Інтерв'ю Віктора Януковича п'яти телеканалам (запис 26 листопада, вихід в ефір - 27-го) стало безпрецедентною подією й у політичному, й в інформаційному житті України останніх чотирьох років. Розмова вочевидь пішла не за сценарієм. Що далі тривали запитання журналістів Савіка Шустера, Андрія Куликова, Лариси Губіної, Олександра Ткаченка та Олега Панюти -  та відповіді президента, то менше сумнівів залишалося в тому, що перед нами - справді живий, без якихось попередніх узгоджень, без режисування, діалог. Зіграти таке було неможливо.

Зрозуміло: надто вже жорсткими інтерв'юери бути не могли. Але запитання були гострими й несервільними; подеколи журналісти оформлювали як запитання висловлення власної незгоди з президентом; чимало разів присутні перепитували Януковича, якщо вважали його відповідь за недостатньо змістовну, й просили відповісти чіткіше. Інтерв'ю залишило стійке враження: всі журналісти  незгодні з рішенням призупинити асоціацію з Євросоюзом - й так при своїй думці й залишилися.

Ми, власне, побачили те, від чого майже відвикли: журналіст, дотримуючись коректності й об'єктивності, не приховує своєї позиції й, із іншого боку, робить це у спосіб, який не містить ані пересмикувань, ані маніпуляцій.

Мабуть, найяскравішим прикладом було запитання Шустера під кінець розмови: він нагадав Януковичеві фразу з його звернення: «Як батько не може залишити дітей без хліба...». Телеведучий утримався від власних визначень і власних оцінок щодо відверто тоталітарної стилістики цієї фрази, а просто повідомив про реакцію світових ЗМІ та про вживання ними вислову «батько народу». Зрозумілої відповіді від президента, втім, так і не надійшло.

Ще Шустер: «Почему единственная страна в вашем лице говорит об унижении, почему никто не чувствовал себя униженным?» Уявити собі такі запитання до Януковича ще навіть місяць тому було неможливо. Тут варто віддати належне й самому Януковичеві: він принаймні зрозумів, що ситуація робить неможливим звичний спосіб його спілкування з журналістами й суспільством. І ще одне «браво»: хтось із інтерв'юерів прямо сказав, що вони представляють суспільство.

На найвищу оцінку заслуговують і оператори. Чого були варті хоча б крупні плани облич присутніх журналістів під час президентських реплік! Мімика тележурналістів була часто навіть  промовішою, ніж їх запитання.

Журналісти попрацювали чудово й досягли всього в межах об'єктивних можливостей, а подеколи й вище від них.

Що ж до президента... Отут ураження двоїлися. Говорив він упевнено, з переконливими інтонаціями й казав, на перший погляд, правильні речі. Навіть його традиційна манера давати надто довгі відповіді цього разу не впадала в око - адже від нього вимагали не фактів, а роз'яснень. З іншого боку, ці довгі й неквапливі відповіді давали вдосталь часу, щоб уникнути в мовлене ним. І щодалі більше ставало зрозумілим: упевнені й переконливі інтонації приховують численні недомовки, а то й викривлення.

Скажімо, за президентом, для асоціації з ЄС «Україна повинна мати достатній економічний ресурс», «Україна не готова до цього кроку, нам треба підготуватися... стабілізувати економіку»; коли Польща асоціювалася з ЄС, «була програма... десь із одинадцяти пунктів, умовно кажучи... але під це був стабілізаційний фонд». Інтонаційний акцент було зроблено не на програмі, а на фонді. Згадки про стабілізаційний фонд і його відсутність у нас  лунали протягом усієї розмови, ледь не перетворившись на основну її тему та ідею: подеколи це набувало гротескних форм на самісінькій межі остапобендерівського: «Давай дэнгы, дэнгы давай!». Виглядало, ніби в Польщі цей фонд із неба звалився, от просто був, і все - ну, отак Польщі, на відміну від нас, пощастило. Як його створити, хто має його створити, чому його не створили дотепер - про це президент так і не сказав. «Будь-яка реформа потребує фінансування, - підкреслював Янукович. - Ми виснажені, ми сьогодні слабкі».

Чудово, правильно - й про Польщу, й про фонд? Аж ніяк: саме задля того європейські (зокрема східноєвропейські) країни й прагнуть до Євросоюзу, що вони бідні, а хочуть стати багатшими; вони не надто успішні, а хочуть стати успішнішими. Євросоюз - це інструмент подолання виснаженості й набирання сил, а не приз для найсильнішого.

