Незрозумілі речі трапилися з черговим (а чи позачерговим?) телеінтерв'ю Віктора Януковича - цього разу вже чотирьом каналам: «Інтеру», «1+1», ICTV та «Україні». (5 канал, як було попереднього разу до таїнства не запросили).

Інформація про те, що інтерв'ю записують, з'явилася під вечір понеділка, 2 грудня. Інформації про те, коли інтерв'ю вийде в ефір, не було й не було. Майже о десятій вечора того ж таки понеділка сайти «Інтера», «Плюсів» та ICTV у розділах «Телепрограма» все ще не містили жодної інформації про час виходу в ефір розмови з президентом. Вирізнялася з-поміж усіх лише «Україна»: на її сайті інтерв'ю з Януковичем було зазначено.

А поміж тим виявилося: принаймні на «1+1» та ICTV, так само як і на Національному радіо, розмова з президентом уже встигла з'явитися в ефірі. Отут стало зовсім нічого не зрозуміти. Здавалося б, інтерв'ю президента мало б бути основним, ключовим матеріалом щонайменше того дня - й реально могло б таким стати. Коли ситуація в країні вкрай напружена, люди, незалежно від свого ставлення до Віктора Януковича, бігли б до телевізорів, аби лише почути інформацію з перших рук, аби тільки спробувати зрозуміти: що ж на нас чекає. Здавалося б, канали мали б залучити до його перегляду якомога більше аудиторії. А для того наполегливо анонсувати інтерв'ю, із зазначенням точного часу його виходу в ефір. Виявилося ж, що люди випадково натрапляли на нього - чи то на середину, чи то на самий кінець. Перший канал Національного радіо, як виявилося, повторював трансляцію розмови журналістів із президентом наступного ранку, 3 грудня. Але напередодні ввечері він про це не попереджав.

Якимось ледь не таємним вийшло президентське інтерв'ю. Якось тишком-нишком випустили його в ефір. Ніби навмисне так, щоб його побачили й почули якомога менше українців. Щоб знали про нього лише з цитат, які неодмінно з'явилися б у ЗМІ згодом. Навіщо так було зроблено?

На думку спало лише одне можливе пояснення: набір коротких розрізнених цитат міг надійніше приховати президентську непереконливість. Приховати суперечності, недомовленості, відходи від теми, та й просту беззмістовність.

І був факт, який підтверджував цю здогадку. Не запросили не лише представників 5-го каналу, де практично всі журналісти вміють підтримувати діалог гостро й точно за темою. Цього разу поруч із президентом не було нікого з тих, хто брав у нього інтерв'ю менш ніж тижнем раніше. Не було нікого, хто зажив би собі слави як управний інтерв'юер, а чи віртуозний модератор ток-шоу, а чи глибокий політичний аналітик. Були самі лише ті, кого глядачі знають лише за підводками до кореспондентських сюжетів. Отже, з президентом розмовляли: Анастасія Даугуле («Інтер»), Олена Фроляк (ICTV), Лідія Таран («1+1») та Євген Міхін («Україна»). Тож уже не було сюрпризом: свято журналістської сміливості завершилося. Спілкування президента з журналістами повернулося до звичних стандартів. І, чесне слово: коли на самому початку інтерв'ю журналісти подякували Януковичеві за те, що погодився приділити їм час та відповісти на їхні запитання, хотілося сміятися - бо майже не було сумнівів: ініціатива виходила від самого президента, а журналістів поставили перед фактом.

