Напевне, Віктор Янукович вирішив поспіхом надолужити свою більш ніж річну відсутність у телеефірі у крупному форматі. Бо не встигли ще влягтися враження від його «Діалогу з країною», як Перший національний телеканал і Перший канал Національного радіо запропонували українцям ще одне офіціоз-шоу - пряму трансляцію розширеного засідання Кабінету Міністрів України 27 лютого. На засіданні була представлена програма активізації економіки країни на 2013-2014 роки.

Всі давно вже звикли: в нашої влади все нове - це добре запозичене старе. Так було й цього разу. Бо то російський президент Владимир Путін давно вже практикує «робочі» виступи перед урядом на телекамеру, в яких він повчає міністрів, мов дітей нерозумних, натхненно виголошує їм прописні істини й, відповідно, виставляє їх бовдурами несусвітними - а себе, відповідно, єдиною особою в державі Російській, яка щось тямить, причому в усьому одразу. Повновладним властителем, від якого залежить геть усе й без особливої вказівки якого міністри навіть папірця до рук не візьмуть.

Із цього приводу з Росії давно вже посміювалися всі, хто міг. Утім, ця країна остаточно перетворилася на таку собі «м'яку підчеревину» байської Середньої Азії з Казахстаном включно - регіону, де суспільно-політичний час зупинився щонайменше двісті років тому.

Віктор Янукович - не Владимир Путін. Темпераменти в них різні, характери, публічні іміджі. Рейтинги популярності різні, зрештою. Та й українська аудиторія - не російська. Жоден продюсер ніколи не став би вимагати від Алли Пугачової, щоб вона копіювала Майю Плісецьку. «Продюсери» з Адміністрації президента України поставили перед Януковичем саме таке завдання. Вийшло украй непереконливо й дуже малоартистично.

Розпочав засідання Віктор Янукович. Усі уважно слухали. Камера вихоплювала обличчя: Микола Азаров, Наталя Королевська, Раїса Богатирьова. Розпочав свій виступ президент дуже «нестандартно» - з «попередників» та того економічного бедламу, який вони наробили. Не знаю: може, то у влади обряд такий - щось на кшталт молитви, щось на кшталт заведеного на деяких японських підприємствах колективного скандування назви фірми на самому початку робочого дня... Далі президент розповідав про світову кризу (на безрадісному тлі якої просто тобі променем світла сяє Україна, у якій панує суцільне «покращення»), про реформи, про «скорочення центральних органів влади на 25%», про створення конкуренції, боротьбу з корупцією, про те, що запрацювало нарешті правове регулювання економіки. Розповідав, як і годиться, про те, що «спільно з Польщею ми провели чемпіонат з футболу й отримали визнання світу».

Мабуть, президент щиро вірив, що самі міністри всього цього ані бум-бум не знають. От і розкривав їм очі на світ. Судячи зі вдячних міністерських облич, показуваних камерою, може, таки й не знають?

Хоча... Взагалі-то, в ефективній державі все мало б відбуватися рівно навпаки: то саме міністри (ну, може, прем'єр-міністр) мали б розповідати все це президентові.

Конкретики в усьому цьому не було жодної. Ані цифр, ані порівнянь. Саме лише констатування райдужних загальних фактів. А президент із часом перейшов на формулювання завдань. «Я вимагаю не зволікати з визначенням порядку запозичень...», «Вимагаю від уряду в повній мірі враховувати потреби регіонів», «Значно пом'якшити вплив європейської депресії на Україну, забезпечити підвищення рівня життя людей». Далі пішли-таки якісь цифри - цікаві, можливо, для телеглядачів, але надто вже загальні як для фахових міністрів. Декілька разів Янукович зізнавався, що він «відчув за результатами телемосту "Діалог з країною"».

Сказав президент, що «зберігається складна система видачі дозволів». А за кілька хвилин перед тим - коли рапортував про успіхи - він же казав, що систему дозволів було радикально спрощено, а кількість дозволів - скорочено. Чи не було в цьому певної суперечності?