«Що дає - мільйони в стабілізаційний фонд, якісь блага дає? Поки що, окрім петлі, ми нічого не бачимо», - це Янукович про асоціацію, якби її уклали тепер. Мабуть, найціннішим результатом живої, не зарежисованої розмови стало те, що лексика й інтонації президента чітко показали його справжнє ставлення до Євросоюзу. А може, й його розуміння (а чи нерозуміння), що воно таке - той ЄС. 

Образу, наприклад, причому задавнену: «Яка була необхідність блокувати саміт у Ялті? Чому на Україну намагалися тиснути на Євро - 2012?.. Я не хочу і не дозволю, щоб Україну хтось принижував... Щоб ми на полусогнутих кудись шли... Ми повинні бути сильними, і тоді до нас будуть ставитися, мов до рівних партнерів».

«Я завжди дуже обережно до них відносився - до цих конфеток... Від нас чогось хочуть», - Янукович декілька разів порівнював процес переговорів про асоціацію з «конфетками» з сумнівною начинкою.

А ще президент образився на те, що п'ять країн ЄС дали згоду на будівництво «Південного потоку» в обхід України. Образили, надурили. Абстрагуймося від дипломатичних документів і спробуймо збагнути, в чому звинуватив євросоюзівців наш президент і чого домагався. А домагався він монополії: не купуйте послуги з транзиту в них, а купуйте в нас. Того самого домагався, що й Росія від України - тільки Росія імпортної монополії, а Янукович - транзитної.

Було таке враження, ніби Євросоюз силоміць затягував Україну до себе, але ми (тобто президент) встояли й не здалися.

«Партнерські стосунки тоді... коли вони між рівними». Але ж ситуація є зовсім не такою, якою її змалював глава держави! Існує організація зі своїми правилами, Україна хоче зробити перший крок до вступу... То чи має вона право диктувати умови? Порівняймо: ви вступаєте до вишу, й вам не подобається, що треба проходити конкурс. І от ви кажете: а чому це вони результати тестування вимагають? А чого це вони співбесіди проводять? А чого це вони самі вирішують, на яких засадах мене брати або не брати? Гаразд, хочеш підтримувати з цим вишем суто партнерські стосунки й бути сильним - підтримуй на здоров'я. Як то кажуть, на відстані - якщо виш буде в тому зацікавлений. А як хочеш вступити - будь ласка, поважай наявні правила, а не нав'язуй свої - або ж не вступай, ото й усе.

«Коли ми вийдемо на той рівень... коли буде комфортно», - казав президент, - отоді й підпишемо угоду про асоціацію. А якщо так і не вийдемо? Який саме це рівень - «коли комфортно»? Янукович повсякчас обіцяв, що від євроінтеграції ми (а точніше, він) не відмовляємося й будемо тісно співпрацювати з ЄС і надалі. От цікаво тільки: а якою є з цього приводу думка самих євросоюзівців - чи хтось із наших владоможців про це питав? Хай би якими церемоніальними, задля годиться, були ці розмови про подальшу євроінтеграцію й про підписання угоди колись там згодом (Україна забажає, й ЄС тут само побіжить із текстом угоди та ручкою напоготові?), а вони переконували: український президент щиро вірить, що всі козирі - в його руках, і він може виставляти євросоюзівцям вимоги, а не навпаки. Називання конкретної суми грошей, які ЄС має дати, тільки посилювало це враження.

Із вуст президента так чітко й не пролунало головного: чи правомірною була політика Росії щодо України останніх місяців? Чи до всіх країн - не членів Митного союзу - Росія висуває такі самі вимоги? Чи для всіх закриває кордони? Навіть на пряме запитання Андрія Куликова, хто загострив ситуацію між нами й Росією, президент відповів: «Це питання спірне... треба подивитися й на себе» -  й з'їхав на тему газових контрактів, укладених Юлією Тимошенко.

Куликов не відступив: «Мені здається нелогічним це пояснення. Де гарантія, що Росія не висуне нові вимоги?». Президент завів мову про конкурентну боротьбу: «Я дуже добре знаю, що таке конкурентна боротьба... І слабший завжди погано виглядає». Слабший, сильніший - у чому? Чи це було не ще одне відсилання до «славетних» 1990-х, де конкуренція - це бої без правил? Та й що ми робимо - прагнемо асоціюватися з Євросоюзом, а чи з'ясовуємо, хто сильніший? Хоча... Зовнішня політика - це продовження внутрішньої, й годі гадати, що якщо всередині країни конкуренція відбувається у владних кабінетах і за допомогою силовиків, то зовнішньоекономічна конкуренція буде цивілізованою. Цими словами президент розписався: у діях Росії протягом останніх місяців він не бачить нічого протиприродного, нічого такого, чого не мало б бути.

