Тітушко відбілений
«Хто він такий і де був раніше?» - ось чи не нейважливіше запитання, котре ставлять перед собою мої знайомі, незнайомі френди в Facebook та, сподіваюсь, більшість пересічних українців, котрим уже скоро другий місяць по телевізору показують молодого, коротко стриженого худорлявого ровесника державної Незалежності Україні, Вадима Титушка з Білої Церкви. Причому це саме той випадок, коли людина без виняткових інтелектуальних здібностей і вагомих особистих досягнень (ну, гаразд, спортсмен - але навіть не чемпіон свого міста) перебуває у нашому інформаційному просторі й навіть стає персоною для серйозного обговорення.
Що він зробив? Ударив старшу за себе, хоча й молоду та вродливу жінку, й намагається уникнути покарання. Причому не чесно виграти справу в суді, а, наче в американському юридичному трилері, на кшталт написаних Джоном Грішемом чи Майклом Коннелі, переграти навіть досить необов`язковий для дотримання український закон за допомогою групи підтримки. В якій не лише одіозна Олена Бондаренко, депутат від Партії регіонів, української «партії влади» та екзальтовані журналістки, зафіксовані «Детектор медіаю» в міні-серіалі під умовною назвою «Суд над Тітушком». Виглядає, що на боці хулігана Тітушка - значна частина українських ЗМІ, в тому числі найвпливовіші - телебачення.
Навіть побіжно глянувши на присутність малозначущого персонажа Вадика на прізвисько Румун у нашому інформаційному просторі, відразу починаєш рахувати гроші. Як людина, котра в професії від 1990-го року, а з теле- й кіновиробництвом тісно пов`язана останні 15 років свого життя, можу з усією відповідальністю за свої слова заявити: на окремо взятого Вадима Тітушка витрачаються кошти, зовсім не адекватні до його - от їй-Богу! - пересічної особистості.
Почати з того, що на 18 травня, день, котрий став зоряним часом Румуна, його винайняли. Що підтвердили пізніше своїми сюжетами відразу кілька телеканалів. Кореспонденти, відправлені до Білої Церкви, взяли інтерв`ю в колег Тітушка по спортивному клубу, серед яких виявилися неповнолітні. Згодом це відео почало гуляти соцмережами, і мільйони українців почули: так, спортсменів наймають в якості охоронців, бо спортсменам теж треба заробляти, і 300 доларів (це мінімальна ціна, для рядового Тітушка) за день роботи - не так уже й мало.
Отже, спершу Вадикові Румуну заплатили якусь суму, тобто, вклали в його кулаки певні кошти. Потім, коли 18 травня в нього зірвало дах від очевидної безкарності та стався, за визначенням політологів, ексцес виконавця, витрачені ще кошти. Цього разу - на відрядження телевізійних груп хай не далеко, до Білої Церкви. Але запитайте в пересічного телеменеджера, скільки коштує день роботи техніки, помножте на кількість зйомок, дізнайтеся, чого вартий ефірний час у праймі - а Тітушка й про Тітушка показують тільки в праймі! - і вже вийде кілька десятків прожиткових мінімумів.
Далі починається адаптація культового на середину 1990-х років фільму Олівера Стоуна за сценарієм Квентіна Тарантіно «Природжені вбивці» до українських реалій. Пам`ятаєте, скільком фанатам застилав білий світ образ Міккі Нокса, грабіжника, вбивці та садиста, котрий своїми діями ніби кидає виклик обуржуазненому світові? Це ж бунтар, Джонні Діллінджер, реінкарнація Боні Паркер та Клайда Берроу в одній особі! На екзальтованих фанатках - майки з написом «Убий мене, Міккі!» - і ніхто з нас не здивується, коли ялові молодиці із самоорганізованого клубу шанувальників Тітушка закричать: «Побий нас, Вадику!».
Жарти жартами, але футболки з Тітушком уже є. Як і групи підтримки в соцмережах. Ось і не вір у те, що сценаристи мають дар передбачення...
Далі - більше. «Детектор медіа» вже давала огляд Інни Долженкової, в якому чимало уваги приділено перебуванню образу Тітушка в інформаційному просторі. І образ цей - світлий. Так чи інакше, свідомо чи ні, але за допомогою ЗМІ, зокрема - телебачення (мінус 5 канал та ТВі) мільйони українців намагаються переконати: хороший хлопчик через свою наївність та старання поганих дядів з опозиціного табору, котрі - а як же! - існують на закордонні гранти, вляпався в бруд. Потрапив у погану компанію. То його старші хлопці підбили. І тепер бруд із Вадика Тітушка треба змити.