Про катастрофу з автошляхами Янукович не обмовився ані словом. Хоча, здавалося б, де, як не на засіданні уряду, варто було ставити це питання - й не як-небудь потім, а по гарячих слідах. Напевне, глава держави ще не усвідомив цього тяжкого наслідку світової економічної кризи? І до речі: якби питання про крах автошляхів, про його причини та заходи з подолання було поставлено - у суто піарному сенсі це було б дуже виграшним для президента. Незбагненно виграшним...

«Наша мета - не пом'якшення статистики, а покращення життя громадян України», - розкривав очі президент міністрам нерозумним. Висловився й про митний союз: «Росія, Білорусь і Казахстан - нас із ними поєднує не лише економічне співробітництво: це братерські країни, з якими нас поєднують сторіччя спільної історії». Чудовий був меседж для Євросоюзу - аж плакати хочеться.

Далі настала черга прем'єр-міністра Миколи Азарова. На відміну від президентської, його промова видавалася дуже конкретною. От саме в порівнянні з президентською. Він, принаймні, оперував галузями й навіть дещицею цифр. Та якщо ж згадати, що то була не публічна лекція для чайників, а засідання Кабміну, конкретика ця видалася якоюсь не надто переконливою. Ні, звісно ж, світової кризи не оминув увагою й він. Що ж поробиш, коли світова криза - то й є чи не єдина проблема для українського уряду! Що ж поробиш, коли український уряд - як йому й личить - оперує не державними, а світовими масштабами, й світові ж проблеми прагне розв'язати!

Звісно ж, не обійшлося без ритуальностей: «Голова держави поставив завдання», «Тільки в 10-му році країна отримала... Сьогодні країна вже не та...» й інших компліментів главі держави. Ну, щоб глава держави не сумнівався, хто тут головний, і хто на що претендує.

Змалював Азаров і тяжкі наслідки старого режиму: «Скорочення переробної промисловості з високою доданою вартістю... поглиблення відсталості...» . Золоті були слова. От якби ж то вони ще й здобули подальший розвиток у вигляді планів, як усе це подолати! Але ні: так і зависли вони в повітрі; вся подальша розмова точилася навколо сировинних підприємств і галузей, а про завдання реструктуризації економіки - не повірите! - не було більше жодного слова!

Що ж до конкретики, то от вам приклад: «Кожна вкладена гривня повинна дати мультиплікативний ефект». Самі економічні міністри про це й гадки не мали.

Ну, а далі пішли звіти міністрів. Вони теж обійшлися без конкретики й без цифр - точніше, цифри були, але лише у вигляді «що хочемо отримати». Скільки це коштуватиме, де його взяти - без усієї тієї тягомотини наші урядовці блискуче обійшлися. Сказано ж: професіонали - вищий клас! «Будуть створені умови» , «Вжиті заходи дозволять» - ну, хіба ж цього мало?

«Трамваї та тролейбуси обов'язково українського виробництва зі ступенем локалізації 85% оновлять рухомий склад наших міст...». Яких міст, у якій кількості? Та чи воно вам треба? Львівський автобусний завод на межі банкрутства? Та дріб'язки які! «Будуть збудовані об'їзні дороги навколо великих міст». Геть усіх? А чи якихось обраних? Ой, не питайте, куме.

«Наші лікарі, вчителі, викладачі повинні отримувати достатню зарплату, щоб не шукати підробіток десь на стороні». Скільки, коли? Спитайте щось легше. «Наше головне завдання - дати людям...», «Ми згодом прагнемо...». Це що - був сеанс колективного самонавіювання?

Раїса Богатирьова: «Будуються лікарні...». Скільки, де, яким коштом, скільки коштує? А Богатирьова його знає!

Голова Чернівецької облдержадміністрації розповів, як усе в його області гарнесенько й чудернасенько - завдяки волі президента, зрозуміло ж. «Україна потрібна... як країна-споживач... де сформовані споживацькі настрої», - розказав урядові пан Папієв про ідеологічну війну, яку веде проти України клятий Євросоюз, до якого ми клято прагнемо. Не уточнив він однієї деталі: споживачем може бути багата країна. Країна, де людям нема за що купувати імпортні товари, - споживач якийсь сумнівний.