Янукович: «Россия потеряла 18 миллиардов кубических метров рынка газа... Россия тоже терпит убытки, России тоже невыгодно». Ну, то давайте допомагати Росії? Та й хто, по-дитячому кажучи, перший почав? Росія почала торгівельну війну проти нас і зазнала збитків - то, здавалося б, хай у неї від того голова й болить, чи не так? Вів Янукович мову й про те, що через російський тиск на Україну в Узбекистані не працює авіаційний завод. То ми відмовилися від асоціації, щоб допомогти Узбекистану? Ну, тоді розвиваймо ще промисловість Таджикистану, Афганістану...

Янукович: «Втрати товарообігу з Росією та країнами СНД...». Гаразд, не допустимо втрат. Але що зміниться далі? Ми орієнтуватимемося на ринки Росії, а стандарти того самого часу змінюватимемо під євросоюзівські? При тому, що без асоціації доступ на ринки ЄС не полегшає? Абсурд якийсь... Та й чи не демонізує наша влада ці стандарти й перехід на них? А чи росіяни не купують продукції з країн ЄС через драматичну невідповідність тих стандартів? А чи якщо ці стандарти просто передбачають вищий ступінь якості - то для нас це так уже неприйнятно або недосяжно? Знову відмовка...

Президент: «Великі коопераційні зв'язки...». Ну, якщо аж такі зв'язки - то вступаймо до Митного союзу, формалізуймо цю кооперацію - чому ж тоді ні?

І таких непослідовностей і логічних, а то й фактологічних, суперечностей у репліках президента було чимало. Нелогічним, власне, було його основне посилання: мовляв, от покращимо економічні показники - тоді й підемо до асоціації. Це була логіка з розряду: «Я не можу зараз лікуватися, бо хворію - от одужаю, тоді й буду лікуватися».

Янукович: «У нас немає технологій, вони є в Росії, потрібні російські сертифікати, а росіяни нам їх не дають». Олег Панюта: «А може, європейські сертифікати?». Президент його висміяв. Але ж проблема, нібито, в неможливості швидко перейти на євросоюзівські стандарти! То ми так і будемо йти до євроінтеграції, випрошуючи в Росії сертифікати? І це було не одноразове, а постійне враження від різних президентських реплік: Віктор Янукович шукає способу, як і в майбутнє йти, й минулого не відпустити анітрохи. Як торувати новий шлях, не сходячи зі старого. І на дієті сидіти, й їсти багато та смачно. І цілу ніч пробенкетувати, й на ранок добре виспатися.

Фраза, що одразу розлетілася в цитатах: «До "АHу" не причепити крил від "Ейрбаса"». Так і хочеться розвивати цю блискучу логіку. До возу з волами не причепити коліс від «Фольксвагену». До гусячого пера не причепити модему. Якщо ми з Євросоюзом такі вже технологічно несумісні - то, може, й не варто було гру в асоціацію починати? Тільки от поки ми не хочемо чіпляти до «АНів» крила від «Ейрбасів», росіяни літають усе більше на «Боїнгах», хай навіть і секондхендових. Та й не помітив президент, як образив «Антонов»: адже він фактично заявив, що вони не здатні оперативно перейти на виготовлення літаків нового покоління - мов той мотозавод, що від 1948-го аж по 1990-і роки виготовляв одну й ту саму модель мотоциклів!

На запитання про форму власності підприємств, які треба рятувати, відмовляючись від асоціації з ЄС, президент зазначив: «Не має ніякого значення форма власності... такі ж зарплати, такі ж робочі місця». Про те, чи такі самі отримувачі прибутків, він промовчав.

Подарувавши журналістам «закон про євроінтеграцію» з поіменним голосуванням, де комуністи проголосували «за», а «Батьківщина» -  проти, президент так і не сказав, що то за закон і якого року.

Аж раптом президент перевів мову на проблему російського газу. І не скажеш же, що вона зовсім не має стосунку до теми євроінтеграції! Але ж стосунок цей є опосередкованим, і це виглядало як з'їжджання з теми.

Савік Шустер: якщо не буде зламано систему корумповано-олігархічного капіталізму, в України немає майбутнього. (Ну, чи можна було уявити навіть місяць тому, що хтось поставить Януковичеві запитання в такому формулюванні?) І тут Янукович... перейшов на те, як багато він і його уряд зробили реформ, і якими успішними вони були. І ВВП казково зріс, і зарплати, й пенсії. Як і завжди, ціни президент називав у відсотках, зарплати - абсолютними цифрами.