Поки що найетапнішим після 18 травня періодом у житті нікому дотепер невідомого хлопця слід вважати його появу в ефірі «Надзвичайних новин» на ICTV 6 липня. Там уже все без двозначностей: титри, котрі накладалися на сюжет про напади на журналістів, обіцяють: «Далі в програмі - знаменитий Вадим Тітушко», після чого ми чуємо: його впізнають на вулицях, з ним фотографуються, у нього беруть автографи. Нічого не нагадує? Я про вигаданого Міккі Нокса, зіграного Вуді Гарельсоном у «Природжених убивцях» без малого 20 років тому. До речі, саме в цей час Тітушко, тоді ще - не Румун, робив свої перші кроки не в спортзалі, а просто - перші: вчився ходити й говорити.
Коли ж «зірка» з`являється в кадрі (нагадаю - зняти сюжет чогось коштує, і кошти використані на те, аби показати нам іншу правду про Тітушка, хорошого пацана з пристойної родини, котрий напевне хоче кохати й коханим бути, але його, за Юрком Позаяком, всі безсоромно обдуруюють), у мене особисто склався ось який висновок. Якби Вадим Тітушко пішов служити в міліцію, він служив би у Врадіївці. До речі, в сюжеті про знаменитого Тітушка сказано: агресивний вуличний боєць - майбутній юрист.
Звісно, є правило, котре вимагає від журналістської роботи об`єктивності. Пошук іншого боку проблеми, в тому числі - проблему під назвою: «Вуличні бійці - хто вони?» - лише вітається. Проте у випадку Тітушка відбувається не дослідження проблеми. Й навіть гола фіксація антигероя, на якого значно цікавіше дивитися, ніж на солоденького плаского Супермена з його місією рятувати світ від «тітушків».
Цей боєць був найнятий у рамках проекту партії влади «Всі, хто не з нами - фашисти!». Раніше його бачили під час рейдерських захоплень, винні в яких лишалися безкарними, бо організаторів називають причетними до Партії регіонів. Значить, напрошується очевидний чорно-білий висновок: ті, хто найняли Тітушка, намагаються довести, що своїх вони не здають. Інакше весь «антифашистський» проект, у який теж вкладено чимало коштів, вилетить у трубу - Вадим Тітушко поводив себе, наче німецький «коричневий» штурмовик або його китайський нащадок - хунвейбін. Інших аналогій, вибачте, в мене просто нема.
Журналіст «Надзвичайних новин» нагадує - вчився хлопець добре, має жменю медалей і грамот. Тренер наголошує: завжди застерігав вихованців від того, аби піднімали руку на жінку. Сам Румун визнає: колись по малолітству (ага, вже дорослий!) вляпався в кримінал, бо не дружив із головою та потрібні були гроші.
І ось у цьому місці, шановні колеги, варто вийти на головну проблему. Зіткнути дві правди: як чемний спортивний юнак, котрий уникає публічності, перетворився на банального найманця, такого собі ландскнехта. Чи дружив із головою всякий раз, коли погоджувався йти в атаку за гроші: хоч рейдерську, хоч політичну. Чи згоден сам хлопчина із тим, що ним, Вадимом Сергійовичем Тітушком, українська влада вирішила лякати людей на мітингах. Ну і так далі.
Нарешті, всім, у тому числі - тим ЗМІ, що асоціюються зі спротивом діючій владі, давно пора вийти з дискусії про те, кого ударив Тітушко - журналіста, жінку чи звичайну громадянку. Адже фокус у тому, що журналісти хоч якось, доволі умовно захищені посвідченнями. Тоді як більшість людей такого кволого захисту не мають.
Значить, вуличні бійці з посвідченнями майстрів спорту запросто можуть відмахати на вулиці будь-кого. Не лише на вулиці - навіть увірватися в квартиру, що наближає Тітушка й компанію до згаданих вище хунвейбінів.
Якщо це станеться, повинно прийти розуміння: насильство, тим більше - під міліцейським прикриттям, неприпустиме в будь-яких проявах.
Й відразу відпаде потреба тотально відбілювати Вадика Румуна - судитимуть його за хуліганство та нанесення тілесних ушкоджень, а вписуватися фан-групам за хулігана... Погодьтеся, якось не комільфо.
Фото - tvi.ua