А ще «головний буковинець» різав правду-матку: «Слабкий регіон... На 65% дотаційний... Але є й сильні сторони: зараз будується найпотужніша Дністровська гідроакумулююча електростанція... Другий агрегат... 2015 року - третій агрегат...». Телеглядачі мали зрозуміти: найближчих трьох років засідань Кабміну більше не буде, тож і треба було виголосити плани на таку віддалену перспективу... Ой, ледь не забув: виявляється, й про будівництво надпотужної ГАЕС самі міністри нічогісінько не знали! Якби пан Папієв їм не розповів!

Окрім пана Папієва, виступив ще голова облдержадміністрації з Донбасу. Й із «губернаторів» більше ніхто. Мабуть, щоб ніхто не запитував, яка саме область дотує стражденну Буковину.

Завершив засідання президент. Він знову роздавав завдання: «Кроки уряду розписано помісячно» (то, виходить, сам уряд і цього не знав?), «Має відповідати особливостям конкурентного виклику посткризового світу». Ну, й решта в такому ж дусі. Конкретика? Ви будете здивовані, але її вдалося уникнути й тут.

Виступи й президента, й прем'єр-міністра, й усіх інших промовців мали одну дуже цінну рису: якщо взяти ті самі тексти й змінити час дієслів із майбутнього на минулий - вийдуть довершені рапорти про звитяжні економічні перемоги. Стадію втілення тих прожектів у життя можна чудово оминути - та й спічрайтерам полегшення.

Які висновки мали винести телеглядачі? Їх щонайменше три.

Перший: Віктор Янукович призначив уряд, якому доводиться роз'яснювати абеткові істини; до продуктивної роботи вже й руки не доходять, і часу не залишається.

Другий: засідання Кабміну складаються з виголошування загальних гасел і віддалених цілей.

Третій: у нашому уряді права рука не знає, що робить ліва, й тому навіть про епохальні проекти, вже майже добудовані, доводиться детально розповідати на засіданнях.

Як засідання, а не як телешоу, все це не мало жодного сенсу. Ані найменшого. Це була порожня витрата робочого часу. Ефективність роботи президента й уряду в дані конкретні дві години чітко дорівнювала нулю.

Як і годиться всякому телешоу, наостанок буває «різне». У Савіка Шустера, наприклад, музичні номери. Тут «різного» було аж цілих два. Спочатку Віктор Янукович пропісочив Дмитра Табачника. Того самого міністра, якого найбільше лають опозиціонери й громадськість. Пропісочив, щоправда, не за його екзерсиси в мовній, освітній та культурній політиці, а за руйнування дитячих спортмайданчиків. Тож усі мали залишитися задоволені: й громадськість - бо Табачникові дісталося на горіхи, й Табачник - бо мовної й освітньої теми президент не зачепив. Усім добре, всі один з одним дружать - тож повернімося до пісочниці й граймося разом далі.

А потім сталося майже за Чеховим: якщо в першому акті в залі сидить опозиція - у третьому акті вона проскандує: «Ганьба!». Арсеній Яценюк, бачте, хотів виступити зі співдоповіддю, а йому не дозволили. Інтригу було започатковано ще під час виступу пана Папієва: Микола Азаров, у властивій йому вишукано інтелігентній манері, звернувся до присутніх депутатів із гнівною тирадою, яку завершив: «Кому нецікаво - двері відкриті». Це вам не якесь малокультурне «закрий двері з того боку», правда ж? Депутатів тих тоді й не подумали показати. Інтрига ж бо!

Що ж до опозиції, то вона домалювала до картини останній штрих, зробивши її довершеною. Зіграла роль хору в античному театрі. Своїм упертим намаганням виступити зі співдоповіддю - та й узагалі своєю присутністю - вона підтвердила: вона ставиться до всього, що відбувається, як до серйозного й доленосного заходу, а не як до недолугого телешоу. «Якщо навіть опозиція поставилася до всього серйозно - мабуть, усе воно таким серйозним і було; мабуть, усе було справжнім, а не потішним, не бутафорським», - саме так після опозиційного демаршу мав подумати будь-який Хома невіруючий з того боку екрану. І справді: хто б ото респектабелізував недолугі піар-акції влади, якби не опозиція?

Фото із сайту президента