Цього разу запитання були якщо не сервільними, то надто вже загальними. Як-от найперше, Анастасії Даугуле (цитую дещо скорочено): «Ситуация в Украине снова напряжена, люди вышли на улицы, к Украине снова приковано внимание всего мира; дайте свою оценку этих событий, и, главное, готова ли власть к диалогу?».  Це запитання залишало президентові абсолютний простір для того, щоб обрати ті аспекти й ті акценти, які він сам вважатиме за потрібне. А ще воно провокувало Віктора Януковича, даруйте, лити воду й відповідати так само загально й розлого. Що президент і зробив: він розповів загальновідомі істини про те, що «любой мир лучше войны, любая война заканчивается миром», політики не мусять радикалізувати події, інакше на них чекає відповідальність («политическая» - помовчавши, додав Янукович), в ніч із п'ятниці на суботу правоохоронні органи перегнули палку, але їх «что-то на это спровоцировало», тривають слідчі дії, під час яких «индифицируются (sic - Б.Б.) все участники акций». І так майже п'ять хвилин.

На запитання Лідії Таран про «багато правопорушень» і «чи не перевищили правоохоронці свої повноваження», Янукович почав відповідати з того, що, за його словами, в будь-якій демократичні країні закон захищає правоохоронців. Формулювання щодо поведінки самих правоохоронців були набагато більш розпливчастими, завершилося все проблемою «конкурентоспроможності нашої держави», її обличчям у світі, ставленням до неї партнерів та тим, що «должен быть порядок». Саме так: не право, а «порядок» - слово, відсутнє в політологічній та юридичній термінології; слово, яке є, по суті, оціночним судженням і в яке кожен може вкласти свій зміст. Звернімо увагу й на те, що, на думку президента, сам по собі кривавий і по-звірячому жорстокий розгін мирної акції проблеми не становить, проблему становить «конкурентоспроможність». А ще знову звернімо увагу на запитання, витримане в украй обтічних формулюваннях.

Наступне запитання пролунало від Євгена Міхіна. І з нього виявилося, що Брюссель та Москва відмовчуються, й ніяких серйозних заяв звідти так і не надійшло. Щодо Брюсселя це було, м'яко кажучи, неправдою. Звелося ж запитання до зовнішньополітичного вектору - от він у цій ситуації й виявився найцікавішим із-поміж усього, що тільки може бути. Янукович, звісно ж, завів мову про свою прихильність «європейським цінностям і стандартам», про «реформи», буцімто започатковані ним 2010 року саме з цією метою: «І нам, до речі, дуже багато чого вдалося зробити, що відмічають наші партнери». Насправді ж «партнери» після вільнюського саміту якраз і наголошували на відсутності в Україні реформ. Ще виявилося, що для України, за стратегією Януковича, важливою є не асоціація з ЄС, а зона вільної торгівлі - а асоціація є лише необхідною процедурою. Ну, от вимагають ці євросоюзівці самі не знають чого: від угоди в такому вигляді, який вона зараз має, виграє ЄС, а Україна програє. Одне слово, хоче той Євросоюз збагатитися за наш із вами рахунок, мало не пограбувати нас. А «ми хочемо покращити умови... ці умови покращити для всіх». А ще захист вітчизняних виробників. Наша пісня гарна й нова...

А ще президент розкрив страшенний секрет: виявляється, угода з ЄС «підписується раз і назавжди... і потім її треба виконувати». Жах тобі, та й годі.

І от же що цікаво: Янукович казав і казав про проблеми, які в разі асоціації отримають наші виробники (а сільське господарство! жах!), а конкретно жодної не назвав. От каже він, що проблеми виникнуть - і ми мусимо йому вірити. «Якщо послухати Національну академію наук, наших учених... у них теж є застереження», - казав президент. Які саме застереження? Та навіщо це вам? Сказав же Янукович, що вони є, - отого й досить. І ніхто ж із журналістів не спробував уточнити!

Втім, не зовсім так: слова президента можна було зрозуміти так, що біда наша - це неучасть сільськогосподарських виробників у приготуванні й обговоренні тексту угоди про асоціацію. А тепер трішечки відпочиньмо, уявімо, скільки в Україні тих сільськогосподарських товаровиробників - хоча б порядок, і спробуймо спрогнозувати, скільки триватимуть переговори й коли вони дійдуть хоч якогось визначеного результату, якщо підключити до них усіх тих виробників. Та й, зрештою, про що йдеться в угоді - невже для кожного виробника вона встановлює окремі умови й вимоги? Мабуть, за принципом: сподобався - не сподобався?