Куликов: «І це незважаючи на закриття заводів?» І тут виявилося, що заводи не закрилися, а просто працюють неповний день (а зарплати однаково ростуть?). Президент явно почав нервувати й виговорив журналістам: «Ви хочете сенсацій чи життя?» Швидко заспокоївшись, він повів мову про дітей-сиріт, матерів, медичну реформу, швидку допомогу, про те, що «навчальними закладами охоплено все більше дітей... дивіться, як іде зростання: ми все більше й більше охоплюємо дітей» («охоплено, охоплюємо» - це як?).

Отут почалося в буквальному розумінні «не вір вухам своїм». Тільки-но Янукович у деталях і подробицях розповідав, якою поганою є ситуація - аж такою, що від асоціації з ЄС довелося відмовитися, а тепер виходило, як у нас усе добре, а буде ще краще. Як ми скоротили споживання газу, не скоротивши виробництво. Як ВВП зріс із 900 мільярдів 2010 року до 1,5 трильйона нині. (Щоправда, у світовій практиці подібних порівнянь заведено уточнювати, у цінах якого року наведено дані; Янукович цього не зробив.)

Не обійшлося й без Юлії Тимошенко: «Сьогодні партнери Тимошенко сидять по різним тюрмам», «Красти гроші з бюджету - це не злочин?». Звинувачувати у злочині мов доведеному факті, фактично називати людину злочинцем, і тут само додавати: довести, мовляв, це має суд - чи має це що-небудь спільне з презумпцією невинності?

Але зрештою це свято досягнень завершилося: журналісти перевели-таки розмову на порівняння якості продукції та якості життя, європейські цінності; Лариса Губіна вжила вислів «Таёжный союз». Мажорного оптимізму не вийшло.

На запитання Куликова, чи правомірним було знищення наметів протестувальників на Європейській площі, президент відповів щось обтічне: теми стосувалася хіба що його фраза про необхідність боротьби «проти порушників закону». «Є політизовані майдани, й це поганий приклад, і для молоді в тому числі», - відповів президент на інше запитання, чим і підтвердив: його уявлення про стосунки громадян із державою не змінилися; ідеал для нього - обивателі, що нічим не цікавляться.

Інтерв'ю президента п'яти телеканалам спонукало до двох головних висновків.

Висновок перший: Віктор Янукович мислить категоріями екстенсивного, а не інтенсивного економічного розвитку. Для нього економічний розвиток - це кількісна, а не якісна категорія. Для нього існує поняття «більше», а не «краще» та «ефективніше». Віктор Янукович є прихильником консерваційної моделі розвитку: мінятися, нічого не міняючи.

А ще Віктор Янукович мислить категоріями розподільчої економічної системи на кшталт радянської. Системи, метою й завданням якої є не створення багатств, а регулювання й контролювання споживання того, що є.

І висновок другий. Судячи з усього, Віктор Янукович удався до іміджево-комунікаційного трюку. Із наближенням президентських виборів тій частині електорату, яка виступає проти євроінтеграції (за Митний союз або багатовекторність), він демонструватиме свою «мужню» відмову від підписання угоди про асоціацію з ЄС. Для тієї ж частини електорату, що налаштована проєвропейськи, президент наголошуватиме на тому, що підписання угоди було відкладено, євроінтеграція триває й коли-небудь дійде до стадії асоціації - коли для цього складуться умови. А це є ніщо інше, як намагання скопіювати комунікаційну модель керівників СРСР - обіцяти поступ із дуже віддаленим результатом. Зваблювати суспільство гаслами про «світле майбутнє», не пред'являючи йому реальних досягнень.

Варто очікувати, що відтепер у публічних виступах президента «євроінтеграція» замінить набридлі вже «реформи», «модернізацію» та інші красиві обіцянки на невизначене майбутнє. Євроінтеграція, відкладена на невизначену перспективу, судячи з усього, має перетворитися на таку собі моркву на мотузочці, покликану зваблювати виборців «не міняти коней на переправі» й «не сходити з обраного шляху».

«Ми будемо йти своїм шляхом», - сказав президент. Гаразд, своїм, то й своїм - хай навіть оці «свої шляхи» завжди ведуть у третій світ і більше нікуди. От тільки чи дозволить тепер Росія Україні йти своїм шляхом?

Фото - president.gov.ua