еліта, й помер... ну, скажімо, від неоперабельного раку.

Якби комусь прийшло в голову зняти байопик про сина Сталіна років на десять раніше, коли знімали телефільм про доньку Брежнєва, увага зосередилася би саме на цьому аспекті. Сталін виглядав би таким, яким був - людиною, котра ненавидить увесь світ, включно з власними дітьми. Та й тривалість була би меншою: ну не нажив Василь Йосипович на 12 серій...

Фото - inter.ua