А президент тим часом завів мову про машинобудування. І це не на жарт злякало: невже він стане розповідати про всі без винятку галузі? Зміст - якщо я зміг його вловити - був таким: щоби підписати угоду про асоціацію, нам треба мати європейські стандарти, для того потрібні інвестиції та нові технології. Звідки взяти й перші, й другі, президент не уточнив. Мабуть, зачекати, поки вони самі з'являться?

Тільки от український експорт - це здебільшого продукція низького ступеня переробки. Метал, металопрокат. Я не фахівець із металургії, але, даруйте, які такі вже небачені технології для неї потрібні, уявити не можу. Принаймні, дотепер Україна продавала металопрокат до країн Євросоюзу, й жодних проблем не було - точніше, всі проблеми стосувалися доступу на ринки ЄС, який у разі підписання угоди про асоціацію мав би полегшати...

Ну й, зрозуміло, нам «вкрай важливо цей рік завершити успішно». А ще «не можна поспішати... Як там скаже прислів'я?» А ще «ця пауза нам необхідна». А «робота йде дуже активно... Дуже активно».

«На наступний рік ми плануємо значно збільшити кошти на будівництво і ремонт місцевих доріг». «Значно» - це на скільки? Ні, журналісти сиділи й кивали головами - так само монотонно.

Ближче до кінця паузи в мові президента ставали все більшими, йому важче ставало підбирати слова. Втомився Янукович, дуже втомився - ще б пак! Але вода з екрана все текла й текла - монотонно, багатослівно, з нецікавою й малозрозумілою деталізацією на кшталт переповідання телефонної розмови з китайським послом. Мляво, снодійно. Не було за що зачепитися, не було поживи для роздумів, не було ІНФОРМАЦІЇ. Зайшла мова про відносини з Китаєм і візит Януковича до цієї країни: «Якщо я відмовлюся від цього візиту, втратить економіка України». І це в нас зветься ринковою економікою - коли все драматично залежить від глави держави?

Під самий кінець сталося те, чого статися не могло. Навіть теоретично не могло. За п'ять хвилин до завершення інтерв'ю Янукович сам перейшов до внутрішньополітичної ситуації. Плавно так перейшов: від Китаю одразу - гоп! - і перейшов. До того, що він контролює роботу слідчих, усіх має бути покарано, а виставляти як щит жінок і, тим паче, дітей - це не по-людськи.

Насамкінець президент прочитав мораль і виголосив настанови. Чи то глядачам, чи то присутнім журналістам? Я так і не зрозумів: слова Януковича стали до того абстрактними, що отак збагнути, що вони означають, стало й геть складно. Щось про те, що «нам разом треба працювати й дивитися в майбутнє». Як це «разом», що Янукович тим хотів сказати, розібратися було просто-таки неможливо.

Політичну ситуацію в Україні було практично проігноровано. Її майже не чіпали - ані Янукович, ані журналісти. Якщо в інтерв'ю й була інтрига, то полягала вона от у чому: навіщо запросили журналістів? Яку функцію вони виконували? З таким самим успіхом могли б прикрасити інтерв'ю статистками-супермоделями - навіть краще виглядало б.

... А тема отримала неочікуваний розвиток у програмі «Свобода слова». Народний депутат Левченко, молодий і емоційний, підтримував позицію Януковича щодо асоціації: мовляв, треба взяти паузу й провести покращення. Аж раптом узяв і вжив слово «капітуляція» - мовляв, якби ми підписали угоду про асоціацію зараз і в такому вигляді, який вона нині має, це була б капітуляція. Отут усе й стало по своїх місцях. Бо перед партнерами, перед однодумцями не капітулюють. Капітулюють перед ворогами.